Паралельні світи Катерини Степанкової

Вікторія Береза

Катерина Степанкова

Вона живе у постійному "польоті" між Києвом і Москвою, між театром і кіно, між собою і... собою. Вона водночас перебуває у різних світах - світах своєї особистості, що існують у безмежному космосі буття. Я хочу познайомити вас із Катериною Степанковою - "незнайомкою" з відомої родини.

Світ перший - "Театр"

У нього вона ввійшла, мабуть, ще до народження, завдяки генетичній та душевній спадковості від батьків. Її фантастична зовнішність, ні на кого не схожа краса-некрасивість також від них: темні пронизливі очі - це Степанковське, циганське. А ось усміхнулася, і заграли на щічках ямочки - "фірмовий знак" мами Ади (Роговцевої). І в акторських роботах її поєднуються класична, традиційна "російськодрамівська" манера виконавства (саме на сцені театру ім. Лесі Українки відбувся її театральний дебют) і вишукано-феєрична, що привела її в театр Романа Віктюка.

"Дівчинкою" (так називалась ця роль) вийшла Катя на сцену, маючи всього п'ять років, у спектаклі-бенефісі "Сподіватися". Закінчила КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого у педагога В.Зимньої. Сьогодні в її репертуарі Бетті ("Бульвар Сан-Сет"), Джорджія ("Механічний апельсин"), маленька балерина ("Пробудження весни") - різноманітні й складні характери, народжені на перехресті творчих особистостей актриси Степанкової та режисера Віктюка.

Ада Роговцева, Катерина Степанкова у виставі "Бульвар Сан-Сет". Режисер Р.Віктюк. 2001.

Всі її роботи різні й за зовнішнім малюнком, і за внутрішнім мотивуванням персонажа. Для кожної актриса знайшла рисочки в собі, своєму серці, житті. Навіть дивно, як вона з себе, такої м'якої, ніжної та тендітної змогла "витягти", видобути, виростити і різко-характерні, і часом навіть дещо аґресивні постаті жінок. Здається, що Катерині більше "личить" лірична героїня. Та на питання, які саме характери їй подобається втілювати, Катя відповідає: "більше"працювати, важливо, щоб персонаж викликав зацікавлення і в актора, і в глядачів.

Наука довела, що паралельні прямі десь у космосі мають перетинатися. У космосі нашої героїні таким "місцем перетину" мені уявляється романтична особа - в театрі, в житті, в кіно.

Тож, світ другий - "Кіно"

Кілька років тому Катерина отримала приз за кращу жіночу роль у дипломній роботі режисера В.Попова "Літо завжди минає" на фестивалі "Відкрита ніч". Приз саме за втілення духовної, мислячої людини, що тонко відчуває. Була ще стрічка "Час, вже час" В.Солнцева. І ось тепер робота в серіалі В'ячеслава Криштофовича "Під дахами великого міста", що вже практично готовий до виходу на телеекрани.

Катерина Степанкова у серіалі "Під дахами великого міста". Режисер В.Криштофович. Фото В.Піки.

Усім нам давно відомо, що "кінематограф України переживає... застаріла технічна база... дефіцит коштів... об'єктивні чинники..." і т.д. Справді, повноцінних художніх фільмів знімають мало. Зате почали наші режисери розробляти неорану (в нашій країні) цілину телесеріалів.

Сюжет "Дахів...", за законами жанру, невибагливий та близький серцю кожного з нас - справи сімейні, життєві. Як співається в колись популярній пісні, "люди встречаются, люди влюбляются, женятся..." А потім сваряться, миряться або розлучаються, народжують і виховують дітей, працюють і відпочивають, плачуть і сміються. Інтеліґентна людина у великому місті. Катя Степанкова зіграла Нелю - старшу подругу (та ще й з дитиною) молодшого сина (Борис - О.Слобідський) цієї сім'ї (Л. Удовиченко і В. Горянський). Неля опинилася перед дилемою: використати палкі почуття та брак життєвого досвіду Бориса, щоб "влаштувати свою долю", або відмовитися від нього на користь професійного та особистого становлення свого коханого. Завдання для актриси не з легких. Та Степанкова впевнено змальовує цілісний характер своєї героїні, веде її через рифи вагань, боротьбу почуттів і переконливо приводить до єдиного з можливих для неї рішень, і глядач проймається співчуттям, симпатією і повагою до цієї люблячої жінки. Вона перемагає тому, що в житті її звучить Поезія кохання.

Світ третій - "Поезія"

Звісно, вона писала вірші ще з ранньої юності, як багато хто з нас. Може, ці "дівочі вірші" так і залишилися б особистою справою, коли б не Мама.

Аді Роговцевій запропонували видати збірку її віршів. І вона погодилася, хоч і вважала їх занадто аматорськими. Але погодилася за умови, що збірка буде "родинною", куди увійдуть і вірші її дітей - Костянтина і Катерини. І назвала її "Мамині молитви". Мало хто й побачив ту збірку, так швидко вона розійшлася переважно серед близьких та друзів, бо мізерний тираж не зміг задовольнити всіх зацікавлених. Але з'явилась друга, вже суто жіноча - "Цілую голос твій". Самі авторки, Ада і Катя, дещо іронічно ставляться до цієї "мелодраматичної" збірки любовної лірики.

Та хіба жінка не створена з любові і для любові? Хіба вона може існувати без неї - хай не завжди щасливої, але завжди жаданої?

Хочеться побажати, щоб обдаровані режисери, які все ж таки є в Україні, не минали молодості й таланту, не чекали, поки зарубіжні метри увінчають лаврами наших митців, аби тоді й собі наввипередки запрошувати їх у свої "проекти".

Повернутись до змісту