Ольга Сумська: постійно вчусяБесіду вела Валентина Грицук
Ролі в театрі: Наречена в "Кривавому весіллі" Г. Лорки, режисер Йозеф Беднарик; Марія у "Зірках на вранішному небі" О. Галіна, режисер Ірина Дука; Ізабелла у "Запрошенні до замку" Ж.Ануя, режисер Георгій Пазі; Кунегунда в мюзиклі "Кандід" за Вольтером, режисер Володимир Петров; Лідія Чебоксарова у "Шалених грошах" О.Островського, режисер Леонід Остропольський; Марія Антонівна у "Ревізорі" М. Гоголя, режисер Юрій Аксьонов; Олена Сергіївна у "Крокодилі" за Достоєвським, режисер Олександр Ануров; Ролі в кіно: Панночка, Муза, Сотниківна у "Вечорах на хуторі біля Диканьки" Юрія Ткаченка; Галя у "Солом'яних дзвонах" Юрія Іллєнка; Регіна у "Пастці" за І.Франком Олега Бійми; Ляля у "Голосі трави" Наталі Мотузко; Роксолана у однойменному телесеріалі Бориса Небієрідзе та ін. - Що найголовніше у вашій сьогоднішній акторській діяльності? - Коли говорити про активну творчу діяльність, то в першу чергу - це кіно. Зараз безпосередньо йде робота над серіалом Оксани Байрак "Нероби" на телеканалі "Інтер". Ви знаєте, що це таке тепер - знімати кіно: шукати гроші, можливості. Я перечитала сценарій ще влітку, і мені надзвичайно сподобалася історія з життя сучасної жінки Лізи Арсеньєвої. Не буду розкривати інтриги, але робота досить цікава. Оксана Байрак - режисер, що відчуває атмосферу на знімальному майданчику, прислухається до індивідуальності актора, вона сучасна, динамічна людина, навіть експресивна, емоційна, і це мені імпонує. Коли людина аморфна, то я закриваюся, не знаходжу контакту, а коли відкрита, щира, то вже легше спілкуватися. Недавно ми їздили до Парижа. Уявіть собі, що це за подія для нас, акторів. Мене запитують: "Як Париж?" Що можна побачити за один день? Це як сон. Ми знімали побутові "прохідки", щоб було видно вулиці Парижа, адже там дія закручена саме в цьому місті. Мою героїню обдурює чоловік, і вона слідкує за ним вже як агент. Працюють хороші актори: Арніс Ліцитіс, Анатолій Дяченко, Віталій Борисюк, Любов Поліщук з Росії, Микола Олялін. Мені здається, зірковий склад буде ще одною приманкою для глядачів. Ця історія не навантажена вбивствами. Цей 12-серійний телефільм можна дивитися сім'єю. Нині думаємо розпочати театральний проект, але тут акторська забобонність спрацьовує на 100 відсотків. Можна говорити чи рекламувати, коли половину шляху вже пройдено. Будуть задіяні надзвичайно цікаві зірки-актори і улюблений режисер. Іде робота на каналі "1+1", мене запрошують вести концерти, на виїзди по Україні з творчими зустрічами - оце і є сфери сьогоднішньої моєї зайнятості. Не кажу про особисте життя, але ці сфери можна і треба гармонійно з ним поєднувати. Нам, актрисам, це складно, і тут для мене прикладом є мама, яка вивела в люди двох дочок, і це є її гордістю. Вона була і залишається актрисою, заслуженою артисткою України і, крім того, без будь-яких хатніх робітниць виховувала нас і грала непересічні ролі. Батько теж народний артист України. Наша творча династія уже занесена в українську Велику Енциклопедію, яка нещодавно вийшла. - Ви відчуваєте акторську реалізованість на цьому етапі, бачите її в перспективі? - Я ще не дожила до тих часів, коли можу вибирати сценарії, які до душі. Пропонують небагато роботи, і берешся за неї, навіть якщо десь у душі щось тебе й не задовольняє. Час швидкоплинний, актрисі це не на користь, і тому використовуєш всі можливості. Звичайно, від брутальних речей відмовляюся. - Як ви ставитеся до роботи над рекламою? - Нормальна робота для актора, і я ставлюся до неї творчо. Мої нові реклами зняті достойними режисерами на прекрасній плівці, подані в журналах досить пристойно. Я не можу сказати, що це щось шокуюче. Головне в рекламі - щоб вона глядача не шокувала і не нервувала, а навпаки - приваблювала.
