Яким повинен бути телеканал "Культура"?
Лариса Брюховецька: Ми не повинні звикати до того шквалу брутальності й насильства, несмаку і вульгарності, які виливає на глядачів телебачення в Україні. Якщо не змінити ситуацію радикально, то воно й далі завдаватиме шкоди психіці наших дітей, нищитиме мораль і отруюватиме людей, немов токсична речовина. Телеканал "Культура" - це альтернатива, його місія - консолідувати здорові сили суспільства, привернути до себе якнайбільше цікавих людей культури, які облагороджуватимуть телебачення. Михайло Криволапов: Поки що ми маємо культурологічний блок, але він повинен трансформуватись у телеканал. Його ми довго чекали. Якби в Україні поширили анкети, я не сумніваюсь, що 80 відсотків висловились би за нього. Дмитро Горбачов: Потрібно оживити старовину, пропонуючи не сентиментальну квашу, а сучасний погляд на неї. Слід бути рішучими і провокативними. Треба залучати в передачі телеканалу фільми інших кіностудій про митців і мистецтво. Євген Станкович: Світова практика має багато прикладів аналогічного каналу, досить згадати французький, передачі якого не обмежуються колом мистецтва, а включають і культуру поведінки тощо. Обшири культури безмежні. Володимир Моренець: Щоб не робити телеканал "Культура" зопалу, потрібно радитись з громадськістю, потрібні такі обговорення. Я говорю як літературознавець. Жодної цікавої мені передачі з літератури на телебаченні я не знаю. І це саме скаже фахівець із живопису, музики і т.д. Передачі потребують множинної фаховості. Я готовий долучитися до роботи. Михайло Чембержі: На каналі має бути оперативна, мобільна інформація про культурно-мистецьке життя в Україні, серйозний аналіз проблем, мистецьких подій, який би рухав усю мистецьку систему. Думаю, канал може бути адресований будь-якій аудиторії, але важко уявити його без аудиторії дитячої. Певного колориту йому надала б дитяча творчість - його дивилися б і діти, і батьки. Валентин Щербачов: Література, образотворче мистецтво, історія ще не знайшли свого місця на телеекрані. Що заважає? Тривіальна річ - брак коштів. На голому ентузіазмі та на відзнятому за минулі роки матеріалі довго не протягнеш. Потрібно організувати потужне виробництво. Тож якщо Олегові Біймі поталанить, хотілося б бачити таку побудову каналу: 1) синтез пізнавальних програм з різних видів мистецтва та нарисів про видатних людей. 2) ведучі - зірки літератури, кіно, образотворчого мистецтва, музики. 3) дитячі культурно-розважальні програми. 4) ток-шоу митців. 5) репортажі з університетів - проблемні диспути студентів з відомими митцями. Іван Дзюба: Кілька разів озвучувалась тема адресатів телеканалу "Культура". Мені здається, що адресат повинен бути один. Це та людина, з якою можна говорити на рівних, а, власне, з усіма можна і треба говорити на рівних. Це людина, здатна адекватно сприйняти адекватну інтерпретацію української культури. А інтерпретація може включати в себе і просвітницький елемент, і популяризацію. Тому не варто обмежуватись просто показом явищ української культури, слід, скажімо, пробуджувати філософський, культурологічний, естетичний інтерес. Ми знаємо, наскільки цікавою стає подача образотворчого мистецтва, коли Дмитро Степовик починає коментувати. Так само є люди, які можуть блискуче вести інші теми. Олег Бійма: Я думаю, ми вже не дамо цій справі загинути. Звісно, без президента Державної Національної телекомпанії Ігоря Сторожука було б неможливо зробити навіть ті кроки, які ми зробили. Розумію, можливості наші й студії "Укртелефільм" обмежені фінансово і технічно. Своєю апаратурою ми не можемо забезпечувати світові стандарти - багато що потрібно змінювати, реконструювати. Знаю багатьох фахівців, готових долучитися до цієї справи. Думаю, їх можна об'єднати. Я за розумний авантюризм. Телеканал має зайняти зручнний час, розширити аудиторію. Ігор Сторожук: Вам все одно грошей не дають. То зробіть годинну передачу на ще один вихідний - неділю - це відчутно змінить аудиторію телеканалу. Любов Голота: Сьогодні в суспільстві відчутна ностальгія за людяністю - передачі "Культури" могли б цю ностальгію тамувати. Але в зручний для аудиторії час. А чому б не виділити для цього телеканалу, такого потрібного для багатьох, той ефірний час, який займає телекомпанія "Ера"?
