27 березня, у Міжнародний день театру, в Москві розпочався УІІІ театральний фестиваль "Золота маска", започаткований 1994 року Спілкою Театральних Діячів Росії.

Він тривав більше місяця і завершився традиційною церемонією нагородження лауреатів премії "Золота маска" 15 квітня у Великому театрі. Цього року на фестиваль були запрошені творчі колективи з Москви, Санкт-Петербрурга, Абакана, Саратова, Воронежа, Архангельська, Новосибірська, Челябінська тощо. Одне слово ті, що представляли кращі вистави сезону в жанрах музичного і драматичного театру. В дні найбільшого і найпрестижнішого російського театрального фестивалю до Москви приїхало більше 2000 гостей з різних країн.

Якщо порівнювати творчі процеси в Україні та Росії, відразу помічаєш, що все більшої популярності в обох країнах набувають "вистави малої форми", але як показали підсумки фестивалю, в Росії цей процес набув тотального характеру. Що вже казати - з номінантів і лауреатів премії "Золота маска" левова частка - не просто еспериментальні театри, студії та новаторські колективи, а й такі, що їх раніше можна було побачити хіба що в паралельній програмі радикально новаторського фестивалю на зразок "Мистецького Березілля".

сцена з вистави "Чайка" МДК-Театр Санкт-Петербург

Режисери тяжіють до камерності, інтимної атмосфери, шукають все тонші психологічні відмички до душі примхливого глядача.

Кращим прикладом камерної вистави на фестивалі стала "Война и мир. Начало романа" за Л.Толстим в московській Майстерні П.Фоменка, а її автор та художній керівник театру Петро Фоменко отримав премію за кращу режисуру та кращу виставу малої форми. "Майстерня" - це справжній осередок психологічного витонченого та сучасного театру. Те, що роблять актори на сцені - не можна просто розповісти - це буде переказ роману Толстого в словах самого Толстого. Гранична обережність з авторським текстом тут не заперечує цікавого видовища. Але виникає дивне відчуття - що саме так і має виглядати роман; саме такими, аж до зовнішньої подібності, і хотілося б бачити знайомих здавна героїв. Можна лише спробувати доторкнутися до поліфонічної структури вистави з її 2-3 планами, з її багатогранним і водночас дуже конкретним спрямуванням. Цікаво спостерігати, як сучасна людина перевтілюється у графа, віконта, князя, гвардійця. Змінюється лише певна деталь костюму - нагрудний орден у Князя чи головні убори в жінок - і актори перевтілюються в різних персонажів роману, грають, таким чином, кілька ролей.

Драматичних вистав "великої форми" на фестивалі було кілька. І переможцем серед них стала вистава Льва Додіна "Чайка" (МДТ-Театр Європи, Санкт-Петербург), в якій - характерна сучасній свідомості туга і якась потойбічна несправжність. Режисер створює нереальну атмосферу вистави, в чому йому допомагає і сам текст, і ряд монологів, дуетів та піруетів. Є тут й іронія з приводу перших експериментів театру в особі Кості Треплєва в річищі символізму. Доповнюється несправжній світ невеселої вистави чудернацькою декорацією - розламаний глобус, несправжня травичка, і традиційна для постановок Додіна вода, - тобто все те, що вириває глядача із стереотипів, вже не раз бачених "милих" пейзажів.

Не можна сказати, що несподіванкою стало вручення премії за кращу чоловічу роль Максиму Суханову (роль Сірано де Бержерака у однойменній виставі Володимира Мірзоєва в Театрі імені Є. Вахтангова). "Герой нашого часу" Максим Суханов зараз фаворит російської театральної публіки. Він і в житті, й на сцені втілює новий тип героя - почасти комедійного, характерного, але сильного і витонченого душевно. Варто згадати принаймні його участь у фільмі Тодоровськго "Країна глухих".

Приємно, що презентація новітніх зразків театрально мистецтва сусідньої країни відбувається і в Україні. Свідчення тому - запланований на осінь в Києві фестиваль театрів-лауреатів "Золотої маски".