По той бік мистецтваВіра Кандинська
 Дві Золоті пальмові гілки (найкраща жіноча та найкраща чоловіча роль) та Ґран-прі на торішньому Каннському кінофестивалі отримала шокуюче відверта стрічка австрійського кінорежисера Міхаеля Ганнеке "Піаністка".Мотив самопожертви в ім'я високого мистецтва, неодноразово обіграний у кінематографі, у фільмі Ганнеке набуває нового звучання. Темою "Піаністки" стає зворотний бік таланту - збочена сексуальність, наслідок відмови від особистого щастя заради музики. Головна героїня - блискуча піаністка, професор консерваторії Еріка Коґут (Ізабель Юпер), віддається музиці всім своїм єством, тікаючи від життя у світ принадних фортеп'янних звуків. Поза мистецтвом, що підносить її над буденністю, Еріка лише самотня 40-річна жінка, що досі не може позбутися надмірної опіки старої матері (Анні Жірардо). Не маючи фізичних контактів з мужчинами, героїня реалізує свої сексуальні потяги через перегляд порнофільмів та мазохістські експерименти над власним тілом. Життя Еріки змінює зустріч з молодим студентом Вальтером Клемером (Бенуа Мажімель). Вражений безмежно чуттєвою фортепіанною грою, хлопець закохується в піаністку. Вальтер також наділений музичним даром, що зачаровує й приваблює Еріку, пробуджує в ній мимовільний і нестримний потяг, який вона боїться визнати. Усвідомлення приходить разом із ревнощами: побачивши Вальтера поруч із студенткою Анною, яка після його лагідних вказівок раптом починає грати значно краще, Еріка вибухає гнівом. Підклавши дівчині в кишеню розбиту склянку, що призводить до тяжкого поранення руки, професор Коґут руйнує фортепіанну кар'єру Анни, позбувшись суперниці як у коханні, так і в мистецтві. Після цього вона віддається в обійми Вальтера. Проте вже перші намагання пізнати одне одного ближче приносять лише біль. Еріка виявляється нездатною на нормальний зв'язок із чоловіком. Її садо-мазохістські фантазії лякають і відштовхують хлопця, який, здавалося, заради кохання був готовий на все. Приниження, що він зазнав од Еріки, призводять до нестримного вибуху аґресії: в несамовитому пориві Вальтер б'є й ґвалтує свій розвінчаний ідеал. Цей удар виявляється нищівним для психіки піаністки. Гостро відчувши власну нікчемність поза музикою, Еріка ножем ранить сухожилля руки, позбавивши себе можливості грати, що для неї є рівнозначним самогубству. На рахунку Міхаеля Ганнеке більше десятка кінофільмів. "Піаністка", знята в манері жорсткого натуралізму, справляє сильний психологічний ефект. У ній досить відчутні впливи режисерів "Догми" і особливо позаторішнього лауреата Канн Ларса фон Трієра. Подібність виявляється у відмові від примхливої гри світла, надмірного акцентування деталі, штучної "красивості" на користь гіпертрофованої життєподібності. Проте про прямі запозичення говорити не доводиться: використовуючи догмівські набутки, Ганнеке робить їх елементом власної стилістики. Стрічка, очевидно, адресована широкому колу глядачів, що вже стає тенденцією сучасного авторського кіно. Слід згадати і про особливу роль музики в "Піаністці". У своїй стрічці Ганнеке послідовно втілює один з постулатів уже згаданої "Догми": протягом фільму звучать лише мелодії, що їх грають персонажі, за винятком сцени перебування Еріки в секс-шопі, для змістового контрасту озвученої фраґментом з Бетховена в її власному виконанні. Фортепіанна клавіатура стає активним учасником дії: у фільмі Ганнеке її часто показано крупним планом. Фортепіано постає метафоричним втіленням сексуального партнера, музика - надреальністю, в якій компенсується втрачене в житті. Позбавивши музики свою студентку, Еріка перекриває доступ у цю метафізичну сферу і самій собі. Після випадку з Анною глядач більше не бачить Еріки за фортепіано, замість неї грають Вальтер або інші учні. Не відбувається й запланований виступ Еріки на студентському концерті, де вона мала замінити Анну, адже перед його початком Еріка ранить себе й вибігає з консерваторії. Всупереч очікуванням глядача, не звучить музика і в фіналі під час титрів. Автор однозначно не залишає героїні ні шансу, ні надії. Втративши людяність, вона втрачає і мистецтво. |
