"Єврейське питання". Погляд зсерединиОлексій Радинський
Втім, "національна приналежність" фільму не викликає сумніву. Це одна зі спроб осмислити долю та неповторний менталітет єврейського народу. Документальне кіно вже не вперше допомагає поглянути вглиб ХХ століття, що для єврейської нації було справжньою боротьбою за виживання.
Центральна тема фільму "В суботу я король!" -"штетл", культура єврейських містечок, крізь призму якої режисер простежує єврейську історію ХХ століття. На території України культура "штетл" була розвинена особливо. Такі містечка, як Бердичів і Шаргород, до сьогодні зберегли її у своїх вузьких вуличках та закапелках двориків, а насамперед - у неповторності населення. Це та частина єврейства, яка пронесла свою неповторність крізь поневіряння жахливого для євреїв ХХ віку. Українські євреї дали світові Бабеля, Шолом-Алейхема та Бруно Шульца. Але сьогодні через масову еміграцію євреїв "штетл" знову на межі зникнення. Перед євреями, народом, котрого доля розпорошила мало не по всій земній кулі, завжди стояла дилема самоусвідомлення в суспільстві. Який шлях обрати: не піддаватися асиміляції, вперто відстоювати культуру предків чи розчинитись у суспільстві, ставши патріотом країни, до якої закинула доля?.. Обрати перший варіант зважувались далеко не всі. На території України, як і взагалі в Російській імперії, а потім СРСР, єврейська доля була особливо важкою: погроми початку століття, жах голокосту, совєцький державний антисемітизм... Упродовж десятиліть "єврейська тема" у мистецтві та в кіно зокрема підлягала негласній забороні. Євреї поступово втрачали самобутність, зрікаючись власної мови та культури. Відмова це зробити була рівноцінна смерті, будь-які прояви єврейства таврувались як "космополітизм" чи "сіонізм". Та настав час, коли євреї нарешті отримали право на власну історію. "Я кінорежисер, а ще я єврей" - так у своєму фільмі режисер В. Двинський представляє себе глядачеві. Двинський, нащадок асимільованих радянським режимом євреїв, відчуває докори сумління через те, що ніколи не знав мови ідиш, не був знайомий з культурою власної нації. Головне питання, яке Двинський ставить перед собою, глядачем та суспільством: чи безповоротно втрачено єврейську культуру на теренах Росії та України, чи можливе та чи потрібне її відродження? Сьогодні євреї масово еміґрують у ті країни, де вони не відчувають себе другорядними людьми, де їхні здібності та потенціал потрібні. А в пострадянському просторі явище антисемітизму, досі поширене в обивательській ментальності, підігрівається ксенофобськими настроями псевдопатріотів. Чи не є масовий відплив євреїв величезною втратою для суспільства? Попри актуальність, стрічці бракує об'єктивності: часом режисер просто освідчується в любові власному народові. Проте численні риси національного колориту у фільмі зворушують. Деякі думки, що звучать з уст героїв фільму, приголомшують (наприклад, вислів Ади Рибачук про те, що голокост є трагедією насамперед для німецької нації). Ніколи не зайве вкотре нагадати сучасному глядачеві про причини голокосту ("сумління - типово єврейська риса, її треба викорінювати", - звучать у фільмі слова Гітлера) та про намір Сталіна депортувати євреїв до Біробіджану, який не був здійснений тільки через "вчасну" смерть тирана. За словами режисера, "В суботу я король!" - фільм про пошуки "єврейського щастя". Єврейський народ, мабуть, шукатиме свого щастя завжди. Така вже доля "одвічного вигнанця". |
Істотну частину стрічки "В суботу я король!" (режисер В.Двинський, Росія, 2001) було знято в Україні. Серед героїв фільму - українські митці І. Гольдштейн, А. Рибачук, В. Мельниченко. Автором сценарію є секретар Спілки кінематографістів України Владлен Кузнєцов. Тож є підстави говорити про фільм як явище українського кінопроцесу.
