Кіно і медіа. 11.09 - до і післяВасиль Черепанин
 Безсумнівно, на події 11 вересня 2001 року зреаґували не тільки представники мас-медіа, а й масової культури. Очевидно, голлівудська стратеґія кіновиробництва зазнає деяких змін, оскільки терористичні акти у США - це плід віртуальної картинки, імажинативної системи - дежа вю, ми всі це вже бачили: те, що можна було уявити (і показати), сталося.Америка отримала те, про що фантазувала (симптоматично, що один із керівників антитерористичного департаменту ЦРУ півтора року тому випустив науково-фантастичну книгу, де розповідалось про подібну атаку з поетапним введенням різноманітних засобів протидії).1 Те, що "це було, як кіно", говорить багато про атаки, але також і про фільми. Саме у популярній культурі ми шукаємо метафори для опису терактів. Сталося те, чого чекало багато людей, що колись, але обов'язково, провіденційно мало статися. В магічній інвокації цих подій американцям, крім самих себе, звинувачувати нікого. В останні роки голлівудські режисери ніби змагалися, хто з більшими спецефектами зобразить руйнування будівель, цунамі, масову втечу з американських мегаполісів та інші жахи. Найчастіше дістається Нью-Йорку, який знищується землетрусом, астероїдом чи монстрами (такі персонажі всесвітнього шоу-бестіарію, як Годзілла та Кінґ-Конґ). Всупереч безперестану повторюваній фразі про те, що події 11 вересня були непомисленими, що американці боялись обговорювати щось подібне навіть віртуально, в думках, західна культура уявляла і репетирувала їх роками.2 Маємо ситуацію класичного "Термінатора", коли самі машини раптом отримали інтелект і вирішили покінчити з глобальними центрами управління (зате в цікавому становищі опинився "Рембо ІІІ"). Це мультик, іграшкові літачки. І це не метафора, я висловлююсь буквально: автопілоти літаків, найімовірніше, було переведено на зв'язок із землею, звідки, як у комп'ютерних іграх, їх скеровували на ціль.3 До речі, щодо ігор: авіаімітатор "Microsoft Flight Simulator" точно відтворює кабіни літаків, які використовувалися терористами, і дозволяє гравцям літати над Нью-Йорком і Вашинґтоном, зображеними з усіма орієнтирами. При бажанні можна врізатися у Пентаґон чи Всесвітній Торговельний Центр.4 Війна ХХІ століття - це війна іграшковими солдатиками, кіно наяву, театр на вулиці (особливо характерні кадри, на яких люди здаля з лячною цікавістю спостерігають, як падають хмарочоси). Це те, що О.Сосланд називає задоволенням від апокаліпсису, апокаліптологічним оргазмом, якась міцна апокаліптична струна популярної культури. Навряд чи буде актуально продукувати фільми, які за всіма параметрами поступатимуться тому, що всі вже бачили "насправді". Уряд США заборонив кілька кінофільмів (один з них - за участю А.Шварценеґера), в яких показували бомбардування Нью-Йорка та інші футуристичні жахи, "міцні горішки" і апокаліпсиси терміново змиваються з плівки. Імітація життя закінчилась - образ творить світ. Вже проявляється тенденція до усунення з екранів усього, що може бути співзвучне з тероризмом (військова форма, армія і т.ін.), і створюється новий образ героя -поліцейського чи пожежника. Після 11 вересня ці "рятівники людства" повертаються. Заборонено також трансляцію в ефірі 1170 радіостанцій США більш ніж 150 пісень, серед яких "Нью-Йорк, Нью-Йорк" Ф.Сінатри, "Вигоріти дотла" "Металліки", "Obla Di, Obla Da" "Бітлз". Список було складено на вимогу слухачів, яким ці пісні навівали спогади про теракти.5 Якщо ця трагедія веде до значних зрушень у поп-культурі, відкритим залишається питання - скільки це триватиме: новизна цих атак може продукувати перевороти, які важко передбачити. Ці події мають і суто мистецький вимір. Карлгайнц Штокгаузен назвав атаки найбільшим твором мистецтва за всю історію.6 Для директора художнього музею "Метрополітен" Філіпа де Монтебелло фраґмент Всесвітнього Торговельного Центру, який залишився після зруйнування, це вже шедевр - не тільки тому, що є образом сучасної руїни, а тому, що має вигляд твору мистецтва. Образи атак 11 вересня естетизуються як "незабутні", "іконні", найвизначніші і за всю історію медіа. Теленовини вже додають музику до монтажів з їхнім зображенням, оскільки самі по собі вони є немедіатизованою потворною реальністю. Межа між тисячами життів, які загинули у той вівторок, і мистецтвом розваг поступово стирається.7 Люди, які втратили своїх близьких, не тільки використовувалися ЗМІ, але й використали ЗМІ. Ці смерті - не анонімні, публічні, це