"Примарний візок" - шедевр шведського кіноВалентина Погорілець
Режисер показує два світи: наш, тутешній, звичний та інший - паралельний земному, світ душ, де спілкуються Візник і душа Гольма. Зрештою, можна сказати, що у фільмі перетинаються три світи. Третій - це світ минулого, який постає зі спогадів героїв "Примарного візка". І про всю історію, яка передувала цій особливій новорічній ночі, ми дізнаємося саме через ретроспекції та вертання в минувшину - совісне, осудливе, осмислене. Це поринання в минуле чергується з діями, що відбуваються в іншому світі: відвідини сестри Едіт, дружини Гольма. Таке чергування створює певний ритм, який заворожує глядача. Езотеричні моменти приглушені чи то туманом, чи то імлою, одне слово, серпанок приховує усі таємниці. Завдяки подвійній експозиції візок виринає і зникає. Хоча цей прийом тепер витіснений, саме завдяки йому і тому ритму, в якому змінюють один одного "світи", глядач пізнає істинність свого буття. І наприкінці фільму дія продовжує розвиватися в реальному світі, хоча ми ні на мить не втрачаємо з ним контакту, відчуваємо і бачимо все, що там відбувається. І сестра Едіт таки побачила Гольмову душу на коротку мить перед смертю. Знову головні події відбуватимуться в реальному світі, але цього разу, маємо надію, вони будуть кращими, ніж попередні. Давід Гольм ненавидить людей і особливо свою сім'ю.Він підбурює людей до пияцтва, навмисне кашляє усім в обличчя, хоч і знає, що хворий на туберкульоз. Легко, з диким реготом, він рве куртку, яку сестра Едіт лагодила цілу ніч. Кожного разу, коли вона робить спробу поговорити з ним, достукатися до його серця, він відштовхує її. А вона не втомлюється пробувати знову. Сестра Едіт - символ самопожертви. Навіть в останню мить свого життя вона думає про чужу душу. І лише таких смиренних, безмежно добрих людей послухає і час, і смерть, і вічність. Візник виконує її прохання побачити Давіда востаннє. Можливо, Давіда врятувало ще й те, що Візник був його другом. Він став винуватцем духовної і соціальної деградації Давіда, а коли помер і став візником смерті, приймаючи тяжку кару за свої гріхи, мабуть, пошкодував, що заподіяв зло Гольму, і врятував його. В реальному світі про нього думала сестра Едіт, а на тому - Візник. Він показує все, що Давід робив у житті і які це мало тяжкі наслідки: смерть Едіт, пияцтво приятелів. Його дружина, не в силі більше боротися за себе і дітей, в цю саму ніч вирішила накласти на себе руки. Але, на щастя, Гольм встиг урятувати її: душа повертається в тіло, і вже оновлений Гольм мчить назустріч своєму новому життю. Рятуючи дітей і дружину, він рятує і себе. Луї Деллюк писав про "Примарний візок": "У ньому зливаються дві тенденції в могутньому ритмі. Сувора поезія смерті звучить на тлі сміливої і захоплюючої теми. Таємничий невідчутний екіпаж, тінь тіні блискучі. Вулиця, море, цвинтар вражають. І воскресіння мертвих перевершує все інше. Яка майстерність і яке мистецтво!" |
Фільм "Примарний візок" знятий за твором Сельми Лаґерлеф. Практично всі критики вважали його шедевром, за винятком Ж. Садуля, хоча й він відзначає точний синтаксис та класичну досконалість, притаманні шведським фільмам психологічної школи.