Мистецтво бути Джоном МалковичемПідготувала Ольга Кирилова
Як наслідок з'являються ось такі характеристики: "Будь-хто, у кого запитали б, звідки Малкович узявся та що він закінчував, висловив би припущення, що той виліз з-під каменя, навчався в університеті де Сада, де захистив диплом на тему "Інтелектуальна анігіляція та фізичне розбещення дюжини незайманок"(Крістін Мак-Кенна). Таким міфом Малкович завдячує передусім ролі Вальмона у "Небезпечних зв'язках" за Шодерло де Лакло (режисер Стівен Фрієрз, 1988 рік), яка принесла йому визнання, проте у подальших ролях він свідомо, хоча й із притаманною йому іронією культивує цей міф. Провокативність цю можна пояснити протистоянням вікторіанському світоглядові більшості сучасних американців. Інші відгуки преси про цього "аристократа нізвідки" констатують, що він - знакова фіґура кінематографу, хоча "ніхто не може точно згадати, де саме він знімався й чому він зірка". А може, й завдяки тому. Врешті, ось таке: "Це талант і успішність. Символ і архетип. Тотем. Але вже не табу". Оце відгук у дусі самого Малковича: в ньому поєднані найвищі цінності Голлівуду та непереборна схильність до психоаналізу. Колись Бродський зазначив, що найекстраваґантніші та найрафінованіші люди, як правило, походять зовсім не з найвищих верств суспільства. Отож, і Джон Гораціо Малкович родом із малого шахтарського містечка у штаті Іллінойс, де він 1953 року народився в сім'ї службовців. У вісімнадцять років вступив до Південноіллінойського університету в Чарльстоні на театральний факультет (колеґа Джоан Аллен відзначає вже у ті роки дендизм Малковича). 1976 року він покинув навчання задля чикаґського театру "Степовий вовк", де протягом шести років поставив близько 50 (!) п'єс, у більшості з них виступивши в головних ролях. А перша ж кінороль (сліпий у фільмі Роберта Бентона "Місця у серці") принесла Малковичу перший з його численних "Оскарів". Проте абсолютної знаковості постать актора набула після головної ролі у фільмі "Бути Джоном Малковичем" (1999).
Зіграти самого себе у фільмі, який ще й називається твоїм іменем, - це особливий факт творчої біографії. Новий щабель, на який піднявся актор, - створення власної культової постаті. Коротко про сюжет: пересічний службовець знаходить у своєму офісі, який зовнішніми рисами нагадує контору із "Процесу" Кафки, керролівські дверцята, крізь які, пролетівши вузький темний тунель, можна потрапити прямісінько до мозку Джона Малковича, де протягом п'ятнадцяти хвилин є змога бачити світ очима актора. Цей "атракціон" настільки припадає персонажам до смаку, що стає основою неабиякого бізнесу. Все, що тільки можна "experience" - це англійське дієслово поєднує кілька значень: як "спробувати", так і "набути певного досвіду", - персонажі можуть "скуштувати" через Малковича. Врешті, до власної голови потрапляє і сам Малкович... Найпоширенішим є примітивне та профанне тлумачення фільму, за яким Малкович виступає тільки символом успішності, котру уособлюють три екзистенційні кити: гроші, слава, секс. Проте, вирішивши, ніби фільм "Бути Джоном Малковичем" - про конкретну особу, можна не збагнути самої ідеї. Це - пародійна розповідь про фетишизацію особистості в світі, де шоу-бізнес у найдосконаліших формах являє собою гігантську індустрію ексгібіціонізму. Малкович наче створив світ за власною подобою, де усе має його обличчя та називається його іменем. Саме така картина постає перед ним, коли він бачить світ "зсередини" себе: це наче ресторанний зал, де й відвідувачі, й офіціанти, і співачка на сцені мають його обличчя і спілкуються за допомогою одного-єдиного слова: "Малкович". "Джон Малкович" здається Богом цього світу, створивши його за власною подобою. Але насправді він - лише маріонетка в руках вправних лялькарів... Актор відверто дистанціюється від зіграної ним ролі. Персонаж, створений Малковичем, - кумедний, недолугий у своїй маньєристичній манірності. Він аж ніяк не Малкович, а "Малкович". "Я відчуваю лише незначний та опосередкований зв'язок із публічною сутністю, відомою як Джон Малкович". Актор признається, що ніколи не переглядає фільмів, у яких грав. Йому властива певна іронічна відстороненість від загального кінопроцесу. Для Малковича особистість митця є вторинною щодо твору мистецтва. За допомогою самого себе як найрадикальнішого інструмента творчості Малкович деконструював голлівудську кіноіндустрію, що робить ставку на зіркові імена, а не на діяльність, так би мовити, на іменники без дієслів.
