Кому потрібні мертві душі?Любов Суботіна
Недавня прем'єра Чернігівського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка - вистава "Мертві душі" за поемою М.Гоголя та комедією М.Булгакова. Вистава про безпритульність живої російської душі, про те, що на цій землі будь-яку душу можна купити. Але тільки вже не за тридцять срібняків. "Тридцять тисяч карбованців!..." - ніби вже з того світу вимовлятиме Чичиков. У виставі Чичиков (артист Сергій Горшков) - такий собі мандрівник-мисливець за мертвими душами, фанатично відданий своїй ідеї, мов солдат присязі. Він і нагадує спритного солдата з російських казок, що міг зварити кашу з сокири, але у тій каші у нього були і сіль, і масло. За спиною у Чичикова солдатський ранець. Туди він і складає придбані мертві душі. Одна з найяскравіших сцен вистави - святкування Чичиковим власної перемоги, перемоги над всім і всіма - і над тими, у кого він так дешево купив мертві душі, над своєю бідністю і обставинами життя, над державною системою. Адже у нього в руках "ревізькі реєстри". Вийшло, що хитрий Чичиков сильніший за всіх, тому на радощах від того, що його маніакальна ідея розбагатіти здійснилася, він дістає папери на куплені мертві душі та й підкидає-розкидає ці "паперові людські долі". Без потрібного папірця, як відомо, людина нічого не варта у цьому світі...
Авторам вистави (режисура Андрія Бакірова, сценографія Георгія Широкова, художник по костюмах - Олена Богатирьова) вдалося по-новому розкрити всесвітньовідомий твір, торкнутися глибин, що зв'язують гоголівський текст із західною літературою. Спектакль проводить паралелі від текстів Гоголя і Булгакова до текстів Кафки, Чапека, Орвелла. Відбулося єднання різного часового літературного простору, різного світовідчуття, до того ж на перетині з новим тисячоліттям. Вийшов діалог митців, що розділені часом, стилями, ритмами життя, але попри все те знайшли спільну мову у сутності проблем. До того ж вистава руйнує стереотипи шкільної програми з літератури. Напевне, ні радянські школярі, ні школярі новонародженої держави не могли собі уявити Чичикова сучасним підприємцем. Адже на мертвих душах Чичиков робить свій бізнес. У спектаклі він цілеспрямована, впевнена в собі людина, що дбає про своє майбутнє і майбутнє своєї майбутньої родини. Його ідея купити мертвих виявляється досить прибутковою. Режисер вміло переплітає діалоги комедії М.Булгакова з лаконічною сюжетною канвою гоголівської поеми. Жанр вистави визначено як драматичну фантазію у чотирьох снах: реалістичний, сюрреалістичний, фантастичний і летаргічний. Вже з цього починається магічність вистави, водночас це є заявкою на містичність творів Гоголя і Булгакова. Магічне число чотири. Кожен із снів має певну атмосферу. До того ж сон як явище ефемерне виправдовує будь-який театральний "сюр" авторів вистави.
У спектаклі з гоголівськими поміщиками відбувається нова історія, що нагадує історію Ґреґора Замзи з "Перетворення"Ф.Кафки. Зовнішність персонажів трансформується до нереальної. Ця художня алегорія, завдяки якій віддзеркалюється внутрішній світ героїв, розкриває характери: Манілови (Олександр Куковеров, Світлана Бойко) - таке собі куряче подружжя, що живе в обмеженому колі власних родинних інтересів; Собакевич (Петро Мороз) - ведмідь-шкурник; Ноздрьов (Сергій Гончар) - бик з іспанської кориди; Коробочка (Любов Колесникова, Ольга Козунова) - скриня з добром, труна на колесах; Плюшкін (Валентина Гаркуша) - підземний могильний черв'як. Губернатор (Валентин Судак) і його "почет" - такі собі повітряні ельфи, білі та рожеві метелики з "Життя комах" К.Чапека. Всі вони - людиноподібні звірі й комахи. Актори майстерно розкривають сутність своїх персонажів за допомогою пластики, голосу, гриму і, що найголовніше, за допомогою костюма. Він стає наче другою оболонкою виконавців. Костюми Олени Богатирьової завжди відрізняються своєрідною підкресленою театральністю. Масові сцени вистави - це незабутній яскравий венеціанський карнавальний атракціон, у якому переплітаються гра карнавальна і гра світська, це живе свято фантазії і кольору, котре нагадує, що не тільки "весь Світ - Театр", а що й театр, вистава - цілий Світ. У спектаклі костюми для акторів завдяки своїй вишуканості, казковості мають таке значення, як пишномовний текст для оратора. "Загадки" у дрібницях костюма кожного разу несподівано обертаються новими трюками. Дивує філігранність і точність, з якою все це зроблено. Наприклад, на спідниці у Манілової тримаються її діти, які у прямому і переносному значенні пришиті до рідної мами. Актриса Світлана Бойко майстерно розігрує стосунки з діточками. Така ансамблевість у всіх складниках вистави робить персонажів живими, яскравими театральними героями спільних пригод, кожен із яких розкриває власну історію життя. Декорації Георгія Широкова передають атмосферу тієї нікому не потрібної Русі, де живуть люди з широкою слов'янською душею, такою, як, скажімо, у Манілова, котрий просто дарує Чичикову мертві душі, або у Ноздрьова, що готовий на будь-який розиграш. У різних куточках сцени розмішені бричка Чичикова - чи то ріг із дарами, чи розірваний чобіт, та кінь - чи то ведмідь, чи собака... Ці "скульптурні твори" нагадують скіфських баб - придорожні обереги, тільки з якоюсь сатанинською силою. У декораціях немає елементів побуту. Світовідчуття часу, стиль життя гоголівської доби несподівано народжується в атмосфері вистави. Його просто відчуваєш, цей "російський дух", який ще й досі лишився загадкою для іноземців. Симультанне розміщення декорацій вносить у дію певну хаотичність, можливо, виправдовуючи непередбаченість російської душі. Це таке собі "бурґуньоне-шампаньоне разом", як полюбляв висловлюватись Ноздрьов. Дія розгортається одразу на кількох планах, епізоди динамічно змінюють один одного, змістовно важливі діалоги розігруються на авансцені. Все це розкручується, мов карусель. У цьому калейдоскопі подій виникає настрій пригод - "пригод Чичикова", як і визначив це М.Гоголь. Але пригоди завершуються сном летаргічним - хворобливим і довгим. Невже потрібні лише "мертві душі" ?! Отже, багата на митців земля народжує безліч живих, обдарованих, талановитих, у яких пляшки з шампанським обертаються гральними шашками... Але таке несподіване перетворення буває лише у сні, або... у справжньому живому театрі. |
Росії завжди були потрібні душі ... мертві. Жива душа, яка неадекватно, незрозуміло для інших відчувала світ, була вигнаною. "Слов'янська душа трагічна і катастрофічна..." - писав М.Волошин. Російська жива душа ставала блудним сином на рідній землі і, волею-неволею, шукала притулку за морями-океанами або перероджувалася - ставала "мертвою", такою як всі. У величному безмежному просторі країни уживалися тільки "мертві" душі...