- Це важко зробити. - Тут важливий момент довіри глядача. Зараз я працюю з компанією "Монарх". Її продукція доступна будь-якому споживачеві. Реклами пропонують дуже багато, і я вибрала саме цей колектив, бо директор компанії, продюсер, іміджмейкер - всі люди, які керують процесами реклами в цій компанії, припали мені до душі. - Цей інший творчий досвід дає щось вам як театральній і кіноактрисі? - Театр - моя окрема болюча тема, і коли я її торкаюся, то не знаю, з яких боків підійти. Зараз просто не мій час у театрі. Я не можу похвалитися новими привабливими роботами. Залишилися мої старі роботи, зокрема "Шалені гроші" Островського. Вистава йде рідко, на початку сезону ні в цьому, ні в наступному місяці вона не поставлена в репертуар. Я б цю сторінку просто перегорнула, бо не люблю критикувати. Можливо, тут потрібно трохи терпіння, не треба лобом пробивати стіну. Час підкаже мені. Треба працювати тільки в радості і з тими людьми, які позитивно необхідні, у яких можеш чогось хорошого набратися і самій віддати. Із нових ролей у мене була тільки Марія Антонівна у "Ревізорі", в якій спробувала себе у суто характерних барвах. Режисер Юрій Аксьонов із Петербурга зайняв мене у п'єсі "Банківські службовці страшенно темпераментні". Це вже друга його постановка. Вона знята з репертуару з незрозумілих причин. Також знята з репертуару вистава "Крокодил" за Достоєвським, на яку режисер Олександр Ануров витратив десь більше півроку (надзвичайно цікава роль, де я використовувала свої вокальні дані, співала арію Цариці ночі Моцарта і дует Папагено-Папаген з Олександром Бондаренком). Знову ж таки мене не запросили взяти участь на 75-літті театру. - Як це? Ви ж працюєте в штаті? - Питання "як це?" не до мене, а до керівника. Я знаю, що люблю театр і безоглядно йому віддана, 15-й сезон в цьому театрі працюю. Знаю за ці роки, на що здатна. Але відчуваю, що за мною там якась темна сила: я отримала 4 догани за рік, не зірвавши жодної вистави, причини суто банальні. Знову - знак питання. - Ви відчуваєте спорідненість телебачення і кіно? - Ніякої спорідненості. Телебачення - то зовсім інша сторінка, швидкоплинний, динамічний мегаполіс. Це зовсім інше життя. Мені на телебаченні пощастило в тому, що я потрапила саме на "1+1", де не треба було перекручувати, переправляти себе. Канал, де я працюю, - це занадто відповідально, і я ціную ставлення до мене колективу на чолі з Олександром Роднянським. На цьому каналі якесь особливе ставлення до жінок. А за гарним лідером, за гарним керівником, як за гарним чоловіком, - жінки розквітають. - Секрети акторського ремесла, які розкривали майстри театральної справи в КДІТМ своїм студентам, - вони значать щось на телебаченні? - Справжнє відчуття сцени приходить тільки в театрі. Я ніколи не забуду як хвилювалася у своїй першій виставі, партнер казав потім: "Неможливо було зловити твій погляд!" Звичайно, що поняття мови, подачі тексту - вони прищеплюються в інституті, але там прокльовуються тільки бруньки професіоналізму, які потім дають листя і квіти, далі плоди. Хіба я могла подумати колись, коли вперше приїхала до Києва (мені було 14 років) і прийшла в театр російської драми на виставу "Сподіватись" про Лесю Українку, де грала Ада Миколаївна Роговцева, дуже складно було потрапити тоді в театр, він був омріяним, недосяжним, - хіба я могла подумати, що буду тут працювати?.. Пам'ятаю, як гармонія і чарівність переймали все довкола, до останньої цеглини. Ми з нею зіграли разом і в "Дамі без камелій", і в "Уроках музики" Романа Віктюка. Перша моя роль - нареченої у "Кривавому весіллі" Ґарсіа Лорки теж пов'язана з Роговцевою. Ми сиділи в одній гримерці. Я відкрию вам одну таємницю: коли Ада Миколаївна пішла з театру, я пересунула її столик до себе і за ним сиділа. Але все це тепер винесли, замінили новими столами, відбувся євроремонт. А ті столики були мені так до серця, такі дорогі мені, такі милі. Не можна викидати такі речі! Їх можна хіба що підфарбувати. Вони несуть енергетику попередніх поколінь, це особливі живі створіння. Кіно чи телебачення - то велетні, спрути якісь, а театр - він, як закохана жінка, вічно молода, сентиментальна, яка відчуває людські драми, трагедії і злети. - Хіба на телебаченні чи в кіно зовсім не затримується енергія людей, які там працювали? - Ні. Ну, що ви! Тільки в театрі працюють для душі і частинки її там лишаються. І хіба можна просто піти з театру? Щось не відпускає. - Побутує думка, що особливе "кліпове" мислення сучасного глядача не дозволяє йому сприйняти довгий монолог. Це правда? - Неправда. Глядач монолог сприйме, якщо його буде говорити магнетична особистість. І не тільки монолог, виставу-монолог. Власне, для чого ж ми й працюємо. Порівняно з Москвою, де є близько 200 театрів, у Києві їх не так багато, але вистав хороших чимало. Треба відкривати нові театри, люди підуть, є велика потреба в живому мистецтві на противагу відео. - Робота на телебаченні чи ведення концертів є для актора незвичною свободою щодо тексту. Він працює скоріше як журналіст, чи не так? - Чим і відрізняється ця робота від театру. В театрі Михайло Юрієвич за "отсєбятіну" дає догани. Актриса-ведуча має налаштувати глядачів на певну атмосферу, подати себе як цікаву особистість, просто гарно виглядати, по-різному виглядати, бо бувають концерти академічні, бувають розважальні, бувають такі, де треба поводитись як ді-джей. І я постійно вчуся, маю гарних вчителів, з якими виходжу на сцену як ведуча.