ОКСАНА ПАХЛЬОВСЬКА Насамперед мені хотілось би згадати термін, що його вжила на початку нашої розмови пані Лариса Брюховецька: альтернатива. На мою думку, у випадку каналу "Культура" пана Олега Бійми термін "альтернатива" стосовно цього каналу слід розуміти, власне, як концепцію. Так, йдеться про альтернативу - тою мірою, якою культура є альтернатива бездуховності та бездарності, а в цілому - вегетативному існуванню. Але, крім усього, культура є також альтернатива далеко не віртуальному бандитизму сучасного українського телебачення - і не лише комерційного, а часто й державного, - яке програмує левину частку екранного часу як ефективний інструмент лоботомізації суспільства. Дозволю собі зупинитися на ряді конкретних пунктів. 1. Екранний час каналу. Суттєвою є не лише проблема виходу каналу "Культура" в "мертвий" час обіду та відпочинку, о 13.00. Суттєвим є вибір для каналу "Культура" цієї "мертвої" години супроти вкрай пожвавленого вечірнього часового простору, заповненого здебільшого програмами, які не мають відношення не тільки до національної культури, а й до культури взагалі. У вечірній, так званий сімейний час навіть такий поважаний канал, як "1+1", без зайвих мук сумління показує російську програму "За стеклом", в якій молоді дегенерати тулять до своїх атрибутів гумову ляльку, а запізнені субтитри дбайливо рекомендують "увести детей от экрана". Хтось скаже: що ж робити, як це неподобство котиться світом... Але це неподобство, на жаль, котиться цивілізованим світом, де принаймні наявні набагато розвиненіші механізми етичної та естетичної декодифікації явищ, а отже, існує певний культурний імунітет, про який у нас ще не доводиться говорити. Або ж візьмімо проблему трансляції фільмів. У час вечірнього відпочинку на центральних каналах телебачення нас запрошено дивитися старі радянські фільми, зокрема чекістські. Якщо й справді програми телебачення створюються згідно з рейтинговими показниками, як щойно авторитетно переконав нас пан Ігор Сторожук, - то мусимо реалістично визнати, що переважна більшість нашого суспільства складається з ностальгійних пенсіонерів та дебільно-вегетативної молоді. Якщо це так, то панові Біймі слід було б обмежити показ свого каналу як максимум Київським зоопарком, - у такому випадку там у нього було б більше розуміння й уваги. А може, й поваги. 2. Історичний час каналу. У ряді програм каналу мене як глядача не полишало відчуття певної статичності, музейності запропонованих тем і сюжетів. Занадто часто переважають констатація і академізм. Звичайно, в плані пізнавальному цей академізм є цінний. Але сучасна телевізійна мова вимагає більшої динамічності, включення сучасного моменту, прямого ефіру, нарешті. Скажімо, розмова про школу Мурашка є незакінченою без проекції цієї розмови на сучасний момент. Тобто розмова про культуру не мала би бути панорамою досягнень, - тоді вона стає приємним мистецьким "ескапізмом" і відчужується від своєї етичної ролі. Потрібен жорсткий погляд на реальність: напрошується питання - а чи залишився слід цієї школи сьогодні? Мистецький твір перебуває завжди на небезпечному перехресті культури й політики, вічного й злободенного. Тож актуальні мистецькі події мали би бути не лише об'єктом показу, а й суб'єктом аналізу. Наприклад, нещодавній діалог Дмітрія Кісєльова з Юрієм Іллєнком, - діалог, який з розмови про естетику фільму переходить на політичні інвективи з боку російського опонента в стилі радянських енциклопедій, - то є достатня причина для аналізу складних механізмів трансформації культурної свідомості в посттоталітарних суспільствах. Одне слово, культура є не сумою розірваних у часі й просторі явищ, а процесом. Канал "Культура" міг би стати унікальним "спостерігачем" та аналітиком цього процесу. 