Ризиковані ігри у боргЛюбов Суботіна
"Херсонеські ігри" набирають нових обертів, але робиться це все за старим, поки що не набридлим, як виявилося, засобом - у борг. Гроші на фестиваль виділити обіцяли, але обіцянками прожили до... закінчення фестивалю. На фестивалі було представлено 18 вистав з 5-ти країн: України, Росії, Білорусії, Німеччини, Македонії. Фестивальні вистави різноманітні за стилем. Жодної схожої. Відчувається певна продуманість програми. Вперше "Херсонеські ігри" проводилися за конкурсним принципом із визначенням переможців у різноманітних номінаціях. Вистави було розділено залежно від категорії театральних майданчиків, а також відповідно до специфіки самого дійства. Спектаклі, що відбувалися на великий сцені: "Маскърад, або Змова масок" за М.Лермонтовим - переможець у номінаціях - найкраща вистава на великий сцені, найкраща чоловіча роль (Севастопольський драматичний театр ім.А.Луначарського), "Гедда Ґаблер" за Г.Ібсеном - краща режисура і сценографія (Київський Молодий театр), "Філоктет" за Х.Мюллером (Народний театр "Іордан Х.К.Цинот" м.Велес, Македонія), "Сільвія" за А.Герні (Драматичний театр "Колесо", Тольятті, Росія), "Пугачов" за С.Єсеніним (Експериментальна театральна студія, Харків), "Панночка" за М.Гоголем (Донецький обласний театр, Маріуполь), "Безумний день, або Весілля Фіґаро" за П.-К.Бомарше - приз за театральну ігрову стихію (Білоруський державний Молодіжний театр, Мінськ) ; вистави, що відбувалися на камерній сцені: "Апокрифи" за Л.Українкою - найкраща вистава фестивалю на камерній сцені, най краща жіноча роль (Театр ім.Л.Курбаса, Львів), "Чайка" за А.Чеховим (Московський театр "Монплезір"), "Капітанська дочка" за О.Пушкіним - приз за вірність класичним театральним традиціям (Севастопольський драматичний театр ім.Б.Лавреньова ЧФ РС), "Воскреслий та Злий" за Т.Оглобліним (Акторська майстерня при СТД, Одеса); моновистави: "Метаморфози" за Овідієм (Театр "Еx-Re", Кіль, Німеччина), "Маргарита" за М.Булгаковим (Донецький обласний театр, Маріуполь), "Акомпаніатор" за М.Мітуа - найкраща моновистава (Театр "Сузір'я", Київ); вуличні вистави, що відбувалися на території Херсонеського заповідника: "...Чума на обидва ваші доми!" за Г.Горіним (Севастопольський драматичний театр ім.Б.Лавреньова), "Декамерон" за Дж.Боккаччо (Театр драми і комедії "ФЕСТ", Митищі, Росія), "Театр часів Нерона і Сенеки" за Е.Радзинським (Миколаївський художній театр, Україна); дитячі вистави: "Мауґлі" за Кіплінґом (Театр на Великій Морській, Севастополь) - найкраща дитяча вистава, хоча це був єдиний на фестивалі дитячий спектакль, до того ж на "Херсонеських іграх" його представлено не вперше.
