Повернутись до змісту

Що глядачеві треба?

Ірина Зубавіна

В Ялті з 28 липня по 2 серпня відбувався Перший фестиваль українського та російського кіно. В Україні вже існує приблизно півтора десятка кінофестивалів, серед яких майже третина - українсько-російські проекти. Чи потрібен ще один? Безумовно, і він цінний тим, що надав ще одну можливість рівноправного діалога кіномитцям, чиї творчі стосунки за останні 10 років помітно ослабли.

Наталя Бузько у фільмі "Другорядні люди". Режисер Кіра Муратова. Одеська кіностудія. 2001.

У місті розташована одна з найстаріших кіностудій колишнього Радянського Союзу - Ялтинська, створена свого часу на базі націоналізованих кіноательє Ханжонкова та Єрмольєва. Позаминулого року, - пригадує один з організаторів фестивалю, генеральний директор ЗАТ "Ялтинська кіностудія" Валерій Пендраковський, - зародилась ідея фестивалю під крилом кіностудії, яка є спільним російсько-українським підприємством. Питання вирішилося швидко. Засновниками фестивалю стали ЗАТ "Ялтинська кіностудія", Міністерство культури Російської федерації, Міністерство культури і мистецтв України і спонсори, зокрема ТОВ "Арчі-Продакшн".

У визначенні концепції заходу вирішальними виявилися два фактори: дефіцит кінофестивалів "легкого жанру" та специфічна атмосфера курортного міста. Орієнтація конкурсної програми на смаки й уподобання публіки, перетворила зали на своєрідні полігони досліджень соціального замовлення глядачів.

Українські кінематографісти привезли роботи різних років, серед яких анімаційні стрічки "Зерно" (О.Гуньковський), "Вій" (А.Гранова) та "Ходить гарбуз по городу" (В.Костилєва), дві ретроспективні ігрові картини - короткометражна кінопритча М.Мащенка "Дитина" (1968, за однойменним оповіданням О.Серафимовича), яка була заборонена і потрапила на "полицю", та картина "Білий птах з чорною ознакою" (Ю.Іллєнко, 1970), що понад 30 років викликає незмінне захоплення як глядачів, так і професійних журі МКФ. Серед фільмів останніх років - комедія "Всім привіт!" (Д.Томашпольський, 1999) та трагікомедія "Другорядні люди" (К.Муратова, 2001), а ще мелодрама "Аве, Марія" (1999), що є подвійним дебютом актриси Л.Єфименко (режисер і автор сценарію). Передбачалося показати двосерійний варіант історичної драми "Чорна рада" (М.Засєєв-Руденко), але копію кіноверсії надрукувати, на жаль, не встигли...

З Росії було 8 картин, більшість нові. Кіноповість "Два товариші", знята В.Пендраковським на Ялтинській кіностудії 2000 року за однойменним твором В.Войновича, - спроба відтворити на екрані неповторний дух 1960-х; спільний проект Росії і Білорусі "В серпні 1944-го..." (М.Пташук, 2000) за мотивами роману В.Богомолова - повернення до воєнної тематики і проблематики. Цього разу динамічне розгортання подій, темпоритм картини переконують, що слов'янський "екшн" може стати видовищем, цілком орієнтованим на глядача. Навіть коли той губився у фабульних перипетіях, то із захопленням стежив за грою акторів. Нікого не залишили байдужим прекрасні акторські роботи В.Галкіна, Є.Миронова та ін. У фільмі поруч із молодими виконавцями знялися такі майстри як О.Петренко, О.Феклістов, Б.Тишевич, В.Павлов, А.Філозов. Якісне "акторське" кіно викликало захоплення у глядачів попри певні невідповідності деталей екіпірування та технічного оснащення реаліям воєнного часу... Мелодрама "Приходь на мене подивитись..." - різдвяна кіноказка за мотивами п'єси Н.Птушкіної "Доки вона помирала...": волею долі всі персонажі картини отримують за кілька днів новорічних свят те, про що мріяли все життя. Стрічку теж можна назвати цілком "акторською", про що свідчать не тільки виконавці головних ролей (І.Купченко, О.Янковський, К.Васильєва), але й те, що це режисерський дебют в кіно відомих російських кінематографістів - актора О.Янковського та оператора М.Аграновича. Ще один режисерський дебют актора - фільм "Сестри" (С.Бодров-молодший, 2001) - провінційна історія про дітей і дорослих. Своєрідні "розборки" двох сестер із світом дорослих дають підстави для порівняння картини з відомими стрічками "Брат" і "Брат-2".

