Задуми завжди цікавіші... Про деякі з нереалізованих фільмів Анджея ВайдиВіра Авксентьєва
До тих "кіномрій", з якими режисер вів внутрішній діалог упродовж багатьох років, які "ходили за ним" весь час, належить мрія наново зробити фільм "Льотна". Згодом це бажання стало потребою. Пам'ятаємо, що "Льотна" вийшла на екрани 1959 року. "Через кілька днів після прем'єри, - пише А.Вайда, - я купив усі можливі газети, сів у парку і прочитав гамузом всі рецензії. Вони були нищівні. Після успіху моїх перших фільмів ("Канал" та "Попіл і діамант") це був жорстокий урок: зрештою, я сам бачив, що припустився у фільмі усіх можливих помилок... Але було щось, що відрізняло його від багатьох інших: якась оригінальність, неподібність до тих фільмів, які я зробив раніше, вдалих і захвалених. ...Я почав розмірковувати над собою: над тим, що я люблю, що вмію робити, що сам хотів би побачити на екрані. Віддавна подумки я поліпшую, виправляю і переробляю цей фільм, і це єдина річ, яку я хотів би зробити ще раз у житті".2 Режисер докладно проаналізував причини гострої критики на адресу "Льотної" і конкретизував їх. Одна з них, на думку А.Вайди, була у слабкому, недопрацьованому сценарії. Другою причиною він вважав помилкове трактування фільму в кольорі. Але майже через сорок років після зйомок "Льотної" з'явилися дослідження творчості А.Вайди, в яких їхні автори підкреслюють роль кольору як основу успіху фільму. Француз Рене Предаль у статті "Льотна", або Болісний образ зміни", аналізуючи роль кольору і барв у архітектоніці стрічки, пише:"...оригінальність "Льотної" полягає у дуже суб'єктивному використанні чорних і білих тонів, а також кольору. Спочатку Вайда фіксує теплі барви осені у досить статичному пролозі, де домінують блакить (небо) і бронза (мундири, коні й вже руде осіннє листя). Цю композицію ніби прошиває сліпуча білина Льотної, що галопує серед вибухів. Барви накопичуються для ліричної інтенсивності і сильних почуттів, для романтизму і оспівування хроніки життя на війні, для блиску вмираючого світу: шлюб, поховання, атаки, штандарт і хоругви. Сцени приготування до атаки і поразка польського ескадрону витримані у сіруватих відтінках, але сама атака розблискується тисячами вогнів життя і смерті; весілля знято в кольорі, а в той самий момент солдати на сусідньому редуті зображені в імлі".3 Інший французький критик, Філіп Одіне, аналізуючи "Льотну", дає назву своїй статті "Льотна": коли фільм стає живописом і рухом". Тобто те, що А.Вайда вважав своєю помилкою, що викликало напади на "Льотну", у сприйнятті глядачів і критиків іншого покоління - як виявилося - є здобутком, навіть основною цінністю фільму. Третю причину слабкості "Льотної" режисер бачив у помилковому доборі акторів. Деякі з них (М.Лоза - підхорунжий і Б.Куровська - Ева) не були переконливими, не створили цікавих постатей, які б врівноважили слабкість тексту. Режисер жалкував, що роль сержанта Латоня він не доручив Збігневу Цибульському, який зцементував би увесь фільм і "надав би творові масштабу справжньої драми".4 Підсумовуючи свої роздуми про фільм, режисер твердить: "Переживання... Якщо я прагну, щоб глядач сприйняв те, що я хочу йому показати, я не повинен сам зворушуватися, я мушу точно, кадр за кадром реалізовувати зйомку".5 Але чи вийшов би фільм такий емоційний, такого вражаючого настрою, такої трагічної тональності, якби його автор не був зворушений, якби не вболівав за долю вітчизни і народу, якби справді "кадр за кадром", скрупульозно не реалізовував зйомки? Адже кожен кадр відомої уланської атаки на гітлерівські танки, цей прекрасний і щемливий символ драми Польщі 1939 року, наповнений почуттям режисера, пульсує його болем. Білий кінь, що летить екраном, є чимось більшим, ніж знаком пам'яті А.Вайди про свого батька-улана. Він символізує нестримне і незбориме прагнення свободи, яке упродовж віків характеризувало Польщу і поляків. Відтоді в багатьох фільмах режисера будуть присутні відомі вайдівські символи: марш уланів, шаблі, білий кінь, червоні маки, горобина ("Попіл", "Березняк", "Земля обітована", "Весілля", "Хроніка любовних пригод", "Пан Тадеуш"). Оцінюючи "Льотну" з позицій сьогоднішнього дня, ми солідаризуємося з думкою польського критика Р.