форма суспільного панегірика, псевдоінтимності - медіаінтимності.8 Якби аналогічні події трапились у якійсь іншій країні, раз повідомили б - і досить. А тут - безперервна трансляція CNN, глобальний ажіотаж, нескінченні коментарі. Медійні повідомлення перетворились на таке собі фонетичне вправляння у вимовлянні імені найпопулярнішої у світі людини: Усама бен Ладен ("We put the USA in USAma!"), Усама бін Ляден, Осама бен Лейден, УБЛ (те саме з Аль-Каідою, Ал-Каедою, Ел-Каїдою), який вже став кiнозiркою (особливо з огляду на "Usama bin Laden video"), що грає роль драматичного лиходія за сценарієм Яна Флемінґа: злий геній і мільйонер доктор Ноу починає війну проти всього світу просто тому, що він такий гад.9 І такі сюжети діють, бо влаштовують обивателя. "Диявол бен Ладен" - це швидше бренд, лейбл, який персоналізує "ворога держави" (згадаймо фільм з однойменною назвою), символ всесвітнього зла. Теленовини, які сприяють некритичній підтримці влади, нагадують радше крило військової кампанії. Голова CNN Волтер Ісааксон наказав скоротити репортажі про жертви афганської війни і використовувати загиблих 11 вересня для їх виправдання.10 Нам показують зелені спалахи і кажуть: ось розбомбили аеропорт, а ось - терористичну базу, а потім виявляється, що це лікарня чи мечеть (або телестудія "Аль-Джазіри" у Кабулі, яка 13 листопада була зруйнована американською ракетою). Така війна зелених спалахів до вподоби людям, бо мало хто хоче дивитися на війну-як-реальне. В середині вересня на вимогу США Пакистан припинив постачання харчів для афганського населення. Це тихий геноцид - мільйони людей на межі голодної смерті. Згадувалось про це, між іншим, без коментарів, ніхто цього не бачить і не хоче знати, це "малі новини", адже людські жертви неминучі, це частина війни, навіщо на них зосереджуватися (хоча жертвам 11 вересня медіа приділяли всю можливу увагу). Є багато обґрунтованих сумнівів щодо потреби війни в Афганістані, але навіть коли вони з'являються в медіа, то ніби не мають значення. П.Слотердайк називає це сучасною формою цинічного розуму. Це здатність більше не бути враженим критикою ідеології. Кожен знає, що уряд бреше. Кожен знає, що сьогоднішні злочинці - це вчорашні герої. Кожен знає, що абсурдно кидати бомби на спустошений ландшафт, водночас кидаючи пакети з харчами. Кожен все це знає, але якимось чином це ніби не має значення. Критика "війни з тероризмом" не має реальних дебатів, не кажучи вже про висвітлення у ЗМІ. Вона викликає не більше ніж ввічливу тишу. А (теле)дискурс "війни з тероризмом" ґрунтується на цинічному розумі: він стимулює здатність і бажання прийняти ілюзію, знаючи, що це ілюзія. Багато хто охоче вірить, що це справді війна з тероризмом11 (нагадаю, що її оголошували і Р.Рейґан, і Б.Клінтон). У перші дні після 11 вересня ґазети позичали лексикон з Гантінґтонового опису вигаданого антагонізму між ісламом та Заходом ("хрестовий похід", "добро" проти "зла", "свобода" проти "страху").12 Хоча, звичайно, є винятки. В таких ґазетах і журналах, як "USA Today", "Wall Street Journal", "The Guardian", "Dawn", з'являються серйозні статті та багато дискусій, яких зараз не вистачає. Але варто прислухатися до Н.Хомського, якого вже називають загрозою демократії, одного з перших критиків структуралізму (автор генеративної граматики) і спеціаліста із близькосхідного конфлікту, який пропонує найнадійніше джерело новин у теперішній ситуації: читати багато і завжди скептично, критично аналізувати і не відмовлятися думати.13 Це той другий, критичний вимір людини, про який говорили ще франкфуртці, який допоможе не датися залякати істеричним марнослів'ям та брехнею. 1 США готовы потребовать запрета деятельности ООН // www.apn.ru/lenta/2001/9/19/7712. 2 Page M. On Edge, Again // www.press.unchikago.edu/News/911page.html. 3 Теракты в США: кому это выгодно? // www.islam.ru. 4 Фочкин О., Яшлавский А. 11 сентября 2001 г.: Первый день новой эры.- М., 2001.- С.137. 5 Там само.- С.233. 6 An Edge Question: What Now? // www.edge.org. 7 Fendrich L. History Overcomes Stories // http://chronicle.com. 8 Linenthal E. Toward the "New Normal" // http://chronicle.com. 9 Мусульмане защищаются.// www.ng.ru/ideas/2001-09-20/11_defense.html. 10 Straus O. The War for Public Opinion // www.AlterNet.org. 11 Hesse B., Sayyid S. A War Against Politics? // www.opendemocracy.net. 12 Саїд Е. Зіткнення невігластв.// Критикa.- 2001.- №11- С.8. 13 Chatting with Chomsky // www.factpress.com. |
