5 квітня в Будинку кіно відбулась презентація книжки Любомира Госейка "Історія українського кіно", яка вийшла минулого року у Франції французькою мовою.

	Книжка, за словами автора, планувалась до 100-річчя українського кіно і мала вийти 1996 року обсягом 180 сторінок. Проте видавець запропонував приурочити її до Днів української культури у Франції 1999 року.
Любомир Госейко

Автор тим часом так захопився предметом дослідження, що обсяг книжки дійшов до 460 сторінок, включаючи 40 сторінок наукового апарату (бібліографію та покажчики).

"Віва, Москва!" - гукали глядачі МКФ у Мар-дель-Плата після перегляду фільму "Тіні забутих предків", вітаючи делегацію з Києва. Вони й гадки не мали, що існує таке географічне поняття, як Україна: був Радянський Союз і його столиця - Москва.

На касеті фільму "Тіні забутих предків", випущеній у США в серії "Класика світового кіно", - початок анотація починається так: "Десь далеко в горах Російської імперії...", а йшлось про Карпати ХХ століття, які до Росії не мали жодного відношення - це була частина Австро-Угорської імперії.

"Двадцять років тому, - розповів радник з питань культури посольства Франції в Україні Олів'є Гійом на презентації книжки Госейка, - в Парижі, в кінотеатрі "Космос", який спеціалізувався з показу фільмів радянського кіно, я побачив фільм О.Довженка "Земля". Він справив на мене колосальне враження. Але в титрах було написано, що це радянський фільм, титри - російською мовою і жодної згадки про Україну. І лише недавно я довідався, що фільм цей знято в Україні".

Це тільки кілька фактів, які свідчать про заблокованість українського кіно у світі, адже "Совекспортфільм", продаючи фільми, випущені в різних республіках СРСР, не інформував про національну приналежність авторів чи місце продукування. Факти ці свідчать, що зарубіжні глядачі такого явища, як кіно українське, не знають. І тому поява книжки Госейка - це прорив дуже цікавого, але практично невідомого явища до франкомовних читачів, які цікавляться кіно.

Сам автор стверджує, що писав цю книжку для французьких читачів. Але вона потрібна і читачеві українському. Потрібна з кількох причин: по-перше, аби сучасна студентська кіномолодь, яка перейнята виключно своїми справами і не цікавиться минулим, мала змогу переконатись, що історія ця цікава і захоплююча, що вона варта того, аби її вивчати. По-друге, щоб підняти престиж професії історика українського кіно - побачене незаідеологізованим поглядом громадянина Франції, воно має бути об'єктом кваліфікованого дослідження і в Україні.

Загалом, щоб усвідомити зроблене Госейком, слід нагадати ситуацію з таким предметом, як історія кіно в Україні. Історичні дослідження були - кожен, хто бодай якось дотичний до цього предмета, знає книжки Георгія Журова та Олександра Шимона, видані наприкінці 50-х - на початку 60-х, про дореволюційне кіно на наших теренах. Але наступні періоди, особливо друга половина 20-х років, фактично не досліджені. Є причини: архів ВУФКУ вважається втраченим, українські фільми і вихідні дані до них зберігаються не в Україні, а за кордоном, в Росії, у "Держфільмофонді". До того ж багато які з цих фільмів було заборонено, немало втрачено. Тобто, немає джерельної бази, з якою історик повинен працювати. Така ситуація специфічно українська, адже інші європейські країни вже давно дослідили свої колекції фільмів, видавши книжки з історії та створивши базу даних в електронному варіанті.

Візьмімо безпосередньо західних сусідів. При тому, що поляки в останні роки переоцінили творчість Єжи Тепліца, не можна не захоплюватись обсягом тієї колосальної праці, яку він виконав - я маю на увазі його багатотомну "Історію кіномистецтва", де описано і проаналізовано не тільки величезну кількість фільмів, а й подано інформацію про стан кіноіндустріїї того чи іншого періоду тої чи іншої країни.

В Україні здобутки кіно не бідніші, аніж у Польщі, принаймні так було до початку 90-х, але Україна не має історії свого кіно, бо навіть якщо брати книжки на цю тематику, видані за радянських часів, то найчастіше вони досить схематично написані й через ідеологічне забарвлення важко прорватися до осмислення самих фактів.

За Госейком, українським є фільм, який поставлений на території України й на виробництво якого витрачено не менше 51 % українських коштів. І хоча в Україні виходило багато фільмів російською мовою і вони часто не пов'язані з українською тематикою, визначальним у їхній приналежності до українського кіно є фактор виробничий - таке визначення прийнято в світі.

В Україні ніхто досі не спромігся на авторську історію кіно, хоча вже більше 10 років Україна є незалежною. У нас багато різноманітних фестивалів і суєти, з ними пов'язаної, але маємо не тільки занедбаність кіновиробництва, а й величезний дефіцит академічної наукової роботи. Можливо, вже настав час - і його настання ознаменувала книжка Любомира Госейка - для підготовки фундаментальної історії українського кіно. З вивіреними фактами і вагомою інтерпретацією. Книжку поки що прочитало небагато людей - в середовищі кінознавців мало хто володіє французькою. Але розповідь Госейка на презентації про свою книжку, в якій відчувалась спокійна впевненість професіонала і захоплення українськими фільмами, буквально за цю годину, поки презентація тривала, підняла престиж професії історика кіно. Хочеться сподіватись, що цей престиж міцнітиме і праця дослідників гідно оплачуватиметься. Що молодь живитиметься не тільки хвилинними телевізійними чи фестивальними враженнями, а захоче пізнати рідне кіно в цілісному обсязі, як явище мистецьке і вагоме у світі. Хочеться сподіватися, що перш ніж з'явиться ця книжка в українському перекладі, хтось із сміливих напише аналогічну книгу українською і матиме такі самі клопоти, як і Любомир Госейко, щоб перекласти її на англійську, чеську, польську, італійську і, хто знає, може, і французьку мови.