Юрій Гармаш: поетична кінокамераЗаписала Лариса Брюховецька
Нащадок Карла ХІІ Мої діди-прадіди з села Великі Будища на Полтавщині за п'ять кілометрів од Диканьки і дванадцять від Опішні. У цьому селі 1709 року стояв штаб Карла ХІІ, очікуючи Полтавської битви. Є така легенда, може, і правда: Карл ХІІ був женоненависник, ніколи не одружувався. І чотири місяці стояв - ми знайшли документи - за 300 метрів од того місця, де жили мої прадіди. Ну і согрішив Карл ХІІ з моєю прабабусею, поки прадід служив гармашем у війську Петра І. Бо як іще пояснити мою схожість на вікінгів? І мені часто про це говорять, та відчуваю себе українцем, хоча приєднати до України Швецію було б непогано... З Великих Будищ до ВДІКу Коли мій старший брат закінчив бібліотечний інститут, в Харкові саме відкривалося телебачення. А він займався фотографією і, подавши роботи на конкурс, став оператором Харківського ТБ. Готувався я вступати до Харківського авіаційного інституту, але братові книги про ВДІК, про фотографію спонукали зайнятися фотографією. Закінчив школу, думав на режисуру податися, але захоплення фотографією перемогло. Щоб вступити, треба було мати два роки робочого стажу. Почав працювати в Харкові: спершу в ляльковому театрі освітлювачем, робітником сцени, хотіли з мене зробити ляльковода, відмовився і перейшов на телебачення, працював освітлювачем, помічником, а потім асистентом режисера. З першого разу не вступив, і тільки наступного, 1967 року, мене прийняли у ВДІК. Курсову роботу знімали за оповіданням Шукшина "Мікроскоп". Майя Булгакова, яка в нас знімалась, щодня приносила коньяк, цукерки, цигарки "Мальборо". На той час це було щось неймовірне, а вона: "Хлопці, в мене чоловік багатий, пригощайтесь". Рік без права знімати
Починав я на студії ім. О.Довженка другим оператором і, коли знімався фільм М. Ільїнського "Довір'я", на якісь залишки плівки ("горішки") в сусідньому селі Циблі зняв матеріал, який Ільїнський обізвав лубком не захотів навіть додивитися, що мене образило. Невдовзі зустрічає мене на студії Василь Ілляшенко і запитує: "Чи можеш щось своє показати?". Копії мого дипломного фільму в мене не було, то я показав цей матеріал. Ілляшенко, подивившись ті мої двісті метрів, одразу сказав: "Будеш у мене оператором фільму "Новосілля". Після цього запросив і в наступний фільм "Серед літа" (робоча назва цікава: "Без кохання не можна"). Після цієї картини мені рік не давали працювати. Річ у тім, що в ній було багато кадрів із жовтим і блакитним. Був там, зокрема, епізод: син ішов до матері й ніс в руках букет польових волошок. А я знайшов місце, де стояла стара хата, а біля неї чимала поляна, де цвів жовтий коров'як. Мати була серед цих квітів, і приходить син з волошками; знову жовтий колір і синій. Актриса Ірина Шевчук була в голубій сукні і бігала по жовтому полю рапсу. Це вийшло мимоволі, адже тоді ще ні про яку незалежність ми не думали. Це пояснюється тільки тим, що красиве зіставлення кольорів - жовте з блакитним. Або таке: матері сняться її сини, одного з яких грав Богдан Ступка. Уві сні на зеленій траві лежить вишитий рушник, по якому повзе змія. А коли дивилися картину в Держкіно, один із керівників цього відомства каже: "Ми розуміємо, що рушник - це образ України. Але що ви хотіли цим сказати - хто повзе по Україні?" Звичайно, після такого звинувачення... Ми зовсім не вкладали такого змісту, який побачили в Держкіно. Василя Ілляшенка ще багато в чому звинувачували. Наприклад, голова колгоспу, якого грав Кость Степанков, мав коханку і позашлюбну дитину. А нам: хіба може з передовим головою таке бути? Пам'ятаю, я виступив на захист Ілляшенка, слова плуталися, і Олександр Білаш, який писав музику до фільму, виступав, і автор слів Михайло Ткач, а я пояснював їм, що я все знаю, а вони тут у Києві нічого не знають. Ну, й постраждав - мені рік не давали працювати. Петро Петрович Кувік, тоді головний редактор кіностудії ім. О.