Як добре і погано жити разом. (Комуни в сучасному кінематографі: "Разом", "Ідіоти", "Пляж")Олена Несторак
Г.-Г. Гадамер Комунальна тема близька серцю багатьох співвітчизників колишнього СРСР. Не цілком чужа вона і Заходу. Щоправда, ідеологічні основи зовсім відмінні. У нас комунальна свідомість пропагувалась державою і була тренувальним майданчиком на шляху до комуністичного суспільства. Там комуни були опозиційними державі структурами, їх утворювали протест проти лібералізму з його прихильністю до індивідуалізму або бажання вивільнитися з категорії "соціальної нормальності". Піком функціонування комун на Заході були 60-і -70-і роки. Не таким поширеним, але все ще привабливим залишається комунальний рух і в наш час. Нові його тенденції відображені й у фільмах "Пляж" (реж. Д. Бойл, США, 1998) та "Ідіоти" (реж. Л. фон Трієр, Данія, 1998). Погляд сучасника на класичну комуну 70-х знайдемо у "Разом" (реж. Л. Модісон, Швеція, 2000).
Усі комуни з названих трьох картин є соціальними експериментами, мета яких - відійти від буденного міщанського існування, знайти власну нормальність, витворити з неї свій життєвий простір. Однак, попри спільну для трьох фільмових комун організацію і принцип побудови, смисли, засоби і пріоритети взаємоіснування в них суттєво відрізняються. "Разом" - найбільш експериментальна зі всіх структур, датована шведським 1975-м. Кожен її мешканець має свої радикальні причини уникати суспільства: син директора банку Ерік зрікається свого аристократичного прізвища і стає соціалістом марксистько-ленінського ґатунку; Анна - радикальна феміністка - в пошуках сексуальної партнерки, як і гомосексуал Свен, що перетворює її колишнього чоловіка, також "комунала", на свого коханця; Ліна не бажала жити так, як мати, тепер вона любить Герена і кохається з Еріком; догматичне подружжя, для якого приводом виходу з комуни стала поява телевізора і казка "Пеппі Довгапанчоха" (мовляв, пробуджує в дітях смак до грошей і добування їх). Духовним центром комуни "Разом" є Герен (Г. Гамерстен) - філософ і адепт філософії солідарності як найгуманнішого сенсу людського співжиття. Його толерантність, принаймні спочатку, не знає меж. Так, для нього немає ніякої різниці, в чиї ворота влучив м'яч, важлива лише бадьора участь у грі співкомуналів. Ночами слухає Герен від своєї коханої подробиці її сексуального щастя з Еріком. Однак і його витримці "на славу ідеології" прийшов кінець. Однієї ночі він таки виганяє з хати Ліну, сексуальна активність якої сягнула вже сусідського підлітка. І та одразу в сльозах просить притулку в своєї "нормальної" мами. Комунали кінця 90-х живуть уже за інших обставин - в суспільствах, де гомосексуали і лесбіянки можуть брати офіційні шлюби, де бунти шістдесятників принесли карколомні зміни західним європейцям, юридично й медіально оформлені, де майже кожен може користуватися необмеженими свободами - у межах державних законів і під тиском продуктів цивілізації. Сучасна проблема називається стресом, колосальним психічним навантаженням, що пов'язані з магічним словом "КАР'ЄРА" - неодмінним атрибутом успішності й чи не обов'язком модерних чоловіка і жінки. Втікачами від цього роду суспільних примусів стали герої фільмів "Пляж" та "Ідіоти": одні втекли на відлюдний острів неподалік від берегів Таїланду, другі - в ідіотизм. Працювати, з 9:00 до 18:00 займатися безглуздим добування грошей і потім витрачати їх у забрудненому середовищі на консервовані продукти і синтетичне ганчір'я - не життя, на думку мешканців острова. Всі вони - з різних куточків світу волею випадку опинилися на незаселеному острові з первісно прекрасним пляжем. Та все ж новоспечені "діти природи" послуговуються продуктами цивілізації, відлучаючись раз на місяць із свого раю на закупівлю, щоб потім під розкішними кокосовими пальмами насолоджуватися репом, крекетом та дигітальними іграми. Ритми й зручності з "технократичного раю" - невід'ємні супутники "нових утікачів". Єдине острівне правило - нікому не розповідати про острів, не брати новачків. За порушення - вигнання, що межує зі смертю. На відміну від "пляжної", структура комуни ідіотів відкрита. Кожен, як і в "Разом", може стати її організмом. "Ідіоти" - зовсім інший рівень комунальної свідомості. У фільмі презентує себе (у формі інерв'ю) групка різних людей, яких об'єднує "ідея ідіотизму". Насправді психічно здорові, вони бавляться в ідіотів, коли це потрібно, - заради грошей, приколів чи просто так, як схочеться. Живуть разом у великому просторому будинку без меблів, сплять на підлозі, одягаються як трапиться, а то й зовсім голі бігають, їдять з аби-чого, без почуття снобістського обов'язку перед "процедурою споживання харчів", святкують дні народження, яких нема... Будучи бунтарями, щасливими