- А хто це? - Олександр Сафонов, Тетяна Цимбал, Тамара Стратієнко. Це взірці академічного ведення концертів. Запрошують вести концерти, і я погоджуюся. Інколи відчути тремтіння в колінах корисно для актора. Коли виходиш перед величезною аудиторією в палаці культури "Україна" і сидить президентська рать попереду, - то уявіть собі стан актора. - Це важче, ніж ролі в театрі? - Як можна визначити, важче чи ні? В кожній роботі свій нюанс, це все школа, спроба різних амплуа. За роки ведення концертів відчуваєш ритм, який повинен бути в тій чи іншій акції. Іноді, коли режисера немає взагалі, керуєш процесом сама. Ця робота дає новий вимір творчій діяльності. Колись мені здавалося недосяжним - вийти і промовити щось від себе. - Недосяжним? - Так. Уявіть величезний зал, повний людей, - і ти одна. Перед прем'єрою є багато репетицій, ти знаєш текст, опановуєш мізансцени. Хвилюєшся, але вся структура вистави вже схоплена. А тут - нічого. Інколи приходиш перед концертом, і тобі приносять список: той і той буде, а того сьогодні нема. Виходь і говори, що хочеш, повна імпровізація. - На телебаченні теж бувають такі моменти? - Хіба що в жанрі ток-шоу. Найбільш хвилююче на телебаченні - прямий ефір. Треба перед мільйонами глядачів бути одночасно розкутою, грамотною, чарівною... Звичайно, ми, актори, тут сильніші в одному, слабші в іншому. - Напевне, найпростіше на знімальному майданчику? - Що ви! Мусиш вкластися максимум в один-два дублі, бо тепер немає грошей на плівку. В кіно багато залежить від жанру. Одна річ, якщо це комедія, а інша, коли це історичний серіал, як "Роксолана". Інколи запитують: "А ви знімалися до "Роксолани"?" Хоча в мене було багато кіноробіт. Популярність приходить саме завдяки телебаченню, а тому кіно цінне тим, що ти зіграв - і "око камери" назавжди залишило тебе шістнадцятилітнім, як я в своїй першій ролі у фільмі "Вечори на хуторі біля Диканьки". Я не мала ніякого досвіду тоді, коли запросили на роль Панночки. Та ще й партнер Олег Іванович Янковський. В такому випадку все залежить від режисера, і, напевне, він тоді в мені щось таке побачив. - Повинен актор кіно сильно заглиблюватися в матеріал? - Якщо класика, то треба "перелопатити" певну кількість літератури. А інколи дають сценарій у поїзд, а то й на знімальному майданчику, не знаєш, скільки там серій, і що, і як. - Ви заглиблювалися в образ Роксолани? - Вона вже зріднилася зі мною, мене вже з нею навіть ототожнюють. Якою саме вона була - ця, безперечно, мудра, сильна і красива жінка - тут уже має спрацювати моя акторська фантазія, бо хто може знати напевне? Важливо, що глядач полюбив мене, а тому я вважаю, що відбулося попадання актора на роль. Мене вибрали з більш як 100 претенденток з Росії й України. Я сама зателефонувала Борису і запропонувала себе на роль. Інколи акторові проявити ініціативу досить корисно. - Вас змінила Роксолана? Щось від неї у вас залишилося? - Ні. Боже борони. Якщо кожна роль буде тебе руйнувати, то тебе не стане. Роль залишає слід в душах глядачів, це і є успіх. - А досвід певної ролі? Не перекидаються риси Роксолани на інші образи? - Та ні. Та жінка була надто героїчна - імператриця, султанша, - і на сучасні образи жінок вона не впливає. Сучасні ролі найбільше передають внутрішній світ актора, а героїні, епохальні жінки потребують зосередженості, особливої ходи, манери триматися на майданчику. Хіба б я могла бути султаншею? То не я, я - сучасна, земна жінка. Інколи й непроста. - Ви робите щось таке, чого від себе не сподівалися? - Інколи дивуюся своїй перебільшеній емоційності, я з цим борюся. Але актори повинні бути, як сірники, відчувати партнера, чути те, чого хоче режисер, і видавати результат. Єдине, чому я справді дивуюся: як мене на все вистачає. Над цим питанням треба подумати - яким речам в собі я дивуюсь. |
Ольга В'ячеславівна Сумська, заслужена артистка України, лауреат Національної премії України імені Т.Г.Шевченка, актриса Київського театру імені Лесі Українки. 1987 року закінчила КДІТМ імені І.Карпенка-Карого у М.Рушковського.
