Не вірю брехунамВалентина Грицук
Ось як, наприклад, Оксана. Гора целофанових торб, до якої "прив'язана", зовсім не заважає молодій жінці вільно кокетувати з незнайомим "польським паном" вночі на лаві, а тоді удавати ображену жіночу гідність. А розумникові зі Львова Юркові не важко зіграти такого пана, аби заробити в незнайомки трохи більше ласки, ніж це можливо в подібній ситуації, бувши у власній шкурі. Та от біда, звичну життєву брехню не так просто втілити на сцені. Оксана Тетяни Круліковської виглядає у виставі скоріше кваліфікованою повією, ніж вчителькою з Дніпродзержинська, яку доля кинула на варшавський базар торгувати та деколи вночі впадати в ілюзію закоханості (тим паче далека вона від типової ґендлярки); а західноукраїнський інтелектуал і націоналіст, що насміхається з "попсовості" східноукраїнської суржикомовної викладачки української літератури, перетворюється у Андрія Самініна на скутого усміхненого хлопчака, якому просто соромно перебити веселі теревені дорослої красуні, щоб зауважити, що вони земляки і що нічого, мовляв, спілкуватися ламаною польською. Олександр Ірванець написав п'єсу про людей, які обманюють в першу чергу себе, а потім уже оточення. Підзаголовок "Інструктаж поведінки українців за кордоном" апелює до часів, коли такий інструктаж був обов'язковим етапом перед поїздкою за кордон. У поєднанні з першою назвою цей інструктаж зводиться до простої поради: "Брешіть!" Адже брехня - стіна, за якою легко заховати свою безталанність. Інша річ, що виникають проблеми із спілкуванням: то недочуваєш іншого, то погано бачиш... Ця основна колізія п'єси про зраду кожного з персонажів спершу себе, чітко проглядається у постановці Крітенка цієї ж п'єси з німецькими акторами, до речі, значно сильнішими. В театрі драми і комедії на лівому березі вистава нагадує поки що тільки низку погано нюансованих етюдів, а безпорадна одноманітність Самініна набридає вже з початку дії. Схильність акторів цього театру до бездумного комікування далася взнаки, а тому вистава нагадує акторські жарти у вигородках, коли робота над п'єсою тільки починається і актори полюють за розкутістю. Експресивний матеріал на роль Сергія Петька (росіянин Гріша) вражає найбільше, хоча він так само з однієї барви. Персонаж виглядає найбільш колоритним тільки тому, що він перебуває на сцені недовго. Святослав Бернацький (польський поліціянт) намагається працювати серйозно, не загравати з публікою, але його роль в структурі п'єси допоміжна, а отже не має на виставу особливого впливу. Слід зазначити, що і вистава Мистецької академії з Штутґарта, і варіант постановки в Київському театрі драми і комедії (за мізансценами вистави ідентичні), мали успіх в київського глядача. Причина у відносній свіжості теми, яку подає Ірванець вміло, з органічним почуттям гумору. В колізіях п'єси глядачі впізнають себе та своїх знайомих, вона близька до реалій життя, а тому акторам вибачають їхнє невміння бути переконливими брехунами. |
Брехати іншим важче, ніж собі, адже ближні мають власні ілюзії. Незважаючи на це, більшість людей любить цей гріх. Може, тому, що грішити просто приємно, а може, тому, що потаємні бажання жертви розгадати все-таки так само легко, як кросворди, які розгадує добра половина пасажирів метро. Брехунові легко стати переможцем, бо "обманываться рад" не тільки Пушкін, а й особи, які позбавлені поетичного дару, але які хочуть здаватися романтичними та шляхетно вразливими у вільний від базарної роботи час.
