Польськими каналами - до світового визнання. До ювілею фільму Анджея Вайди "Канал"Олена Бабій
З 1956 року однією з провідних тем польського кінематографа стає трагедія бійця АК. Аківцями ставали польські патріоти, які вбачали ворога у двох іпостасях - фашизмі й комунізмі. Їхня трагедія полягала в тому, що, крім німців, вони змушені були вбивати своїх братів по крові, таких же поляків, як і вони самі.
Ключову позицію щодо подальшого осмислення цих проблем посів фільм Анджея Вайди "Канал" (1957). Це була перша картина про Варшавське повстання. На той час у польському мистецтві переважало емоційне ставлення до цієї теми. "Канал" розповідає лише про один епізод повстання, про один із загонів АК в момент найвищої драматичної напруги. В "Каналі" А.Вайда сміливо транспонує літературний матеріал (в основу фільму було покладено дві новели Єжи Стефана Ставінського "Канал" і "Година W"). Драматизм творів Ставінського в фільмі А.Вайди піднято до рівня трагедії. Окремий епізод повстання (що пережив Ставінський, бувши командиром загону від початку до кінця) набуває узагальненого символічного звучання. В "Каналі" бачимо детальний аналіз не тільки душевних станів героїв (це зроблено лаконічно), а й аналіз душевного стану польського народу в цілому. Картина починається зі слів диктора, що представляє глядачам загін поручика Задри: "Це останні години життя цих людей, подивіться на них уважніше...". В такому прийомі є своя логіка. Оскільки з цього моменту глядача перестають хвилювати звичайні для кіновидовища питання: "Що трапиться з героями? Врятуються вони чи загинуть?". Глядача попередили про смерть героїв. Йому пропонують інші питання: "Які причини? Який механізм катастрофи?". "Подієву" драматургію замінено "драматургією думки", що шукає пояснень, чому так сталося. А.Вайда зосереджує свою увагу на історії групи людей та їхніх почуттях. Крізь призму їхньої долі режисер виражає своє ставлення до подій Варшавського повстання. Він хоче розповісти глядачам, як і чому прийшли у боротьбу інтелігентний Задра, сміливий Кораб, лірична мрійниця Стокротка, музикант, цинічний Мондрий. Для режисера важливо було показати не як загинули повстанці, а заради чого вони себе прирекли на смерть. У тісному зв'язку з причинами він подає і характеристику героїв, наближає до кожного з них своє пильне око дослідника, співчутливого вболівальника. На повний голос зазвучала в "Каналі" головна вайдівська тема - війна як вселюдська трагедія. В "Каналі" режисер говорить про війну як про руйнування нормальних умов людського існування. Саме це і потрібне Вайді: в критичних ситуаціях відкривається сутність людини. Фільм символічно поділяється на дві частини, побудовані за різними принципами художньої виразності. Першу частину знято у майже документальній манері, друга позначена експресивним зображенням. І дійсно, експресія в "підземній" частині фільму - незвичні ракурси, різкі контрасти світла й тіні, "натуралізація" звуку - більше говорять про героїзм і трагедію повстанців, ніж історії кожного з них. А.Вайда романтизує своїх героїв. У фільмі відчувається бажання показати "одвічну драму" поляків, схильних навіть до безглуздого героїзму. Художній світ Вайди набагато чутливіший до всього героїчного, романтичного, аніж скептичного і раціонального. Кінематографічна мова Вайди надає всьому, що діється у фільмі, незвичайну драматичність, і навіть ті персонажі, що могли б викликати неоднозначне ставлення, виростають до масштабу героїв. З переходом дії в канали, соціальні, морально-етичні роздуми відступають на другий план. Основний інтерес авторів і глядачів зосереджений на психології героїв. Ізоляція героїв од світу зовнішнього стала умовою розкриття внутрішнього світу кожного з них. Цікаво, що ніхто з героїв "Каналу" навіть наприкінці свого шляху не замислюється над сенсом прожитого життя. Мабуть, тому, що перед учасниками Варшавського повстання не виникало питання: воювати з окупантами чи ні, бо солдатський обов'язок був сенсом їхнього існування. Режисер оспівує подвиг народу. "Їхня ненависть до ворога, їхнє святе самозречення допомогли польській нації зберегти моральну незалежність, гідність, духовне здоров'я в довгу окупацію" - тільки так міг сприймати драму аківців Анджей Вайда, який сам тринадцятирічним підлітком опинився в лавах захисників Вітчизни. Отже, "Канал" розпочав дискусію про те, що таке героїзм, чим було Варшавське повстання для поляків - історичною поразкою чи духовною перемогою. У більшості своїх творів автор шукає відповіді на ці запитання.
"Данте не зміг би уявити щось більш грізне. Але це пекло існувало в дійсності. А люди, такі ж, як і ми, наші брати, спізнали його на власному досвіді", - писали французькі критики. На Каннському кінофестивалі фільм було нагороджено "Срібною пальмовою гілкою". З цього моменту почалося визнання "польської школи", яка є значним розділом у світовій історії кіно. |
45 років тому, 20 квітня 1957 року на екрани вийшов фільм Анджея Вайди "Канал", який став призером Каннського кінофестивалю, фільм, яким "польська школа" заявила про себе на весь світ.
