Круглий стіл на таку тему відбувся в редакції журналу "Кіно-Театр" 11 вересня. В ньому взяли участь Оксана Пахльовська, літературознавець, завкафедрою україністики Римського університету "Ла Сапієнца", Вадим Скуратівський, культуролог, завідділу журналу "Сучасність", Олександр Івашина, культуролог, старший викладач кафедри культурології НаУКМА, Віталій Пономарьов, відповідальний секретар журналу "Генеза", Дмитро Стус, літературознавець, заввідділу критики і бібліографії журналу "Сучасність", Тамара Гундарова, літературознавець, провідний науковий співробітник Інституту літератури АНУ, Володимир Моренець, літературознавець, завкафедри філології, декан магістеріуму НаУКМА. Веде стіл головний редактор журналу "Кіно-Театр" Лариса Брюховецька.

Я ніколи не говорив про це, але рід Данченків і Немировичів-Данченків має спільні корені. Обидва походять із реєстрового козацтва, зі старшини Стародубського полку (земля на північ від Чернігова), згадуються в полковому Реєстрі "The Cossak Administration of the Hetmanate", який мені було презентовано в Гарварді. Отже, рід Данченків щонайменше має три сотні літ історії, свій герб, описаний у "Малоросійському гербовнику". "Немирович" же приєдналось до прізвища після взяття Немирова, і родовід Данченків та Немировичів-Данченків став єдиним. Наскільки мені відомо, батько Володимира Немировича-Данченка був полковником Чернігівського козачого полку. До того ж, як родич Павла Полуботка він брав участь у з'їзді його нащадків перед Першою світовою війною...

"Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич (вона перекладала дещо з Золя і Ґонкурів, зібрала весільні пісні з Лолина, переклала роман Ланської "Обрусителі"). Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючися, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1870 - 1979 р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 р. присилували панну вийти заміж за іншого, попа Озаркевича (брата писательки Кобринської, чоловіка, зрештою, дуже гарного). Се був для мене важкий удар; сліди його знайдете в "На дні" і в віршах "Картка любові".

Брехати іншим важче, ніж собі, адже ближні мають власні ілюзії. Незважаючи на це, більшість людей любить цей гріх. Може, тому, що грішити просто приємно, а може, тому, що потаємні бажання жертви розгадати все-таки так само легко, як кросворди, які розгадує добра половина пасажирів метро. Брехунові легко стати переможцем, бо "обманываться рад" не тільки Пушкін, а й особи, які позбавлені поетичного дару, але які хочуть здаватися романтичними та шляхетно вразливими у вільний від базарної роботи час.

Н Нову виставу Юрія Одинокого в Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра "Глядачі на спектакль не допускаються!" мені пощастило побачити саме в такій інтимній обстановці, коли глядачів - у вузько термінологічному значенні слова "людей, які купують квитки, аби подивитися спектакль" - і справді не було.

У залі сиділи актори, зайняті в другому складі, кілька журналістів, режисер Одинокий, що вів генеральну репетицію п`єси Майкла Фрейна "Галас за сценою".

Ідея фестивалю "Міттельфест 2001": у маленькому італійському містечку збираються митці європейських країн, великих і малих, більш відомих і менш відомих, щоб продемонструвати, які ми всі в Європі близькі, незалежно від кордонів, і які схожі між собою. У межах фестивалю в реставрованому центрі Св.Франциска відбувся симпозіум "Десять років у напрямку до Нової Європи".

Петер Гандке стверджував, що "Міттельеуропа", Центральна Європа, є "поняттям метеорологічним". "Міттельфест" доводить, що існує інша Центральна Європа, - не як "метеорологічна концепція" і не як простір конфліктів, а як культурний простір, єдиний у своїй багатоманітності. "Міттельфест" - terra franca нової європейської культури.