3. Одним з центральних питань сьогоднішньої дискусії є питання філософської концепції культури, яку мав би сповідувати канал. Особисто я переконана, що найпродуктивнішим шляхом було б розуміння культури в антропологічному вимірі, а не лише у вимірі суто мистецькому та інтелектуальному. Врешті, мислення нового часу виразно позначене, власне, таким розширеним поглядом на форми, аспекти й проблеми культури, який включає в себе глобальні параметри людської екзистенції. Подібний погляд на культуру незмірно розширив би горизонт пошуку нових тем і проблематик. 4. Якщо розуміти культуру як антропологічний феномен, невід'ємною частиною аналітичого апарату каналу мала би стати мова. Адже культура мови є насамперед культурою мислення. Підхід каналу до цієї проблеми видається дещо наївним. З одного боку, маємо народну артистку України Євгенію Мірошниченко, яка розмовляє російською мовою зі своєю старою матір'ю, згадуючи, "как было хорошо на нашем подвирьи" (питається, якою мовою вона навчає своїх учениць?!). З другого боку, дівчинка в травах читає невправний, але від того не менш патетичний вірш про мову, а епічно прекрасна Кириченко закликає "Вернись, рідна мова, у душу народу". Ці заклики є цілковито безсилими супроти лінгвістичного варварства українського телебачення, де, крім української мови, яку дедалі більше витісняє російська, впевнено угніздився сумнозвісний "суржик". Подібне мовне сміттєзвалище не можна собі уявити в жодній цивілізованій країні. І знову ж таки питання пропорцій. Несміливі рефлексії про українську мову відбуваються на тлі агресивних російських кліпів, як псевдоелітарних, так і цілковито вульгарних. Повертаючись до розмови про рейтинг, мусимо визнати, отже, що наш глядач готовий разів десять щовечора на різних каналах вислуховувати пісенні скарги Гордона про те, як йому "было туго" і що в нього "лопнули струны вместе с подпругой". Природно, такий глядач мав умлівати влітку, коли Вєрка Сердючка "шла, шла" і "пирожок нашла". І тим більше його естетичний смак мав бути вдоволений взимку, коли вищезгаданий персонаж поміняв меню і пішов у сад поїсти "червячков"... Якщо наше телебачення має подібне уявлення про рівень смаків нашого глядача, то це телебачення визнає доісторичний стан глядацького загалу України. Дозвольте не згодитись. Ми теж глядачі, - і не випадково вже давно почали розвивати виразну ідіосинкразію стосовно телебачення як засобу культурної та іншої ДЕЗінформації. Ось тому безпосередні роздуми про мову на каналі "Культура" як мінімум непереконливі. Не випадково, тон і стиль каналу відразу змінюються від присутності львівських і взагалі західноукраїнських сюжетів. Ніби розчиняються двері іншої культури: з'являється аристократизм, невимушеність, легкість тону, прозорість мови. Все це - від природності, яка теж є частиною справжньої культури. Тому канал "Культура", на мій погляд, мав би виробити комплексну стратегію інтерпретації та подачі проблеми мови в нашому суспільстві. 