"Укркінохроніці" - 70 роківНіка Хмельниченко
На студії "Укркінохроніка" саме йшли зйомки. Я піднялася за знімальною групою на другий поверх. Скромний освітлювач у блакитному халатику, який керував постановкою, виявився директором студії. Сьогодні (за іронією долі) режисер-оператор вищої категорії, народний артист України, лауреат Шевченківської премії Олександр Коваль керує постановкою світла і ювілейною зйомкою. Яка може, судячи з усього, виявитись останньою. Це зрозуміло з інтонації людини, яка кричить у камеру так голосно, що спочатку я нічого не чую. "Стоп!" "Ти ж обіцяв матом", - коментує хтось із колег відзнятий епізод. "Світло!". Знімають. "Приміщення 61 рік не ремонтувалось. У цьому році взагалі не зрозуміло, що буде далі. Ми заборгували півмільйона. Про поховання може йти мова, а не про ювілей!" - "Дякую, знято". Довідка Українські кінолітописці історії раніше непогано жили. Переїхавши до Києва у 1939 році з Харкова, тодішня студія "Друзів радянського кіно" почала швидко рости. Добре, що було де. В її користуванні було три гектари землі в центрі Києва з дендрарієм і садом, свій колодязь, електропідстанція, величезний звуковий цех, окрема будівля фільмотеки. У повоєнний час - свій літак. За рік випускалось 600 частин (тобто десятихвилинних фільмів). Теми - від "паркетних" сюжетів урочистих партійних зборів до героїки Великої Вітчизняної, використаної у фільмах Довженка, і до реалій сьогодення. Серед них унікальні кадри всіх вдів села Мельники Черкаської області, катастрофи століття - Чорнобиля. Багатьох операторів і освітлювачів уже немає в живих, як-от учасників фронтових бригад і хлопців, що з перших хвилин знімали на ЧАЕС. Сцена з несподіваним журналістом у кабінеті директора Директор сидить за великим столом, у піджаці. Спостерігаючи мої маніпуляції з диктофоном (сіли батарейки, підключаюсь до мережі), питає: - То ви з радіо? - Я для журналу пишу. Дивилась, як ви знімали. За рахунок чого ви виживаєте? - задаю безглузде запитання. - Сам не знаю. Два роки очолюю студію. Йду сюди щодня, як на Голгофу. До речі, наша студія стоїть на схилі Черепанової гори. А Голгофа дослівно - череп. - Ви приходите, і вас питають про зарплатню? - намагаюсь вгадати. - Вже не питають. Тільки дивляться. Хоча ми вирівнялись із зарплатнею останнім часом. Але вона мізерна. Я отримую директорських 32 у. о. на місяць. - Бачите якісь реальні перспективи виходу з цієї ситуації? - Держава, схоже на те, наш головний "ліквідатор", а не протекціоніст. У Державній програмі розвитку національної кіноіндустрії до 2005 року про нас не згадують. В такій ситуації доводиться розраховувати на спонсорів. Хоча документальне кіно в усьому світі фінансується з бюджету, бо воно не може бути прибутковим. Інститут меценатства у нас не розвинений. Та й кіноісторія країни не цікавить сучасних багатіїв... Тому в літописі країни утворилася біла пляма. - Щось знімали в цьому році? - Повнометражний фільм пам'яті В'ячеслава Чорновола (режисер Павло Шинкарук). Про те, як гуцули святкують Різдво - блискуча картина Леся Саніна. Режисер-початківець Катерина Коваль зробила фільм "Весна". Початківці брати Касяновичі закінчують фільм про старих людей. Офіційну картину на замовлення зробили Сюзанна Шаповалова та Олена Завгородня. - Що ви можете назвати своїм досягненням за останній час? - Днями приблизно опівночі чую, як студенти репетирують: "Ту бі ор нот ту бі?" Так ось, гадаю, гарну я справу зробив, що перетягнув сюди кінофакультет КДІТМ. Тут же що не день ходять з рулеткою, приміряються, щоб використати наше приміщення під якийсь із офісів. А творча молодь - це завжди приємно. Незважаючи ні на що. |
Сцена перша, постановочна, в кабінеті директора