Світовий оперний театр існує сьогодні у трьох головних варіантах: стаціонарних репертуарних театрів, театрів, що працюють за старою італійською системою стаджоне, тобто готують у сезоні дві-три прем'єри, кожна з яких сходить з афіші після приблизно двох десятків показів, та престижних щорічних фестивалів. Саме фестивалі виконують функцію лабораторії світового оперного процесу. Їх учасники - представники різних вокальних і театральних шкіл, які апробують нові постановні ідеї. Обов'язковим є активне залучення світової преси.

З 12 по 22 липня цього року Севастополь перетворився на театральне місто - міжнародний театральний фестиваль "Херсонеські ігри-2001" привернув увагу багатьох. "Театр: із століття у століття!" - так виголошувалася концепція восьмого раунду ігор. Серед організаторів фестивалю з'явилося багато нових облич. Безперечно, такий "новий злет" фестивалю пов'язаний із змінами у керівництві Севастопольського драматичного театру ім.А.Луначарського, що завжди був головним фестивальним майданчиком і прес-центром.

Вже втретє перед Днем міста, з 15 по 17 червня, Херсон лихоманить від музично-драматичних витівок театру імені М.Куліша - фестивалю музичних вистав "Мельпомена Таврії".

На відміну від двох попередніх, цей виявився строкатішим не лише у географічних координатах учасників - від Сум і Києва до Маріуполя та Одеси, - а й у жанрах та стилях. На фестивалі були і мюзикли, і напівконцерти, і мімічні вистави, і такі, де просто є музика...

"Без минулого немає майбутнього" - саме такий девіз обрали творці "Боспорських Агонів" ("агони" старогрецькою означає "змагання") для Міжнародного фестивалю античної драми, що відбувається кожного липня у Керчі.

В Ялті з 28 липня по 2 серпня відбувався Перший фестиваль українського та російського кіно. В Україні вже існує приблизно півтора десятка кінофестивалів, серед яких майже третина - українсько-російські проекти. Чи потрібен ще один? Безумовно, і він цінний тим, що надав ще одну можливість рівноправного діалога кіномитцям, чиї творчі стосунки за останні 10 років помітно ослабли.

5 вересня цього року в Київському театрі драми і комедії на лівому березі відбулась прем`єра. П`єсу Олександра Ірванця "Брехун(и)" поставив Андрій Крітенко. Вже сім років мешкає він у німецькому місті Штутґарті, працює в театрі, грає у спектаклях і ставить їх. Цю постановку Крітенко здійснив за рекордно короткий термін - протягом місяця, пожертвувавши задля цієї мети власною відпусткою. Півроку тому режисер поставив цей самий твір у Німеччині, в Мистецькій Академії Шльос Солітюд.

В особистості Сергія Маслобойщикова є щось містичне і незбагненне. Режисер, який зумів відтворити на екрані химерний світ Кафки і Булгакова, проникаючи у підсвідоме й несвідоме, сьогодні знімає сучасний фільм. Його герої - мешканці сучасного Києва, кожен з яких живе у світі своїх власних емоцій і відчуттів, намагаючись почути музику шуму вітру...

В історії культури кожного народу існує кілька видатних осіб, на які так чи інакше зорієнтовано весь культурологічний простір. Вони або найповніше відбивають потреби й проблеми свого часу, або випереджають його, структуруючи просторово-часовий континуум даної культури. Для української історії ХХ сторіччя такою постаттю є Лесь Курбас - режисер, актор, театральний діяч, представник українського модерну, що у повній мірі розділив трагічну долю свого покоління.

Неупереджений погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем показує, що кожна доба у видовищному мистецтві починалася з появи нової міфології, культу, відповідного свята, навколо якого виростали форми громадського спілкування й розваги, і нарешті поставав театр. Причому початково - у таких формах, де театральне видовище ще не виділилося з форми громадського спілкування. Це було таїнство, присвячене якомусь богові, містичній сутності або обожненій особі - містерія. Так само називався і видовищний жанр, з якого у майбутньому проростали театральні системи.