Фестиваль виявився багатим на режисерські дебюти. Колишній сценарист Р.Качанов представив свою першу режисерську роботу "Даун Гауз". У титрах заявлено, що фільм знято за мотивами роману "Ідіот" (Ф.Достоєвський фіґурує навіть у титрах). Насправді - це скандальна спроба переповісти найзагадковіший твір класика як кумедну дурничку. Стебательські тексти, написані Іваном Охлобистіним, культовою постаттю російського кіно, досить дотепні. Успіхові у глядачів (переважно у молоді) додає участь в акторському ансамблі таких модних виконавців, як О.Баширов. Глядач, з перших хвилин усвідомивши провокацію, до якої намагаються його залучити, змушений або легковажно зраджувати себе й ставати співучасником у справі руйнації духовних цінностей, або погодитися, що цей "капусник" ніяк не стосується класика російської літератури, і стежити за перебігом подій.

Надмірною барвистістю та екзотичністю костюмованих сцен вразила глядача трагікомічна фантасмагорія "Отрути" (К.Шахназаров, 2001), де з практично анекдотичної ситуації розгортається ретроспективно всесвітня історія отруєнь від Нерона до Катерини Медічі, із зануренням у часи середньовічного Риму і Персії...

Картина "Щоденник його дружини" (О.Учитель, 2000) висувалася на "Оскара" та має в набутку три премії Російської кіноакадемії: призи за найкращу операторську роботу, за найкраще виконання чоловічої ролі та головну "Ніку" - як найкраща російська картина 2000-го року. Робота запам'ятовується нестандартним підходом до творчості І.Буніна. Цікаво, що образ великого російського письменника створив не професійний актор, а кінорежисер А.Смирнов (режисер "Білоруського вокзалу"). Це була перемога О.Учителя, якому довелося докласти зусиль, аби відстояти кандидатуру А.Смирнова. Ще однією знахідкою режисер вважає виконавицю ролі дружини І.Буніна Віри Миколаївни - актрису театру-майстерні Петра Фоменка ГалинуТюніну (саме для неї сценарист Д.Смирнова "писала" образ).

Журі Ялтинського кінофестивалю було найдемократичніше та найнепідкупніше - глядачі. Нарешті глядач дістав змогу виявити свої уподобання, встановивши рейтинги фільмів. Вони розподілилися таким чином: спеціальний приз кінофестивалю здобув фільм Ю.Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою" (це символічно, адже брати Юрій і Вадим Іллєнки починали працювати саме на Ялтинській кіностудії); призами готелю "Ялта" нагороджено А.Смирнова (за роль І.Буніна), О.Баширова (знімався у трьох картинах фестивальної програми - "Сестри", "Отрути", "Даун Гауз") та режисера-постановника картини "Два товариші" В.Пендраковського. Призів глядацьких симпатій було три: на третьому місці (9,013 балів із 10 можливих) фільм М.Пташука "В серпні 44-го...", на другому (9,5 балів) - "Аве, Марія" Л.Єфименко, переможцем (9, 528) визнано картину "Приходь на мене подивитись..." - режисерський дебют О.Янковського та М.Аграновича.

Радіючи за перемогу української картини, не можу не зазначити: якби рейтингова система оцінок глядацького журі доповнювалася оцінками журі професійного, могла б окреслитися цікава картина. Ці результати свідчать про непорушну любов глядацької "більшості" до жанрів, що пропонують "і сміх, і сльози, і любов". Значно цікавіше проаналізувати феномен розподілу аудиторії на тих, хто беззастережно сприймає, і тих, хто категорично не сприймає картини представників "нового кіно", зокрема, постмодерністичний "душ" з казкового і реального, високого і низького, правди й вигадки - картину "Всім привіт!" Д.Томашпольського. Саме апеляцію до особистості глядача я вважаю визначальною рисою нового кіно... Візьмімо "чорну" комедію Кіри Муратової "Другорядні люди", яку вона схарактеризувала як "картину про важливі речі, про таємні речі, про те, що є в кожному з нас. Про щось особливе, чому намагаємося надати загальноприйнятної форми". Моторошно стежити за дивакуватими, ексцентричними, неадекватними і дуже самотніми "другорядними" персонажами (несправжніми вбивцями, охоронцями, будівельниками), які відверто демонструють свої некеровані бажання, вибухи абсурдної, навіть асоціальної поведінки. К. Муратова не боїться продемонструвати страхітливу "людину природну та абсурдну", адже тільки усвідомленням змісту потаємних речей можна поліпшити своє духовне та психічне здоров'я.

А взагалі приємно, що наше кіно не втратило шанувальників, незважаючи на експансію ТБ та відео.

Повернутись до змісту