У програмці вистави М.Розовського "Чорний квадрат", привезеній на фестиваль моновистав "Відлуння", замість перекресленого "трагедія" значиться "комедія", "в одном действии" замінено на "в одном бездействии". І підпис "Казимир Малевич" скромно виправлено на "Марк Розовський".

Близько двох років тому Марк Розовський, московський режисер і драматург, написав інноваційну за формою п'єсу "Чорний квадрат", дія якої відбувається у цілковитій темряві. Сюжет: людину на виставці Малевича поглинає чорний квадрат, в результаті чого вона пригадує усе своє життя і таким чином знаходить вихід. Розовський поставив цей текст у своєму театрі "У Никитских ворот" наприкінці минулого сезону. На початку ж нинішнього сезону, восени 2001, з'явилася київська версія "Чорного квадрата" у постановці київського театру "Золоті ворота" Валерія Пацунова за участю народного артиста України Валерія Шептекіти. Про вистави один одного режисери дізналися лише на "Відлунні".

Актор московського театру Андрій Молотков відтворює на сцені насамперед соціальний тип. Він переживає досвід не індивідуальний, а цілого покоління людей. Досвід страху. Чорні простори, які виникли у психіці героя ще у дитинстві. Досвід кохання. Пластичні викрутаси "ангелиці" у білому обтислому трико, супроводжувані декламацією "Я Вас любил, любовь ещё быть может..." - поєднання, характерне для кічу в російській культурі. Досвід убивства. Спогад про смерть корови, яку живою подарували для втамування голоду студентам-практикантам. Досвід духовності. Актор запалює свічку і опускає на неї зверху макетик храму, віконця якого одразу засвічуються. Досвід культури. Як він у шістдесяті, на початку долучення до культурних цінностей, читав у трамваї Набокова у ксерокопії. Марк Розовський зробив не моновиставу, а складну та якісну виставу, де "грають" і суґестивний музичний супровід, і піротехнічні дими, і насамперед, світло. Чорний квадрат репрезентовано у сценографії як матеріальний експонат. Обличчя актора щоразу з'являється у квадраті, у вигляді talking head анґломовного медіа-простору або "Літаючої голови" Віктора Неборака; також у вигляді спроектованих фотографічних слайдів. Чорний квадрат для героя Молоткова - екран його ностальґійного нарцисизму.

У київській виставі все це нелегке завдання постановників виконує лише голос актора Шептекіти, або, як схарактеризував це Валерій Пацунов, його біополе, енерґетика. І тому у чорному квадраті опиняється увесь глядацький зал. Пацунов таки наважився на експеримент з цілковитою темрявою. Відсутність візуальних бар'єрів викликає у глядача шокову, непередбачувану зміну станів свідомості. Персонаж ще й нагнітає темряву текстом, підносить її в квадрат нашаруваннями варіацій слова "чорний". Лише двічі спалахує тьмяна лампочка під стелею, що здається вже сліпучим світлом...

Одні й ті самі драматургічні ходи ведуть до різних смислових просторів. Скажімо, інакше грає той же Набоков як культурний знак у виставі Пацунова, де повністю зникає тип шістдесятника, людини конкретного місця й часу - тут діє абстраґований суб'єкт культури, так би мовити, суто культурологічний. Впізнаваний для сучасних інтелектуалів інтертекст, вплетений Розовським у канву п'єси, тут виявляється яскравіше. У Пацунова досягнуто супрематизму театрального, усунуто конкретику, контекст абстраговано до символізму. Герой Шептекіти взаємодіє з чистими втіленнями Злого Генія, Смерті, Кохання, знаходить свій спосіб потойбічного буття в Антисвіті чи, метафорично, життя в труні. Персонаж вистави - абстрактний маляр, що ставиться до кожної своєї роботи не просто з творчим, а й з еротичним трепетом, відчуваючи пензель фалічним протезом, протистоїть художникові, що ввів новий простір культурного існування - чорну діру, де виникає нова система координат, у якій людське цілком знищується.

Створюючи прецедент аванґардного театру, Пацунов зробив ставку на актора академічного театру й виграв. І вийшли два абсолютно різні театральні експерименти - вистава-хепенінґ та вистава-насильство.

Марк Розовський, режисер театру "У Никитских ворот", Москва:

Як виявилося, "Чорний квадрат" ішов у Молодому театрі у переддень нашої вистави, але ми не знали про це - я так його й не побачив. Наш "Чорний квадрат" - про те, як людині вижити в останні шістдесят років, вирватися з чорних просторів та витіснити чорноти у собі, як людина отримує своє "Я" у чорноті цих просторів, перемагає себе саму і виходить до світла, як посередність в екстремальних умовах через спогади, рефлексії стає творцем... Реальність складається з історичних моментів, невіддільних один від одного, і той цікавий історичний відтинок, коли розпався Радянський Союз, неможливо іґнорувати. Вистава вирішує проблеми покоління: як соціальні, так і культурні. Політична атмосфера так само впливає на особистісне формування. Культурні знаки, якими насичена вистава, стають зрозумілими лише в історичному контексті. Наприклад, "Амаркорд" Фелліні. Малевич - лише привід згадати це все, він наче психоаналітик, що пробуджує спогади. Герой звинувачує його не всерйоз - це така гра, пародія. Чорний квадрат заворожує своєю таємницею, як уся російська культура. І в кінці свого шляху людина приходить до... того ж чорного квадрата, але це вже її чорний квадрат. І тому це - реалізм!

Валерій Пацунов, режисер театру "Золоті ворота", Київ:

Я вперше прийшов на цю виставу. Дізнався про неї з рецензії вже після того, як поставив свою, - асистент показав газетну вирізку. А до того я тільки читав п'єсу й скоротив її у п'ять разів, прагнучи логіки. Я підпорядкував цю п'єсу наскрізному рухові, духовному сюжетові, а не буквальному. Марк вже після публікації сам скорочував свою п'єсу й викинув деякі суттєві моменти, мотив апокаліпсису, який для мене - центральний.

Працюючи з Валерієм Шептекітою, я мусив як режисер приборкувати його бурхливу енергію: він - бик, я - тореадор. Тридцятирічний досвід великої сцени навчив його грати "як на площі", а не працювати камерно. Я пояснював: "Це потрібно грати, як під ковдрою".

Марк тепер сам турбується, аби нас не протиставляли. Його вистава - про те, як у чорній дірі знаходити гру й виживати фантазією, здійснена в ігрових традиціях московських капусників. Там грає світло. А я зробив сповідальну виставу. Відібрав найглобальніші проблеми, на базі тексту Розовського. Звів нанівець моменти соціального, деяку пострадянську "попсовість". Головне: виживання людини у чорному квадраті. Мене цікавила насамперед культурна проблематика, проте я не акцентував того, що п'єса - про проблеми російської культури. У мене йдеться про слов'янське взагалі.

Напевно, можливий такий експеримент і в українській драматургії, але він насправді не відбувається. Тому мій досвід роботи з сучасною українською драматургією доволі сумний...