|
Актуально!
Ситуація постмодернізму в Україні
Круглий стіл
Круглий стіл на таку тему відбувся в редакції журналу "Кіно-Театр" 11 вересня. В ньому взяли участь Оксана Пахльовська, літературознавець, завкафедрою україністики Римського університету "Ла Сапієнца", Вадим Скуратівський, культуролог, завідділу журналу "Сучасність", Олександр Івашина, культуролог, старший викладач кафедри культурології НаУКМА, Віталій Пономарьов, відповідальний секретар журналу "Генеза", Дмитро Стус, літературознавець, заввідділу критики і бібліографії журналу "Сучасність", Тамара Гундарова, літературознавець, провідний науковий співробітник Інституту літератури АНУ, Володимир Моренець, літературознавець, завкафедри філології, декан магістеріуму НаУКМА. Веде стіл головний редактор журналу "Кіно-Театр" Лариса Брюховецька.
|
Згадаймо
"Театр не може померти". Пам'яті Сергія Данченка
Із книги "Славні постаті України"
Я ніколи не говорив про це, але рід Данченків і Немировичів-Данченків має спільні корені. Обидва походять із реєстрового козацтва, зі старшини Стародубського полку (земля на північ від Чернігова), згадуються в полковому Реєстрі "The Cossak Administration of the Hetmanate", який мені було презентовано в Гарварді. Отже, рід Данченків щонайменше має три сотні літ історії, свій герб, описаний у "Малоросійському гербовнику". "Немирович" же приєдналось до прізвища після взяття Немирова, і родовід Данченків та Немировичів-Данченків став єдиним. Наскільки мені відомо, батько Володимира Немировича-Данченка був полковником Чернігівського козачого полку. До того ж, як родич Павла Полуботка він брав участь у з'їзді його нащадків перед Першою світовою війною...
|
Прем'єри
"Картка любові"
Лариса Іванишина
"Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич (вона перекладала дещо з Золя і Ґонкурів, зібрала весільні пісні з Лолина, переклала роман Ланської "Обрусителі"). Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючися, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1870 - 1979 р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 р. присилували панну вийти заміж за іншого, попа Озаркевича (брата писательки Кобринської, чоловіка, зрештою, дуже гарного). Се був для мене важкий удар; сліди його знайдете в "На дні" і в віршах "Картка любові".
|
Не вірю брехунам
Валентина Грицук
Брехати іншим важче, ніж собі, адже ближні мають власні ілюзії. Незважаючи на це, більшість людей любить цей гріх. Може, тому, що грішити просто приємно, а може, тому, що потаємні бажання жертви розгадати все-таки так само легко, як кросворди, які розгадує добра половина пасажирів метро. Брехунові легко стати переможцем, бо "обманываться рад" не тільки Пушкін, а й особи, які позбавлені поетичного дару, але які хочуть здаватися романтичними та шляхетно вразливими у вільний від базарної роботи час.
|
Професійна помста
Леся Ганжа
Н Нову виставу Юрія Одинокого в Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра "Глядачі на спектакль не допускаються!" мені пощастило побачити саме в такій інтимній обстановці, коли глядачів - у вузько термінологічному значенні слова "людей, які купують квитки, аби подивитися спектакль" - і справді не було.
У залі сиділи актори, зайняті в другому складі, кілька журналістів, режисер Одинокий, що вів генеральну репетицію п`єси Майкла Фрейна "Галас за сценою".
|
Фестивалі
"Міттельфест-2001" - острів діалога
Ярослав Верещак
Ідея фестивалю "Міттельфест 2001": у маленькому італійському містечку збираються митці європейських країн, великих і малих, більш відомих і менш відомих, щоб продемонструвати, які ми всі в Європі близькі, незалежно від кордонів, і які схожі між собою. У межах фестивалю в реставрованому центрі Св.Франциска відбувся симпозіум "Десять років у напрямку до Нової Європи".
Петер Гандке стверджував, що "Міттельеуропа", Центральна Європа, є "поняттям метеорологічним". "Міттельфест" доводить, що існує інша Центральна Європа, - не як "метеорологічна концепція" і не як простір конфліктів, а як культурний простір, єдиний у своїй багатоманітності. "Міттельфест" - terra franca нової європейської культури.
|
Театр у пошуках музичності
Надія Мірошниченко
Вже втретє перед Днем міста, з 15 по 17 червня, Херсон лихоманить від музично-драматичних витівок театру імені М.Куліша - фестивалю музичних вистав "Мельпомена Таврії".
На відміну від двох попередніх, цей виявився строкатішим не лише у географічних координатах учасників - від Сум і Києва до Маріуполя та Одеси, - а й у жанрах та стилях. На фестивалі були і мюзикли, і напівконцерти, і мімічні вистави, і такі, де просто є музика...
|
Пантикапей - Керч
Ніна Мазур
"Без минулого немає майбутнього" - саме такий девіз обрали творці "Боспорських Агонів" ("агони" старогрецькою означає "змагання") для Міжнародного фестивалю античної драми, що відбувається кожного липня у Керчі.
|
Професія: режисер
Андрій Крітенко: "Сюди я завжди зможу повернутися"
5 вересня цього року в Київському театрі драми і комедії на лівому березі відбулась прем`єра. П`єсу Олександра Ірванця "Брехун(и)" поставив Андрій Крітенко. Вже сім років мешкає він у німецькому місті Штутґарті, працює в театрі, грає у спектаклях і ставить їх. Цю постановку Крітенко здійснив за рекордно короткий термін - протягом місяця, пожертвувавши задля цієї мети власною відпусткою. Півроку тому режисер поставив цей самий твір у Німеччині, в Мистецькій Академії Шльос Солітюд.
