Станіслав Боклан: "Один із моїх безумних вчинків..."Розмову вела Ганна Тарасова. Лютий 2002 року
- Перший раз на сцену, я, звісно, вийшов у інституті. Це була вистава за п'єсою Тенессі Вільямса "Орфей спускається в пекло", грав одну з головних ролей - Вела. Відчуття були жахливі. А на професійній сцені... Я потрапив на запрошення у Ждановський драматичний театр (тепер Маріуполь), це Донецький обласний театр. Пам'ятаю тільки, що грав у казці, штани порвалися...
- А чому ви обрали саме театр, професію актора? - У цій професії можна хоча б удавати, ніби щось умієш, а там, де потрібна точність, там, де треба точну деталь виточити, всі бачать, що виточити ти її не вмієш. Тут же є можливість сховатися за спини колег. - Що ви цінуєте в своїй професії? - Для мене найголовніше, що тут є люди, з якими мені приємно працювати, жити життям театру. Те, як багато моїх колег готуються до роботи і як вони працюють, і те задоволення, яке мені дає спільне з ними перебування на сцені. - Під час вистави що ви бачите в очах глядача? - Найчастіше мене глядач дратує. Більшість думає, що приходять у кінотеатр і що актори сліпоглухонімі й не реагують на те, як дихає зал. Хоча, мабуть, в душі вони всі доброзичливі люди. - Чи імпровізуєте ви на сцені? - Я думаю, що на це питання кращу відповідь дадуть мої колеги. Мені здається, я і в житті постійно імпровізую. - Чим ви займаєтесь у вільний від театру час? Може, є хобі? - Хобі - це риболовля. Крім того, мені доводиться займатися різними літературними "пошуками". Різною сценарною роботою, прозою, поезією... Я намагаюсь займатися всім тим, що пов'язане з моєю професією і що дасть можливість зустрітися з харчами у холодильнику наступного дня. - Ви здатні на безумні вчинки?
- Думаю, вже те, що я обрав цю професію, є безумним вчинком. Я прийшов учитися в достатньо дорослому віці - у 20 років. І розумів, куди йду і чим буду займатися. - Над чим ви зараз працюєте? - Не знаю, чия це була ідея, але раптом у театрі взялися за постановку "Ромео і Джульєтти". Мені здається, що я запізнився бути зайнятим у цій виставі, але режисер Ігор Тихомиров вирішив, що мені ще не пізно, і дав мені роль брата Лоренцо. А в кіно я знявся в одній з головних ролей у фільмі Олександра Муратова з робо- чою назвою "Провінційний роман", потім В.Попков і Б.Небієрідзе запросили мене працювати у дванадцятисерійному фільмі з робочою назвою "Лялька". Є якісь "сигнали" з Одеської кіностудії... Сумно, що дуже мало фільмів знімається, тому, якщо почали звертати увагу на мою персону, мені це приємно. - Ваші враження від останніх київських прем'єр? - Я мало ходжу по театрах. Це моя велика вада. Гастролери - це великий "бум", і він мені не подобається, він створюється навколо наших братів зі співдружніх країн. Мене не залишає відчуття, що на думку тих людей, які їх сюди запрошують і хто про них говорить рекламні лозунги, наші актори - погані, а ось ці актори - кращі. Я ходив на декілька привозних вистав і був сильно розчарований і дещо здивований, чому люди вважають, що тут актори гірші, ніж, наприклад, у Росії і так далі. Я дуже люблю і намагаюсь дивитися всі вистави Дмитра Богомазова, Юрія Одинокого і, звісно, ходжу на вистави мого брата, тому що мені радісно бачити, які чудові роботи у Театрі драми і комедії. - Розкажіть про виставу "Гамлет". - Мені дуже приємно працювати з багатьма, хто зайнятий у цій постановці, і головне - не втратити цього радісного почуття від того, що вони поряд зі мною. Я намагаюсь виконувати те, про що ми домовлялися з режисером. Мені сподобалось, що Станіслав Мойсеєв, художній керівник нашого Молодого театру і режисер цієї вистави, довірив мені роль Клавдія.
- Остання ваша роль - у виставі "Гедда Ґаблер"? - Моє велике щастя в тому, що я не бачив жодної вистави, в якій граю. Тому мене не залишає відчуття, що це дуже хороші вистави. Мені сподобалось те, що не побоялись дати мені роль Йоргана Тесмана. Внутрішньо вистава приємна і близька. Мені здається, що в ній багатьох речей я не розумію і не сприймаю через те, що не розумію, а ті, які розумію і сприймаю, мені дуже близькі, і я намагаюсь їх зберегти. - Чи є у вас улюблена роль? - Мабуть, улюблена роль - це та, над якою я зараз працюю. Я над нею працюю, й інакше не можна, бо коли починаються "тертя" душі і персонажа, якого ти робиш, стає незатишно. Та коли в мене "Гамлет",то найулюбленіша роль - Клавдій, коли "Дон Жуан" - тоді Дон Жуан... - Мрієте зіграти когось особливого? - Є в мене улюблена річ - п'єса Т.Вільямса "Земне царство", та чи буде вона колись поставлена, візьметься за неї хтось? Якщо мене запросять, - це буде чудово. Але не кожний режисер візьметься за цю п'єсу - на неї не дуже легко знайти кошти. Я вже давно наступив на горло власній пісні. Звісно, хотілось би, щоб кожного разу, коли береться той чи той твір до постановки, я грав головну роль, але розумію, що цього хоче кожний у театрі. В мене є ще мрія... що, може, знайдеться такий режисер, і спробує взяти цікавих акторів з різних театрів нашого міста, і зробить з ними виставу. Я б дуже був радий, якби серед запрошених акторів був я, мій брат, О.Вертинський, В.Легін... Це було б добре.
- Яким ви себе бачите через десять років? Може, є бажання мати свій театр? - Я деякий час викладав майстерність актора у театральному інституті, але мені здається, що наш чудовий інститут потрібно розформувати, а потім спробувати на його місці організувати інший навчальний зак-лад із зовсім іншими людьми. Я аж ніяк не хочу образити тих, хто там працює. Просто дедалі слабшим і менш цікавим стає наш інститут. Я на так багато років вперед не зазираю. На декілька місяців, ну десь до року ще можу укласти свої плани, і то це ризиковано. Щодо свого театру, то це зовсім інше. Я ніколи до режисури не мав ніякого стосунку і, скоріш за все, не матиму. Тому що цей дар дається дуже небагатьом людям. А по-друге, я людина лінива, мені достатньо того, що людям подобається те, що я роблю, значить, що роблю тепер і робитиму ще десять чи двадцять років (не знаю, скільки мені залишилося), я, мабуть, і буду займатися. А якби хтось організував викладацьку справу (бо я цього ніколи не зроблю, я не вмію цього робити) і якби покликали допомагати молодим людям опановувати акторську професію, заглиблюватись у пошуки всередині самої професії, то я б з радістю до цього взявся. - А ви зараз викладаєте? - Ні. Я спробував. Мені одразу ненав'язливо пояснили, що так не можна. Не в розумінні: так викладати не можна, а в розумінні: такого не можна навчати студентів. Я ж не кажу, що ті люди, які зараз викладають, погані викладачі. Вони чудові викладачі, але вже інший час, інші ритми навколо нас, ми живемо за зовсім іншими законами. Я так думаю і завжди намагаюся говорити те, що думаю. |
- Стасе, ви пам'ятаєте свій дебют?