в колі однодумців, провокуючи незнайомих людей, "ідіоти" однак не завжди готові "божеволіти" в своєму традиційному оточенні. Серед них - цілком успішні в соціальному плані особи: лікар, викладач історії мистецтва, співробітник рекламної аґенції... Коли йдеться про вибір між "професіоналом" та "ідіотом", домінує все ж соціальна репутація. Коли двоє з кола "ідіотів" закохуються, також зникає "груповий ідіотизм". Отож, у фільмі спостерігаємо цілком об'єктивне ставлення до "предмета розмови" та теми взаємозалежності, реалізації абсолютної свободи. Усі три фільми мають спостерігачів - осіб, які ніби тверезо оцінюють те, що відбувається навколо. В "Разом" ними є діти - племінники Герена, які під тиском матері покидають батька-п'яницю і знаходять скромний притулок у комуналів. Спочатку - нещасні й пригнічені вибриками нової родини, потроху починають смакувати деякі моменти строкатого співжиття і навіть його кореґувати (домоглися споживати м'ясо, але не кока-колу - репрезентанта "мультинаціональних свиней"). Втім, діти, а особливо хлопчик, тяжіють до родини у складі батько-мати, насамперед, як захисту від непорозумінь у школі, а також із суто матеріальних причин. Мати ж їхня, підпавши під вплив Анни, цілком вписується у загальний колорит комуни, її прихильниками стають і колись ворожі сусідка з сином. У "Пляжі" за гедоністичним товариством наглядають таїландські наркоагрономи. Для них гуляща молодь - паразити, яких толерують, щоб ті не розповіли про квітучі плантації марихуани на іншій частині острова. Їх злочинний бізнес - турбота про добробут родин, для утримування яких чоловіки працюють щоденно на палючому сонці, не зупиняючись навіть перед убивством розбещених утікачів з "країн першого світу". Провідник комуналів Деметра задля збереження острівного раю на вимогу таїландців стріляє в Річарда (Л. Ді Капріо), що виказав таємницю комуни. Рай, зрошений кров'ю, перестає ним бути. Комунали розлазяться по своїх країнах. В "Ідіотах" поряд з комуною випадково опиняється Карен, яка нещодавно поховала маленького сина. Мимоволі вона стає щасливою серед дітей, які бавляться в щастя. Коли "ідіоти" розходяться по своїх домівках, Карен каже, що полюбила їх, як рідних, і час, проведений із ними, був найкращим у її житті. Загалом не засуджуючи своїх незрозумілих тимчасових друзів, Карен усе-таки одного разу розгнівалась, коли в розпалі забави "ідіоти" почали розмазувати по одягу чорну ікру, демонструючи таким чином зневагу до багатства, репрезентованого елітним продуктом. "Люди голодують" - така була її традиційна і вічно справедлива, совісна точка відліку. У фільмі Ларса фон Трієра є разючий контраст, що надає "Ідіотам" цілком відмінної інтелектуальної якості. Карен хоче познайомити товаришку з кола "ідіотів" зі своєю родиною. Двері відчиняють мама і двоє незадоволених сестер, котрі не виявляють жодних емоцій, окрім здивування, коли зникла родичка через два дні повертається. "Ми думали, що ти померла", - так її привітали. У типовій квартирці відбувається домашнє безмовне чаювання з рівно покраяними шматочками торта і цукром у цукорниці (не так, як в "ідіотів", - цукор в кілограмовому пакеті). Усе так, як у всіх або в більшості. Щоб хоч якось привернути до себе увагу, показати своє "все ще існування", Карен починає вдавати з себе ідіотку, намагаючись у такий спосіб викликати в рідних сердечність чи хоча б інтерес, за що дістає принизливого, брутального ляпаса від колишнього (або й теперішнього) чоловіка. Вражена, в сльозах Сюзанна забирає Карен з власного чужого дому. Так у звичайній квартирі, де, без сумніву, панують стандартні погляди на життя і сенс стосунків, коїться злочин - проти людини, її волі, її прав. Але усвідомлення цієї ситуації як патологічної, як злочину, приходить з попереднього контексту фільму, із зображення світу, де людину акцептують, приймають такою, яка вона є, де навіть (або лише) до хворого ставляться з пошаною і розумінням. Тому фільм Ларса фон Трієра "Ідіоти" є найглибшим поясненням комунальної теми. В ньому бачимо спробу поглянути на відчужені, забобонні, нещасливі кутки світу свідомо "комунальними очима". Усі три фільми закінчуються розпадом комун. Сенс людського індивідуалізму домінує над рішучими спробами успішного взаємоіснування. Бажання моменту виявляються сильнішими від усвідомлення перспектив людської солідарності. Як Річард з "Пляжу" змінив гарпун на комп'ютерну мишку, так поміняли колишні ліві свої хіпі-шати на boss-аксесуари. Тому й роздуми над сенсом людської комунікації стимулюють вже мобілки і, можливо, все ще наші спогади про те, як добре і погано жити разом. |
"Диво розуміння полягає не в тому, що душі таємниче сполучаються між собою, а в тому, що вони прилучені до спільного для них смислу" 