|
Вісті зі студій
Теорія
Дискурс Леся Курбаса на межі тисячоліть
Ірина Губаренко
В історії культури кожного народу існує кілька видатних осіб, на які так чи інакше зорієнтовано весь культурологічний простір. Вони або найповніше відбивають потреби й проблеми свого часу, або випереджають його, структуруючи просторово-часовий континуум даної культури. Для української історії ХХ сторіччя такою постаттю є Лесь Курбас - режисер, актор, театральний діяч, представник українського модерну, що у повній мірі розділив трагічну долю свого покоління.
|
Десять тез про сакральний театр Леся Курбаса
Олександр Клековкін
Неупереджений погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем показує, що кожна доба у видовищному мистецтві починалася з появи нової міфології, культу, відповідного свята, навколо якого виростали форми громадського спілкування й розваги, і нарешті поставав театр. Причому початково - у таких формах, де театральне видовище ще не виділилося з форми громадського спілкування. Це було таїнство, присвячене якомусь богові, містичній сутності або обожненій особі - містерія. Так само називався і видовищний жанр, з якого у майбутньому проростали театральні системи.
|
Світова класика
Українське кіно 90-х
Спроби фольклорного кіно
Лариса Брюховецька
На початку 70-х кінознавець Валерій Фомін, побувавши в Таджикистані на перегляді фільмів "Сказання про Рустама" та "Рустам і Сухраб" Б.Кимягарова, писав, що його вразило справжнє паломництво на їх перегляди. Фомін пояснив це тим, що в основі фільмів лежала народна легенда і це викликало величезний інтерес у місцевого населення. Те, що для інших не є таким значним, для таджиків виявилось вагомим і притягальним.
|
Фільми, які ми бачили
У безпосередньому діалозі
Юлія Сердюкова
"То хто ж ви такі? - запитав німець. - Французи чи ельзасці?"
- "Ельзасці", - сказав ельзасець.
"Отже, ви не французи", - сказав німець і вилетів за двері.
Андре Векман
Коли мова йде про стереотипи, закорінені в масовій свідомості, - то з ними залюбки працюють митці різних художніх чи то ідеологічних напрямків. Стереотипами оперувати легко і приємно: ти завжди знаєш, що тебе якщо не зовсім зрозуміють, то принаймні відчують на підсвідомому рівні. Художні твори, і кіно серед них, підгодовують народні стереотипи, леліють їх, оформлюють у більш стійкі й розгалужені структури.
|
Як добре і погано жити разом
Олена Несторак
"Диво розуміння полягає не в тому, що душі таємниче сполучаються між собою, а в тому, що вони прилучені до спільного для них смислу"
Г.-Г. Гадамер
Комунальна тема близька серцю багатьох співвітчизників колишнього СРСР. Не цілком чужа вона і Заходу.
|
Обличчя
Богдан Ступка: Творчість невпинна
Фрагмент з книги "Славні постаті України"
Доторк до вічного, до класики. Це щось таке хвилююче, таке захмільне, що стаєш, наче переліплений наново з глини Адам, і починаєш творити в собі і собою того відомого всім персонажа, але не такого, яким він був до тебе. Подібне я відчував, коли приступав до ролей Річарда ІІІ та Ліра. Першого колись могутньо зіграв Лоуренс Олів'є, другого - М. Міхоелс. У "Річарді ІІІ" я шукав засоби, як би проявити і підтвердити, що Господь сотворив і ката, і жертви для нього. В "Королі Лірі" вже на самому початку я з'являюсь зі свічкою серед білого дня. Критики порівняли це з діянням історичного Діогена, що з ліхтарем удень шукав Людину. А режисерові, і мені також, хотілось підкреслити, що немає в короля друзів, окрім власної тіні.
|
У квадраті вистави. Інтерв'ю з Олександром Бондаренком.
Бесіду вела Валентина Кайстро
Бути затребуваним не означає кожен день виходити на сцену. Крім того, актор може бути затребуваним сам у собі. І перш за все, він повинен навчитись жадати у собі себе. Якщо ти знайдеш у собі себе, то знайдеш себе і в театрі. Це - закон професії.
- Ти у себе є?
- Слава Богу, але я збрехав би, коли б сказав, що це далося легко.
|
Майстер про майстра
Освідчення в любові
Андрій Владимиров
Нас часто плутали. Кажуть, ми схожі. Від народження... чи стали схожі? Так, мабуть, буває, коли майже не розлучаєшся - завжди разом, дружили давно, дуже давно...Познайомились ми 1969 року, коли я з кінознавчого перевівся на операторський факультет нашого славного інституту ім. Карпенка-Карого. Паша Степанов носатий, активний, симпатичний, товариський... Виділив я його скоріше зовнішньо.
|
Нові книги
Порівняння як доказ
Лариса Брюховецька
Ця збірка готувалася майже два роки, без поспіху, ретельно. І мені, як людині причетній до її виходу, було приємно отримати від професора університету ім. Адама Міцкевича Боґуслава Бакули примірник зі словами: "З найкращими побажаннями й подякою за цінний внесок до нового польсько-українського діалога". Насправді дякувати треба панові Боґуславу. Завдяки його ініціативі та енергії в Познані на відділенні філології сімнадцять науковців з Польщі та України (зі Львова та Києва) в грудні 1999 року взяли участь у конференції, назва якої стала назвою збірки. А сьогодні, перечитуючи ці тексти, повертаюся в ту доброзичливу атмосферу дружнього спілкування.
|
Світлі душі театру
Алла Підлужна
Книга ця написана актором, тож особливо відчувається в ній щирість. Це - спогади, і, як завжди в такому літературному жанрі, тут є присмак ностальгії, тим паче, що згадуються чудові українські актори київських театру ім.І.Франка та театру ім.Лесі Українки.
|
|