Після такого блискучого самопародіювання актор, одначе, наважується робити ставку на усталений імідж. 1921 року німецький кіногеній Фрідріх Мурнау створив найпохмуріший шедевр кіноекспресіонізму. 2000 року за його мотивами в Америці було створено "Тінь вампіра" - це кіноекскурсія та переосмислення у наші дні сутності німецького кіноекспресіонізму. В цьому фільмі Малкович зіграв роль Фрідріха Мурнау під час роботи над фільмом "Носферату". З добре награним демонізмом актор органічно вписується у світ кошмарів, на яких лежить особливий відбиток замків Східної Європи із середньовічною історією. Заглиблення Мурнау в "потойбіччя" Малкович передає послідовно й переконливо. Нині Джон Малкович вже протягом дванадцяти років стало перебуває у Франції. Відстороненому від Голлівуду акторові, як він сам признався, більш імпонує Європа. Серед "європейського" доробку Малковича - роль гомосексуального барона де Шарлю у "Віднайденому часі" за Марселем Прустом - квінтесенція прустівської збоченецької витонченості. Після появи фільму "про самого себе" Малкович працює особливо багато й плідно. Найближчим часом на глядачів чекатиме близько десятка нових фільмів за його участю, серед яких є такі цікаві роботи як, наприклад, екранна версія "Вишневого саду" за Чеховим у його постановці. Малкович охоче пробує себе у ролі режисера, причому не тільки в кіно. Він нещодавно поставив в одному з французьких театрів виставу "Істерія" за п'єсою Террі Джонсона. Тут Малкович вже відверто розписався у своїй цікавості до психоаналізу, оскільки вистава його - про Зіґмунда Фройда (актор особливо наполягає на правильній транскрипції імені німецького психоаналітика). Фройд для Малковича - вінець міфотворчості та її головний ідеолог і натхненник. П'єса висвітлює завершальний період життя Фройда, у пору його праці над трактатом "Мойсей та монотеїзм". Надаючи головного значення епізодові суперечки Фройда з його протаґоністом і alter ego - таким собі доктором Яґодою, Малкович цілком підтримує думку, начеб міф - це наше все. Отже, як творча особистість Малкович не обмежується рамками акторського ремесла. Нещодавно він спробував себе і як кінокритик, написавши для "Нью-Йорк Таймс" - рецензію на індійський фільм "Терористка". Творчі плани Малковича різноманітні й авантюрні. Найближчим часом актор зіграє у фільмі Ліліани Кавані "Гра Ріплі" (продовження фільму "Талановитий містер Ріплі"). А рік тому він розпочав зніматися у фільмі Клода Лелюша "Отже, пані та панове" разом із Патрісією Каас - це любовна історія розчарованого мафіозо та співачки кабаре, де, як запевняють, витончена майстерність актора та голос співачки вдало доповнюють одне одного. |
Здається, у сьогоднішньому американському кінематографі Джон Малкович є чи не найяскравішим втіленням "постмодерного" аристократизму. Водночас ця елітність постійно межує із самоіронією та автопародією.
