"Любов небесна"Лариса Брюховецька
"Любов небесна" - фільм-документ, в якому автори залишають для нащадків образ жіночої вірності. Можна жалкувати, що ці двоє вродливих людей та їхнє кохання не стали об'єктом для знімання років 70 чи 60 тому. Але тоді це не вписувалось у суспільне життя, а якщо згадати повоєнні поневіряння Петра Масохи, то щастям можна вважати вже те, що актор не потрапив у жорна репресивної машини, адже працював у Курбаса, знімався в Довженка, а цього було досить для звинувачень у націоналізмі.
Але я відхилилась. Фільм про зовсім інше, і назва це виразно засвідчує. Проте цінність фільму в тому, що він будить асоціації. Доля поєднала героїв 1930 року, коли Масоха саме закінчив зніматися в "Землі". У своїх спогадах про цю роботу він говорив, як нелегко давався йому образ Хоми. Та й зрозуміло. Треба було робити "плакатний" - або інакше, знаковий образ куркуля, щоб він миттю "стріляв" уже зовнішнім малюнком, був уособленням неприхованої злоби. Скривлене обличчя, сорочка з вишивкою на всі груди, так само "застарілою", як і круторогі воли, що бовваніють застиглими монументами. Вже ця вишивка мала спаплюжити героя, викликати неприязнь до нього. А як зіграти плакат, не утрируючи, адже все має бути органічним? Та ще й будучи ставним, красивим породженням цієї землі? Тому, незважаючи на всі старання, в Хомі залишилось щось недовисловлене, але відчутне. Може, біль за землю, передчуття втрати, приреченості? І сьогодні ця вишивка сприймається як мовчазний докір за нищення не тільки традиції, а й селянської цивілізації, яке вже насувалось на Україну чорною хмарою геноциду. Якщо продовжити мову про знаковість героїв Петра Масохи, то можна знайти закономірність у тому, що саме цей актор після "Землі" зіграв Івана в однойменному фільмі Довженка. І якщо провести лінію між Хомою та Іваном, то ідея пролетаризації селянства стане зовсім прозорою, а за Дніпрельстаном прочитуватимуться і Біломор-канал, і Магнітка, і Колима... Знову-таки, "Любов небесна" не про те, але ця коротка стрічка будить такі роздуми. Автор сценарію Сергій Тримбач, режисер Юрій Терещенко та оператор Анатолій Химич зуміли вписати безсмертні кадри Довженкових фільмів не лише в контекст своєї картини, а й у контекст значно ширший. Крізь призму особистого життя Петра Масохи вони сприймаються гостріше, виникає емоційна напруга, яка посилює позачасове звучання образів. Не знаю, може, така інтерпретація, коли виходиш за межі аналізованого твору, пов'язана з професійним сприйняттям фільму, і досить легкого поштовху, щоб прочитувалося класичне. Проте чогось думається, що ці Довженкові кадри, включені в сучасний контекст, резонують на рівні підсвідомості. Хочу згадати ще один вражаючий момент фільму: літня жінка біля могили свого чоловіка, звертаючись до фотографії, моторошно-спокійним голосом просить: "Забери мене до себе. Я живу сама, мені так важко. Забери мене. Ти ж завжди мене слухав..." Власне, це єдині слова, які прозвучали у фільмі. Але є звукова партитура - відповідно до візуального настрою емоційно забарвлені імпульси посилає музика Олександра Нестерова. У "Любові небесній" використано цікавий паралельний монтаж: сьогодні зняті кадри, коли Болховська йде на кладовище провідувати чоловіка, поєднуються із кадрами з фільму "Іван", де герой Масохи дивиться у вікно і там, крізь шибку, ніби бачить свою кохану. Він молодий, ледь усміхнений, а вона сива, літня, самотня. Прозирає через вічність: прийшла... Ця метафізично забарвлена знахідка зворушує і ще раз переконує: як багато можна сказати мовою кіно, якщо вміло користуватися простором і часом, а до того ж простором кінокласики. Мабуть, цей фільм не для всіх, але він принесе втіху шанувальникам мистецтва кіно. |
Знімати десятихвилинний фільм непросто. При нашій тотальній схильності до багатослів'я, що часто обертається пустослів'ям, жорсткий часовий реґламент змушує митців шукати місткі засоби, концентруватися. Фільм "Любов небесна" ескізно, зображальними штрихами (фото, кадри з фільмів, а також титри "під німе кіно") встигає розповісти багато - 90-річне життя Марії Болховської, творчість її чоловіка Петра Масохи у найвищих злетах та їхнє кохання, яке проміниться з фотореліквій.