Маршалка: "У доробку Вайди "Льотна" важить значно більше, ніж чарівність "Амберсонів" у творчості Веллса чи "Леопард" для Вісконті. Розповідь про історію має своє власне історичне коріння. Вже хоча б тому не поправляють старих гравюр".6 Проекти Вайди, про які йде мова, складаються в певну тематичну цілість. Більшість із них торкається політичних проблем, ставлення влади до народу не лише в екстремальних ситуаціях, а й у часи стаґнації. Кінозадуми свідчать про Вайду, міцно пов'язаного з політикою, про його потребу анґажуватися в справи різних країн і народів. У 80-х роках, перебуваючи в Парижі, Вайда довідався, що О.Солженіцин, який жив тоді в Америці, дуже хотів, щоб саме Вайда реалізував його сценарій "Танки знають правду". В ньому йшлося про придушення військами НКВД бунту в радянському концентраційному таборі. Польський режисер, зворушений цією пропозицією, розмірковував так: "Чому Солженіцин обрав мене, а не своїх російських друзів-режисерів? Він мав рацію, що я як вільна людина зобов'язаний взятися за тему, запропоновану іншою вільною людиною, яким був він, тоді еміґрант вже понад десять років. Я міг робити цей фільм, оскільки сценарій був справді прекрасний. Але я знав, що якби це сталося, то мені вже не було б чого вертатися на батьківщину. Влада мені б цього не пробачила. Я мусив би залишитися за кордоном. Звичайно, я мав слушність, але завжди жалкуватиму, що відступив перед цим викликом. У мене був один шанс у житті зробити російський фільм, а я не скористався з цього. І досі мене мучить сумління".7 У певну типологію складається і наступний проект А.Вайди про недавню історію Німеччини. Народився він із думки про фільм, який мав бути озвучений німецькою мовою, з німецькими акторами. А.Вайда багато працював у Німеччині, має друзів серед акторів, зробив з ними "Злочин і кару" за Ф.Достоєвським тоді ще в Західному Берліні, на найкращій сцені "Schaubuhne". А.Вайду зацікавила п'єса Ґюнтера Ґрасса "Плебеї намагаються повстати", з якої він хотів зробити фільм. Ґ.Ґрасс відтворює такі події. 1954 рік. Східний Берлін. Одного дня починається страйк не лише у Берліні, а й у всій Демократичній Республіці, яку хочуть приєднати до Західної Німеччини. На вулицях з'являються радянські танки і оволодівають ситуацією. Але дія відбувається у театрі Брехта, який того дня репетирує "Коріолана" Шекспіра. Він шукає вирішення, як трактувати плебеїв, що скаржаться, нарікають на нестатки, на брак зерна і картоплі. Каріолан кидає їм в обличчя виклик аристократа. В цей момент у театрі з'являється натовп з вулиці, повстанці просять Брехта підписати їм маніфест, з яким вони вийдуть на вулиці. І ось про те, що робить Брехт, як відкладає справу, як зволікає, як розмовляє з людьми, затягуючи підписаня, і як, врешті, дає їм документ у той момент, коли він вже не відіграє ніякої ролі, - і мав розповісти майбутній фільм А.Вайди. "Я хотів би додати до нього багато документального матеріалу: вулиці з танками, народ. Що надзвичайно важливе! Фільм, чого немає у п'єсі, закінчувався б тим, що протягом ночі виникає Берлінська стіна! Цей фільм був би присвячений поділу Берліна, що тоді стався. Фільм про стіну, коли ця стіна була повалена, був би дуже актуальний".8 Цей проект не дочекався реалізації, бо не був написаний сценарій. Фільм "Плебеї" - типово вайдівська тема, режисера завжди турбують проблеми трагедії народу, трактування у найширшому діапазоні знань про механізми історії та політики. Ідеї, теми, образи пульсують в уяві художника, він не бачить дії без гострих політичних зіткнень. Так локальна тема про Брехта в уяві А.Вайди виростає до проблеми величезного значення - свободи людини. Вайда мав намір також поставити фільм за оповіданням С.