Амелі з МонмартраОлег Лоза
Це - фільм-казка для дорослих, Harry-meets-Sally. Казка про те, що гарні люди врешті-решт таки зустрінуться, хоч би як вони опиралися долі. А також яскрава проекція чоловічої мрії про жінку. Це жінка-яка-змінить-твою-долю. Жінка-"нестача". Там, де хтось знайшов би підозру, герої знаходять незаперечно добрі наміри одне одного. В світі Амелі немає зла. Тому це не дуже прадиве кіно. Зате яке красиве! Це кіно глядацьке. Режисер любить своїх глядачів, і глядачі віддячують сторицею. Для героїв не існує зовнішнього світу принципово (згадайте епізод про принцесу Діану, а ще якийсь американський критик написав, що це кіно - найприємніші кадри після 11.09). Увага авторів концентрується на деталях і дрібничках - мовби вони ходять не підводячи голови, і пильно вивчають, що там під ногами. І це дуже важливо, адже ми в житті спираємось на те, що в нас під ногами, чого ми зазвичай не помічаємо. Деталі набувають статусу символів і навіть перетворюються на персонажів (як-от гном-мандрівник). Символів у тканині фільму більше, ніж можна вичитати за один перегляд. Згадати хоч би Скляного Чоловіка, який не може вітатися з людьми, бо має крихкі кістки. Символами є і головні герої - Амелі й Ніно. Вони - дві частини андрогіна, якоюсь примхою долі рознесені в просторі Парижа (між іншим, "символ" в давньогрецькій мові означав предмет, поділений на дві частки, що їх зіставляли для ідентифікації особи). Проста історія має великий міфологічний субстрат, адаптований до postmodern condition, коли гіперболізується незначне, побутове, і висміюється те, що загально визнане важливим. Увагу сконцентровано на героях і їх найближчому оточенні. Амелі оперує дрібничками - найменша зміна в чиємусь житті приводить до найбільшої зміни - своєрідна гомеопатія. Амелі майстерно перекомпоновує частини того "мільє", яке вимостили собі персонажі, вершина її рекомпозиції - лист з минулого до консьєржки.
Париж. Так Париж вже давно ніхто не показував. Подивіться французький мейнстрим - і ви не побачите Парижа. Ви побачите вулиці невизначеного міста - в кращому разі, а здебільшого - якісь заміські пейзажики. Якоюсь мірою це через велике мито на зйомки вулиць у Парижі, але переважно, здається, через те, що паризькі кіношники перестали помічати, в якому дивовижному місті вони мешкають. У більшості французьких релізів бачимо схожу картину - за дурним психологізмом і перетиранням набридлих комплексів вони забувають роздивитися навкруги. Вражає багате візуальне життя кадру, чудово вибудувані мізансцени, ориґінальне освітлення. Професійні кінематографісти, без сумніву, втішилися візуальною насиченістю фільму, бо "картинка" просто досконала - комплімент на адресу оператора-постановника Бруно Дельбонеля, в якого це перша помітна робота. Делікатне використання комп'ютерної графіки в картині могло б бути прикладом і для Голлівуда. Її майже не помітно, бо вона використана не для вибухів, вогню, стрілянини та інших екшн-ефектів, а для псевдопластилінової анімації, для створення фактур і освітлення (а може, для чогось іще, що ховається від першого погляду?).
Молодий продюсер Жан-Марк Дешам та відома Клоді Оссар, яка, окрім "Делікатесів" та "Міста загублених дітей", продюсувала "Сни Арізони" Еміра Кустуріци, зуміли зібрати 77 мільйонів франків для бюджету картини. В реалізації взяли участь вісім копродюсерів та шість дистриб'юторів. Серед них - славетна NRW, що в минулому подарувала глядачам такі шедеври, як "Зимова сплячка"та "Біжи, Лоло" Тома Тиквера, "Король танцює" Жерара Корбіо, "Пола Ікс" Лео Каракса. За півроку європейського прокату фільм окупив себе і зібрав близько 40 млн. доларів. Приємно відзначити ще одну рису стрічки. Це звук. Так одразу і не згадаєш французького фільму, який міг би порівнятися з "Амелі" за звуковим оформленням. Ну, хіба що "Королеву Марго" Патріса Шеро і "Обелікса та Астерікса" Клода Зіді (або попередні фільми того ж таки Жене). Звук в "Амелі" - не просто фон, шуми чи саундтрек, це активний засіб кіномови. Цифрові ефекти використовуються, і вдало, а почути справжнє dolby digital у європейському кіно - майже диво. Музика, що її написав для фільму Ян Тірсен на основі французьких народних мелодій і для народного інструмента - акордеона, легко і ненав'язливо проводить глядача крізь історію Амелі. Нічого дивного, якщо фільм стане класикою французького кіно, а може, і символом Парижа. (До речі, цей абсолютно цнотливий фільм отримав категорію R в Америці - "for sexual intercourse exposure". Це американське слівце "exposure"означає одразу багато речей: і контакт, і несподіване зіткнення, і ураження заразною хворобою.) "Амелі" вже зібрала кілька фестивальних призів: Кришталевий глобус у Карлових Варах, призи глядацьких симпатій в Едінбурзі та Торонто, і, без сумніву, це лише початок. |
"Дівчина, що змінить вашу долю" - обіцяє постер. Амелі, звичайна дівчина з Монмартра, "спеціалізується" на вирішенні проблем людей, що їй не байдужі, часто коштом власного приватного життя і щастя. Амелі - саме її ім'я вже багато скаже франкомовному глядачеві: ame - душа, ami - подруга, кохана, ameliorer - поліпшувати. 
