Світлі душі театруАлла Підлужна
Олег Комаров, заслужений артист України, актор Національного театру російської драми ім.Лесі Українки - з акторської родини; його мати, засл.арт.України Ганна Ніколенко, була актрисою театру ім.І.Франка, грала ролі в чергу з Н.Ужвій. Людей, яких називаємо леґендами театру, Олег Комаров знав з дитинства, спілкувався з ними, бачив у побуті і на сцені. Подумки, в пам'яті він повертається у ті далекі часи повоєнного Києва, на старовинну вулицю Ольгінську, де мешкали актори-франківці, і через сприйняття дитини постає в уяві чималий пласт життя цілого мистецького покоління. Якими були на сцені Микола Братерський і Віктор Добровольський? Якими своєрідними акторськими рисами відрізнялися Михайло Пилипенко і Петро Пастушков? А етюди про Катерину Осмяловську, Дмитра Мілютенка, Миколу Яковченка! Все написано із захватом і любов'ю. У спогадах про Аркадія Гашинського Олег Комаров називає його сучасним Дон Кіхотом, і всі, хто знав Аркадія Євгеновича, погодяться з цим, а про Віктора Цимбаліста автор каже: "совість театру" і проти цієї характеристики ніхто не буде заперечувати. Згадує він і про Ніну Заручинську, режисера, яка працювала з багатьма київськими акторами і Володимира Бохонка - радіорежисера, якого добре знали і любили актори і слухачі, а талановиті радіовистави, зроблені ним, продовжують жити в українському радіопросторі. В розділі "Світлі душі театру", йдеться про акторів театру ім.Лесі Українки. Комаров переконаний, що Віктор Халатов - "чарівник сцени", а Олексій Таршин мав у душі особливе тепле світло, яким міг обігріти всіх, хто його оточував, і світло те неначе переливалося через рампу зі сцени до глядачів. Валентин Дуклер третину свого творчого життя віддав роботі перед мікрофоном. Олег Комаров згадує про їхню спільну радіопрацю. Театральний суфлер - фігура, що традиційно супроводжувалася безліччю акторських байок. Таким же постає зі сторінок спогадів Комарова і Яків Блікштейн, суфлер російської драми. Окрім публіцистичних начерків, О.Комаров пропонує "Театральні оповідання", де використав власний театральний і людський досвід. Його художні висновки прості і зрозумілі, та в цих нехитрих оповідках вражає щирість людини і переконливість митця. |
Книга ця написана актором, тож особливо відчувається в ній щирість. Це - спогади, і, як завжди в такому літературному жанрі, тут є присмак ностальгії, тим паче, що згадуються чудові українські актори київських театру ім.І.Франка та театру ім.Лесі Українки.