Лема "Конґрес футурологів". Дія відбувається в готелі, де має розпочатися конґрес. Тут має відбутися й інше зібрання, як це загадково назвав письменник - "видавців вільної преси", або ж - порнографічної преси. З мішанини футурологів із порнографами виникають кумедні ситуації. Під час роботи обох конґресів (дія відбувається в якійсь південноамериканській країні) у місті вибухає чергова революція. У воду домішують відповідний сильнодіючий психотропний і снодійний компонент. Та обережний герой оповідання не п'є води, завдяки чому спостерігає дивні події. Дія скочується до каналізаційної системи, де блукає і гине більшість футурологів і порнографів, а глядач разом із героєм прокидається в наступному столітті. У Нью-Йорку ніхто не вивозить сміття, не прибирає вулиць, не можна опанувати тотальної деструкції величезної, вкрай перенаселеної метрополії. Для мешканців єдиним захистом у цій ситуації є вживання галюциногенних засобів, які роздає держава. А вони діють так, що громадяни цієї дивовижної країни сприймають її як цілком нормальну. То був очевидний натяк на тодішню дійсність. "Пропаганда повинна була переконати нас, що все відбувається дуже добре, що наш світ є найкращим, що сонечко комунізму освітлює наше життя. Тим часом життя було таке, яке було. На жаль, захоплюючу ідею Лема пізніше здійснили американські сценаристи і режисери у своїх фільмах, і так успішно, що мій фільм був би лише імітацією"9, - визнав Вайда. Режисер мав досвід праці з текстом С.Лема, раніше за твором письменника він зробив фільм "Перекладанець", котрий вповні задовольнив С.Лема. Але були і труднощі для Вайди: сценарій чинив опір, не піддавався змінам, як хотів зробити режисер. Проза відомого фантаста у випадку "Конґресу футурологів" потребувала б таких режисерських засобів, до яких А. Вайда не вдавався. В результаті проект так і не був здійснений. У 80-х роках Вайда мріяв про екранізацію "Надії" Мальро. Відомий польський кінокритик Б.Міхалек готував для режисера сценарій з кільканадцяти новел, фраґментів, оповідань, і все це разом мало стати основою майбутнього фільму під назвою "Тридцять дев'ять" - про трагедію Польщі 1939 року. Найбільше шансів на реалізацію мав фільм про семінаристів Шльонської духовної семінарії. У сценарії режисера цікавив шлях вибору професії ксьондза, на якому не всі витримували випробування. Сценарій був уже написаний, дібрані актори і все було готове до зйомок. Але, пише режисер: "Я почувся в Катовіцах (місце дії фільму) зовсім самотнім і... далі втратив віру в проект. Я залишив його, і все розсипалося. А міг вийти сильний, гострий фільм, який випередив би своєю темою усе, що сталося потім. Шкода, що я не зробив його; насправді ніщо не стояло на заваді, окрім моєї невпевненості".10 Наведені проекти, мов краплина води з приказки, віддзеркалили те, що Вайда не стоїть осторонь політичних проблем, що він завжди пов'язаний з життям не лише своєї країни і відчуває потребу захищати гуманістичні цінності, демократію і свободу. Тема тоталітаризму стає предметом творчого аналізу, а зловісні часи комуністичної задухи сприймаються як аномалія. У самому виборі тем режисер виявляє безкомпромісність духу митця і внутрішню свободу людини. Розмірковування А.Вайди про свої творчі плани дають неоціненний матеріал до розуміння світу митця, його естетики, багатої і потужної уяви, ювелірного відтворення як окремого епізоду, так і образу в цілому. Зачудовує багатство кінообразів режисера, пошуків головної ідеї, глибина роздумів про людину та її дії. Занурення у творчу лабораторію А.Вайди ще раз засвідчило непересічність його таланту, точність і вагомість його завжди ясної і гострої аналітичної думки, рафінований естетичний смак і дар живої художньої інтуїції. 1 Andrzej Wajda, Kino і reszta swiata, Warszawa. "Znak", 2000. 2 Andrzej Wajda, Powtorka z calosci, Warszawa, "Zebra", 1989. С. 49. 3 "Kwartalnik filmowy" # 15-16, 1996-1997. С. 210-211. 4 "Kino", #3, 1973., С. 5. 5 З нотаток, 1954. 6 Rafal Marszalek, "Tygodnik powszechny", #5, 2000. 7 Andrzej Wajda, "Kino і reszta swiata", Warszawa. "Znak", 2000. С. 246. 8 З інтерв'ю з А.Вайдою 1991 року. 9 Andrzej Wajda, "Kino і reszta swiata", Warszawa. "Znak", 2000. С.253. 10 Там же, С. 251. |
За 45 років праці в кіно у А.Вайди нагромадилось кілька десятків кінопроектів. Цікаво прослідкувати етап задуму майбутнього твору на матеріалі, який відібрав сам майстер, головним чином, у своїй автобіографічній книжці "Кіно і решта світу".1 До розмови залучимо маленьку часточку з кінопроектів митця, цікавих тому, що саме на них наголошував Вайда.