5. Питання зв'язку з іншими культурами. Канал має назву "Культура", а не "Українська культура", тому розмова про інші культури - сусідні й далекі, а також культури, інтегровані в українську реальність, - може лише продуктивно розширити радіус його пошуків. Певна річ, при такому рішенні зв'язок з українською культурою не мав би бути втрачений, - адже канал, безперечно, має за пріоритетну мету формування нової національно-культурної свідомості нашого суспільства. Але присутність іншокультурних сюжетів та проблемних аспектів надзвичайно важлива. Наприклад, те ж питання мови: як вирішується воно у Франції, яких аспектів набуває в Італії? І потім: необхідно позбутися певних парадигматичних стереотипів. Наприклад, коли мова йде про російську культуру (згадати навіть гарний фільм про композитора Блуменфельда), уявлення про зв'язок з Україною стає абстрактним, відстороненим, - як, врешті, диктує сам матеріал. А є ж цілі масиви ще не вивчених явищ - ті ж Гнєдич, Жемчужников, Тропінін, - які дають змогу побачити цю проблему в новому світлі. Вже не кажучи про єврейську культуру чи польську, - це невичерпні джерела "бінарних" тем, які забезпечують насамперед вихід з імперських стереотипів генеалогії української культури. Весь австрійсько-польський комплекс, наприклад, ще чекає своїх телевізійних дослідників - він майже цілковито неосвоєний. А в синтезі можна сказати й так: якщо ми говоримо про сучасне життя в Європі - життя культурне, суспільне, психологічне, - тим самим ми говоримо і про контекст українського буття. 6. Ретроальбом. Сам принцип - оригінальний. Але спостерігається надмір народно-музичного ретро і досить тривіальної естради. Словом, хай частіше звучить в ефірі сарабанда Тартіні! 7. Проблема глядача. Впродовж нашої дискусії періодично виникало питання: чи мав би бути канал "Культура" елітарним і взагалі чи є правомірною постановка питання про еліту, - з посиланням, скажімо, на досвід інших країн, де можливий принципово "нерейтинговий" підхід до проблем культури. Не можна забувати, що ринкові механізми культури в наших умовах прийшли в суспільство фактично анальфабетичне і плебейське, яке проіснувало кілька десятків років у ситуації цілковитої атрофії культурного інтересу та елементарної культурної поінформованості. Ніхто не заперечить, що телебачення в сучасному світі є основним інструментом впливу на суспільство. Також самоочевидно, що культурно дезорієнтованим суспільством набагато легше маніпулювати, ніж суспільствами на Заході, які давно виробили розвинені критичні фільтри для сприйняття лоботомізуючої інвазії телебачення. Таким чином, одним з основних напрямків каналу "Культура" мало би бути почасти відтворення, а почасти і створення елітарного шару культури. Але "елітарний" у цьому розумінні не означає ані снобізму, ані інтелектуальної замкненості (з елементами, врешті, цілком виправданого мізантропізму). "Елітарний" мало би означати - Інакший, свідомо виведений за межі банальності і брутальності щодення. Але насамперед "елітарний" мало би означати - "сучасний". Ще тривалий час перед нашим суспільством стоятиме проблема важкого вибору: продовжувати животіння євразійського колонізованого бидла чи все ж таки стати нормальним європейським народом. Тому елітарність каналу "Культура" мала би полягати в його спрямованості на найдійовішу і найпродуктивнішу частину нашого суспільства, яка включає різні вікові й професійні категорії, а саме: на людину, яка почуває себе європейцем. А розуміння культури як антропологічного феномена дасть змогу зробити цей канал капілярно спроектованим на сучасну свідому людину в часто несвідомому сучасному світі. Тоді глядач каналу "Культура" отримає додаткові інструменти для боротьби з безкультур'ям. Тоді він навчиться бачити в культурі не віртуальну Фікцію, а реальну Альтернативу. |
З 1 січня 2002 року на УТ-1 в денні години з'явились передачі телеканалу "Культура" (керівник проекту Олег Бійма). 27 лютого в НаУКМА відбувся круглий стіл, присвячений цій події. Всі учасники були одностайні: створення телеканалу "Культура", нехай він поки що існує у вигляді циклу культурологічних програм на УТ-1, - це подія.
