Одноразова вічність

Михайло Іллєнко

Одноразова вічність (1 частина)

Сценарій, режисура М. Іллєнка, художник-постановник Р. Адамович, композитор В. Губа.

"Знайшла сусідка на городі бумеранга і замахалася його викидати." Епічність цього сюжету давно вразила мене. Остаточно причарувала циклічність, штучна безконечність, невпинність, відстороненість самодостатнього руху, яка механічно розривала межі побутового тимчасового існування Сусідки і нахабно прямувала у бік вічності її перебування.

Спочатку, коли уявив собі наполегливість Сусідки, її монументальний спокій, міць її нервів та безконечність терпіння, виникла назва фільму: "Одноразова вічність".

Потім почали з'являтися персонажі.

Наприклад - Птах. Той самий, який ніяк не долетить до середини Дніпра. Бо безконечно летить уздовж.

А місяць безконечно женеться за Птахом понад дніпровими кручами, висвітлюючи вночі безконечну вервечку вітряків...

Або - Полярник, у якого голова йде обертом, бо Земля - це просто велика біла безлюдна карусель, а держало прапора, за якого він тримається, - звичайна земна вісь...

Не всі сюжети легко переказати словами. Не можу пояснити, який вигляд повинен бути у хмари, що народилася в центрі Бермудського трикутника, дісталася України та й ще громом тут у нас луснула.

Герої "Одноразової вічності" - уроджені оптимісти і наполегливі мрійники.

Як той Кіт, що, сидячи перед краном, безконечно полює на кожну чергову краплю і все ніяк не спіймає її - мокрий, до кісток промерзлий, але непохитний...

Персонажі "Одноразової вічності" перебувають не в минулому, не в майбутньому, не в теперішньому, а виключно у безконечному часі.

Тому "Одноразова вічність" гідна об'єднати не лише Полярників з Котами та Сусідок з бумерангами, але й Козака.

Мамая з Бедуїном і Робінзоном Крузо.

І тут ми знову повертаємось до Птаха.

Бо саме він призначений замкнути коло.

Кажуть, є такий, який ніколи не сідає на землю.

Побачити його важко. Він зустрічається лише у фільмі "Одноразова вічність".

Птах не стає головним персонажем - пролітає собі десь понад обрієм, не зважаючи на земну суєту. Вся сила цього Птаха - у невтомних крилах, тому решта його здібностей недорозвинені, або їх зовсім немає. Він глухий.

На жаль, Птах не чує пісні, яку для Козака Мамая співає дівчина, розстеляючи її плесом між берегом Дніпра і Хортицею.

Літаючи власною орбітою, Птах взагалі не помічає дрібниць.

Зір його залишив собі саму далекозорість, позбувшись дорогою непотрібного йому короткозору. Втім, справа не в діоптріях. Птах летить взагалі не моргнувши оком - із заплющеними очима. Не побачив він навіть сусідського городу (півтори сотки) і бідну жінку, яка довбеться із клятим бумерангом, замість сапувати.

А справжня тропічна бермудська гроза? Яка вкрай оскаженіла, бо заблукала між Григорівкою і Бучаком.

Навіть сільські опудала порозбігалися, а Птахові - байдуже... Пролетів крізь хмару і не помітив: сліпе й глухе. І дурне...

Навіть чарівна пісня скрипки не доторкнулася пташиної душі. Чим ще можна пояснити безмежність цинізму, з яким Птах чвиркнув своїм гуаном у капелюх Жебрака, обгидивши жалюгідні кілька доларів, що той назбирав на харчі...

Втім, все одно неможливо жити без таємниці безконечного руху. Нехай це буде Птах. Ну, влучив він у капелюха. Бува. І полетів собі далі, бо - чи варто зупинятися на дрібних неприємностях?

Долари можна відмити і розвішати для просушування поруч із капелюхом. Мотузку, на якій все це сохне, слід прив'язати до пальми, та оскільки на цьому безлюдному острові посеред океану одна-єдина пальма, другий кінець ні до чого прив'язати - доведеться тримати жебракові, поки його добро не висохне.

А Птах вже далеко. Той самий, який ніяк не долетить до середини Дніпра.

Бо безконечно летить уздовж. А місяць безконечно женеться слідом за Птахом понад дніпровими кручами, висвітлюючи вночі безконечну вервечку вітряків...

Повернутись до змісту