"Картка любові"Лариса Іванишина
Автор Роман Горак, режисер Григорій Шумейко, художник Олександр Нога, художник по костюмах Ірина Колдубай. В ролі Ольги Озаркевич - Ірина Шумейко, Дарія Зелізна. В ролі Ольги Рожкевич - Мирослава Солук, Тетяна Павелко, Тетяна Луців. Український державний драматичний театр ім. М.Заньковецької. Виставу було показано в Києві, в Будинку літераторів до 145-ї річниці від дня народження Івана Франка.
"Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич (вона перекладала дещо з Золя і Ґонкурів, зібрала весільні пісні з Лолина, переклала роман Ланської "Обрусителі"). Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючися, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1870 - 1979 р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 р. присилували панну вийти заміж за іншого, попа Озаркевича (брата писательки Кобринської, чоловіка, зрештою, дуже гарного). Се був для мене важкий удар; сліди його знайдете в "На дні" і в віршах "Картка любові". Цей фраґмент з листа Івана Франка до Агатангела Кримського від 26 серпня 1898 року (листа, який фігурцє і в самій п'єсі) став основою сюжету п'єси Романа Горака, директора Музею Івана Франка у Львові, дослідника його життя і творчості. Автор вплів у тканину свого твору спогади, листування молодих Ольги та Івася, щедро наситивши твір інформацією. А вибудував п'єсу як зустріч літньої Ольги з Ольгою молодою, і тому вся інформація має суб'єктивне забарвлення. Чимало літературних персонажів на схилі літ верталося в молодість. Згадаймо старого професора Борґа із "Суничної галявини" Інґмара Берґмана, який побачив дім своєї молодості, своїх близьких і зрозумів, що жив не так, що через свою черствість та егоїзм втратив кохання і тепло. Але нічого не повернеш, залишається тільки запізніле прозріння. Роман Горак у "Картці любові" не моралізує, та й який сенс? Важливими є самі спогади, а вже емоцій і пристрасті в самому згадуванні аж задосить. Звичайно, якщо б людина у літньому віці віддалась такої сили емоційній пам'яті, то навряд чи витримала б таке напруження. Але на те й мистецтво, щоб концентрувати. У виставі спогади вже літньої Ольги Озаркевич матеріалізуються в постаті Ольги молодої - стрімкої і наступальної, яка звертається із не зовсім тактовними запитаннями, намагаючись довести: і її вина в тому, що закохані не повінчались. Тут автори дещо інакше тлумачать факт "присилували панну вийти заміж за іншого". Вона написала Франкові про те, що виходить заміж, але його відповідь була, на її думку, надто спокійною. Ось така реакція найбільше й образила Ольгу, яка сподівалась, що коханий боротиметься за неї. І тут же нагадує, як йому було погано, як він тяжко пережив цей удар. Час упокорив розбурхані емоції. Але не випадково предметом гордості Ольги є згадка про бал, на якому Франко запросив її до танцю, хоча ніколи не танцював. Вона тішила себе надією, що залишалась йому небайдужа. Вистава цінна не тільки тим, що відслоняє завісу інтимного життя Івана Франка і глядачі бачать відблиск його глибоких почуттів у переживаннях його коханої. Не знаю, чи автори це зробили свідомо, чи так вийшло само собою, але вистава виходить за межі окремої біографії й мовить про позачасове і загальнолюдське - про кохання, яке збулося й не збулося, про взаємини двох. Сучасне звучання вистави - у ставленні авторів до взаємин Ольги Рожкевич та Івана Франка. Акцент із Ольги - жертви обставин - переноситься на перепади почуттів незалежної у своєму виборі жінки. У чомусь, мабуть, Роман Горак нещадний до Ольги Рожкевич і показує суб'єктивні причини того, що шлюб не склався - її непостійність у ставленні до Франка, перехід від ніжності до відчуження, страх - "а що люди скажуть?" Цей психологічно складний малюнок ролі, посилений роздвоєнням одного й того ж персонажа, потребує від акторів максимальної зосередженості, вправності та узгодженості психічних станів. Їм допомогли художники, особливо костюмами, помітними у своїй смисловій функціональності. Такі вистави можна назвати саморефлексією культури. І це цінний процес, особливо для культури, яку так довго відчужували від людей. А пізнання, як відомо, - процес неперервний. |
"Картка любові". Сповідь на одну одміну. 