Довженка, тепер дуже чемно вітається, а в той час... Мені надійшло кілька запрошень знімати, але, як тільки справа доходила до парткому, там забороняли. Співпраця з Іваном Миколайчуком Ми з ним трохи були знайомі, але ніяких стосунків не було. Одного разу я йшов коридором першого павільйону, де знімався фільм "Спокута чужих гріхів". Іван сидів загримований на лавці, яі привітався. Він мене зупинив: "Ти Юрко Гармаш? Я бачив твої фільми. Я збираюся знімати "Вавилон ХХ", то я тебе запрошу". Звичайно, це для мене було... Хоча Іван тоді ще не мав режисерських робіт, але я вже знав його як актора, як людину. То мене аж у жар кинуло. Цілковита несподіванка.
Потім були проби, вдалі, цікаві. До речі, ви не друкували сценарій Миколайчука "Тисяча снопів вітру"? Ні? Мабуть, він був тільки в Івана в голові - він багато про нього розповідав, і ми вже навіть знали, де будемо знімати. Наприклад, ота вражаюча історія, коли в Чорторию в'їжджаєш, стоїть білий камінний хрест. Іван розповідав історію, яку дуже хотів зняти. Історія хреста така: ішли двоє товаришів на війну і думали про те, що можуть не повернутися. І в пам'ять про це поставили хрест. А під хрестом закопали п'ятилітрову сулію горілки. Домовились, що хто повернеться, той дістане сулію і вип'є в пам'ять загиблого друга. Але трапилося так, що обоє не повернулися. Все це існувало, як леґенда. А в селі був дуже гарний столяр, поляк, здається, Ян. І дуже гарний майстер, але його так скрізь запрошували на чарчину, що він врешті спився, і ніхто його вже не вгощав. І одного разу, коли люди йшли на роботу вранці, вони побачили: хрест був повалений, викопана яма, сидів цей Ян, і перед ним стояла сулія з горілкою. Але щось чоловікові сталося, він просидів цілий день. Наступного дня хрест стояв на місці, сулія закопана, а через кілька днів цей чоловік помер... Працювати з Іваном було дуже цікаво, він не сковував ініціативи, не диктував, як буває часом в інших режисерів, а навпаки, спонукав до співтворчості, до фантазування. |
Юрій Тимофійович Гармаш. Родом з Полтавщини. 1971 року закінчив ВДІК, майстерню Бориса Волчека. Операторську практику проходив на фільмі "Захар Беркут" Леоніда Осики. Дипломна робота - "Фініш" (режисер Геральд Бежанов). З 1971 року оператор Київської кіностудії ім. О.Довженка. Оператор-постановник фільмів "Новосілля", "Серед літа" (обидва - режисер В.Ілляшенко), "Я - водолаз 2" (Одеська кіностудія), "Алмазна стежка" (режисер В.Хмельницький,"Київнаукфільм"), "Вавилон ХХ" і "Така пізня, така тепла осінь" (обидва - режисер І.Миколайчук), "Напередодні прем'єри", "Інспектор Лосєв", "Червоні погони" (всі три - режисер О.Гойда), "Десь гримить війна" (режисер А.Войтецький, 3 серії, телевізійний), "Ізгой" (режисер В.Савельєв) студія "Фест-земля",МКФ у Сан-Ремо), "Не стріляйте в мене, будь ласка!" (режисер Г.Тарнопольський, студія "Фест-земля"), "Сьомий маршрут" (режисер М.Іллєнко), "Іван Миколайчук. Посвята" (режисер Анатолій Сирих).