Багато вистав дійсно стали подіями фестивалю, хоча й не отримали ніяких нагород, але викликали досить широкий резонанс під час дискусійних клубів. Серед них - дуетна вистава "Чайка" театру "Монплезір"(автор вистави І.Ларін). Режисер перекомпоновує текст п'єси і лишає основною лінією дійства стосунки Треплєва (І.Ларін) та Аркадіної (Г.Кареліна). Він переплітає через їхні долі життя інших персонажів. Вийшов своєрідний "текстовий ремікс" на найвідомішу чеховську п'єсу. Жанр вистави можна було б визначити як "театральні фантазії Костянтина Треплєва". Треплєв стверджував, що "потрібні нові форми", тоді чому його фантазії не можуть бути відвертим стьобом, в якому крила чайки обертаються перетинчастими крилами летючої миші, в якому Світова Душа - "пронафталінене" чудовисько, що не спроможне волокти "тягар Всесвіту"?.. У виставі "Маскърад, або Змова масок" за М.Лермонтовим (реж. В.Магар, худ.Б.Бланк) режисер намагається об'єднати такі загадкові категорії, як Містика, Магія, Гра. Основний ігровий принцип у дійстві - циркові фокуси з картами. Для того, хто їх робить, - це виключно холодний розрахунок, а для того, хто спостерігає - це містична загадка. У виставі головною дійовою особою стають самі карти. Згадаймо, що у "Гравцях" Гоголя колода карт навіть мала своє ім'я - Аделаїда Іванівна. У виставі карти стають ніби живими істотами. Від умілого маніпулювання ними залежить людська доля. Режисер вправно єднає різні види енергії: гри картярської і гри акторської. Звісно, вони помножуються, до того ж емоційно насичені моменти вистави він посилює за допомогою трюків, розкутих танців, природа яких вже передбачає й азарт гри, й радість перемоги, й насолоду від життя. Увага загострюється через акцентовану пластику, рапід, причому має значення кожна дрібниця... Режисерові довелося "перелопатити" текст Лермонтова, композиційно перемістити деякі сцени, додати маловідомі уривки з чернеток... Тема магічної гри-двобою проходить крізь всю виставу. Власне психологічно-містичний двобій Арбеніна (Б.Черкасов) і Чорного чоловіка, він же Шприх (В.Полусмак), й є основою цього загадкового невпинного кругообігу подій. Ланцюжок необережних рухів, що наперед накреслені долею, доводить до смерті Ніни (арт. В.Єршова), до божевілля Арбеніна, для якого і саме життя було жахливою пристрасною грою, а кохана жінка стала "германівською" трійкою карт. Естетично інша вистава "Апокрифи" за Л.Українкою Львівського театру ім.Л.Курбаса (реж. В.Кучинський) теж стала переможницею в номінації "найкраща вистава". Це символічна історія про перших християн. Вистава надихає невідомі образи, все це народжується з живих звуків, вишуканої пластики... Театр тут стає світовідчуттям, Вірою...
Вразила севастопольців вистава "Гедда Ґаблер" за Г.Ібсеном (реж.С.Мойсеєв, худ.С.Маслобойщиков). І навіть українська мова для них стала рідною. Зал стоячи обдаровував акторів оплесками. ...Пульс сучасного життя, незвичайний модерний світ принесла Гедда в старовинну родину Тесманів. Динамічно і напружено розгортаються події, підводячи до самогубства Гедди... Можливо, ібсенівська Гедда Ґаблер у своєму сприйнятті світу, в бажанні віддатися коханню співзвучна булгаковській Маргариті, яка заради кохання погодилася стати відьмою. Моновистава "Маргарита" Донецького драматичного театру (реж. К.Добрунов) викликала широкий резонанс. І.Чернявська майстерно працює з дрібницями реквізиту: жовтий шарф - знак розставання й кохання, сірий піджак - поява коханого чоловіка, світла тінь на стіні - "сонячний зайчик" - її поводир, партнер, її чаклунське alter еgo... Фестиваль довів, що театр сьогодні пропонує різнобарвність, змішує напрямки, жанри, течії; що у хаосі активного виникнення приватних антреприз та комерційних проектів, у калейдоскопі репертуарних театрів уже можна вибрати для себе "свій театр"; що поступово з'являється здорова творча й професійна конкуренція між театральними колективами; що минули часи "обов'язкових вистав", присвячених якимось датам і подіям; що театр сьогодні залежить від глядача. Щодо Севастополя, то театральна ситуація у місті досить рухома. Повноцінно й плідно працюють театри ім. А.Луначарського й ім. Лавреньова. Обидва мають кілька сцен, плюс додатково відкриті майданчики у Херсонесі. Не перестав існувати й працювати дитячий Театр на Великій Морській, незважаючи на від'їзд до Старого Оскола ініціатора створення театру і його керівника В.Оршанського, який забрав із собою й більшу частину трупи. Загалом, відчувається, що у майбутньому є перспектива театрального оновлення міста, є живе дихання творчого процесу. Отже, і "Херсонеські ігри" не стануть зайвими у цьому театральному житті. Але прикро, що творчим пошукам доводиться продиратись крізь грошові терни... |
З 12 по 22 липня цього року Севастополь перетворився на театральне місто - міжнародний театральний фестиваль "Херсонеські ігри-2001" привернув увагу багатьох. "Театр: із століття у століття!" - так виголошувалася концепція восьмого раунду ігор. Серед організаторів фестивалю з'явилося багато нових облич. Безперечно, такий "новий злет" фестивалю пов'язаний із змінами у керівництві Севастопольського драматичного театру ім.А.Луначарського, що завжди був головним фестивальним майданчиком і прес-центром.
