"Коянніскаці". Кілька запізнілих зауваг.Вадим Скуратівський
Так, у ХІХ столітті, у самому його зеніті, Волт Вітмен видрукував своє "Листя трави". Ніби ліричний автопортрет молодої американської цивілізації. Напрочуд динамічної. Цивілізації у всіх її людських вимірах. Що сповнюють поета гордістю за людину, за її, здавалося б, безмежні можливості. "Листя трави" - пафос людського в його американській редакції. І от, десь чи не рівно через сто тридцять років після появи тієї дивовижної книги у тій же країні з'явився фільм тоді сорокасемирічного режисера-документаліста Ґодфрі Реджіо "Коянніскаці". Фільм цей, як і "Листя трави", позначає так само грандіозність і семантики, і самого художнього виконання. Він відтворює геть увесь ландшафт індустріального суспільства (знову-таки в американській його редакції). Всі його наскрізні характеристики, ознаки, риси. Всю його просторовість, тепер уже просто-таки безмежну, аж позапланетну, космічну, що, власне, і закінчує цей дивовижний фільм. Де постає також і вся своєрідність часової організації цього суспільства з його неймовірним ритмом, аж спазматичним синтаксисом. "Коянніскаці" - це очевидний екранний відповідник "Листя трави", його кінематографічне перевидання. Тут нема жодного кадру, що не мав би еквівалентного тропу в "Листі". І, певною мірою, навпаки. Два надявища американської цивілізації структурно ніби перегукуються, творять свого роду художню дилогію у ній. А проте якщо "Листя трави" аж піниться оптимістичним пафосом, то "Коянніскаці" переповнює так само глибоке, але вкрай песимістичне почуття. Власне, передчуття. Передчуття можливої катастрофи суперцивілізації. Що її могуття сягає таких кількостей і якостей, що вона вже втрачає контроль над ними, надає їм якоїсь зловісної автономності і суверенності в напрямі тієї катастрофи. ...Фільм уже уже самою своєю назвою маніфестує ту безприкладну у всьому сучасному художньому домені грандіозність. Грандіозність задуму. Річ у тім, що, власне, "Коянніскаці" - то дивовижна лексема дивовижної мови індіанців хопі. Мови, що абсолютно унікально у своїй дієслівній та іншій архітектурі об`єднує всі відомі нам часові одміни: минуле, теперішнє, майбутнє. "Коянніскаці" у тій аж фантастичній за своєю будовою мові означає, узагальнено кажучи, неґативний стан світу. Всю суму його дефектів. Помилковість усіх його стратегій. І індивідуальних, і колективних.
Режисер тут ставить саме узагальнену оцінку всій цивілізації. Щось подібне уже трапилося десь років з тридцять-сорок тому, коли на західних екранах з'явився теж "неігровий" фільм італійця Якопетті "Собаче життя", що у ньому безперестанку поставала, у тисячах мізансцен, людська ницість. Усіх її кольорів, рас, народів, етнічно-національних традицій. Від Японії до того ж англосаксонського світу. Але фільм Якопетті - то, сказати б, злий антропологічний фейлетон-лубок. Фільм же Ґодфрі Реджіо - то трагедія людини, передовсім, новоамериканської. Трагедія, яка , по суті, не поступається за своєю напругою шекспірівському театру. Розповідь про її минуле-теперішнє-майбутнє у всьому спектрі того, що колись великий європейський мислитель Тейяр де Шарденн назвав - "феноменом людини" (Тейяр де Шарденн, як відомо, належав до єзуїтського ордену; Ґодфрі Реджіо - теж колишній католицький священик). ...Фільм розпочинається з низки ще долюдських планетарних ландшафтів усіх можливих формацій. Світ-що-був-до-нас. А затим міріади мізансцен індустріального і спеціально урбаністичного процесів. Їхній лихоманковий синтаксис. Безнастанне громадження. Зростання. Наростання. Розширення. Побільшення. Кількісне. Якісне. Промислове. Знаково-семіотичне. Комунікативне. Демографічне. Моторошний "джаз" історії, що її швидкості, можливості, претензії зростають, мов та сніжна гора з гори із приказки. Це зростання-побільшення фільм віддає з небаченою у візуальній історії людства суґестивністю. У кожному його кадрі обов'язково скомпоновані певний "наскрізний" об`єкт-предмет-феномен цивілізації - від суто індустріального людського жесту біля того чи іншого конвейєра до, скажімо, авто- чи аеропотоків, - саме з їхнім чи просторовим, чи часовим посиленням. Стрімкий монтаж фільму виконаний фактично у техніці кліпу. Що його, власне, і винайшов Ґодфрі Реджіо. Винайшов не для розваги, зрозуміло, а для граничної екранної індукції. Кінематографічного узагальнення вже найвищого ступеня. По суті, максимального - у межах новітнього художнього досвіду.
"Кліп", винайдений режисером, негайно засвоїла ненависна йому масова культура. Яка, зрештою, і досі не знає, що робити з тією раніше не баченою естетикою, використовуючи її для елементарних рекреативних цілей. В семантично-анархічній тональності "збожеволілої міфології", - за висловом видатного українського культурфілософа Марини Новикової. Ґодфрі Реджіо всю психологічну потугу, всю суґестивність знайденої ним "кліпової" поетики спрямував на відтворення потуги цивілізації, яка зростає у безумовно геометричній прогресії. Що ж, у цьому фільмі середини 1980-х, з його безліччю, перефразуючи Бальзака, "сцен нью-йоркського життя", ми, схоже, не бачимо жодного персонального комп'ютера... Тобто предмета, який сьогодні нам видається вже чи не абсолютним аксесуаром міського існування, ніби вже "давнім" його складником. Та відсутність сьогодні стає ніби "нуль-прийомом" (Юрій Лотман) відповідної фільмової структури. Яка рішуче зосереджена на зображенні зростаючих цивілізаційних мас і швидкостей. Але - до яких же меж? Фільм завершується моторошними кадрами руйнації нью-йоркських хмарочосів і катастрофою космічної ракети, яка повертається на Землю вже у вигляді палаючих уламків. Ці кадри - то вже нині не алегорія, не метафора, не "образ" у традиційному значенні, а - точна фіксація кінцевої стадії цивілізації. На противагу дурнуватій голлівудській псевдоесхатології, яка, поряд з "кліпом", розважала обивателя із "золотого мільярда", есхатологія Ґодфрі Реджіо суворо об`єктивна і гуманістично функціональна - знов-таки у найвищому ступені. До цього автентичного попередження не прислухалися й не придивлялися. Тепер, певне, прислухаються. Адже іншого виходу у ситуації "Коянніскаці" нині, після 11 вересня 2001 року, вже нема. |
Англосаксонська цивілізація - передовсім у двох своїх національних одмінах, англійській і північноамериканській, - віддавна схильна до безприкладної в людській історії грандіозності. У тому числі в історії художній.
