Театр у пошуках музичностіНадія Мірошниченко
На відміну від двох попередніх, цей виявився строкатішим не лише у географічних координатах учасників - від Сум і Києва до Маріуполя та Одеси, - а й у жанрах та стилях. На фестивалі були і мюзикли, і напівконцерти, і мімічні вистави, і такі, де просто є музика...
Класична "Ханума" маріупольського театру була смішна й динамічна, проте надто очікувана. А ось "За двома зайцями" франківців (режисер В.Данченко) розчарувала херсонців - осучаснена вистава спростила твір, адже Голохвастов - А.Гнатюк вибирає поміж торгашами і... знову ж таки торгашами. Мюзикл Молодого театру "Севільські заручини" ("Дуенья" Р. Шерідана) цікавий перш за все оригінальною сучасною музикою І.Щербакова. Втім, поки режисер Є.Курман захоплювався відстороненою естетською грою з ґратами і пляшечками, з вистави непомітно втекла комедія, навіть попри наявність Тамари Яценко в ролі Дуеньї. Два театри презентували дійства, ближчі до концерту, ніж до вистави. Миколаївський "Парад Бельканто" - колаж арій, гідних опери. Сумський набір шляґерів "Мілленіум" виглядав як "секонд-генд" естради ХХ століття. Херсонці презентували дві вистави. Перша - "Як козаки жартували" - сучасна забава з фольклорними піснями, танцями, жартами. Строката, проте легка і смішна вистава особливо сподобалась молоді. "Лісову пісню" цього ж театру важко було б назвати суто музичною, скоріше видовищною, де музика допомагає створити феєрію з елементами шоу. Версія С.Думінської цікава незвичним трактуванням лісового світу як безжурної молодіжної тусовки з сучасними ритмами та атмосферою. Особливо ж цікава Килина - аж ніяк не приземлена міщанка, як зазвичай її трактують. В коханні вона навіть переконливіша, ніж Мавка. Ще одна "Лісова пісня", пантоміма криворізького театру "Академія руху", розставила зовсім інші акценти. Тут важливим стає внутрішній конфлікт Лукаша між його призначенням митця і буденним життям. "Родзинками" фестивалю виявилися вистави, які жанрово не потрапляють у розряд "музичних". Йдеться насамперед про "Клоунесу Тамілу" Кейчі Нісіди, українсько-японський проект в режисурі В.Крюкова та виконанні Т.Петрощук. Режисер творить особливий асоціативний світ, використовуючи циркові прийоми, але абсолютно уникаючи вульґарності клоунського жанру, бо навіть стриптиз акторка показує не оголюючись, а історію кохання і любовного трикутника через танець і боротьбу з двома костюмами - лаконічно і точно. Тож вийшла на диво гарна і пронизливо трагічна "філософська клоунада", якщо можливий такий жанр. І музика тут дуже важлива, бо стає мовою дійства, зануреного в мовчання. А паралельно відбувалося ще одне дійство, режисером якого був директор театру Олександр Книга, - сам фестиваль. Бо ж, окрім марафону з 11 спектаклів за три дні (!), відбулися: і карнавальний похід, і шоу на площі, і капусник, де виступило в "неповажному" вигляді чи не вперше в історії жанру саме журі, і фейєрверк, і пивний марафон та авторалі. Апогеєм виявився підпільний "пікнік" для "обраних" - режисерів, директорів, критиків. Несподіване для учасників шоу називалося "Зона особливого театрального режиму". Одягнувшись в арештантські роби, керівницька фестивальна братія дуже легко втягнулася в небезпечну гру, навіть тости починаючи з розповіді про те, за що "посадили". Так чи інакше, а питання, що являє собою "музична" вистава, лишилося відкритим. Може, наступний фестиваль якось витлумачить це поняття? |
Вже втретє перед Днем міста, з 15 по 17 червня, Херсон лихоманить від музично-драматичних витівок театру імені М.Куліша - фестивалю музичних вистав "Мельпомена Таврії". 
