- Пане Збігнєв, як сталося, що Ви вирішили реалізувати виставу в Києві?
- Дуже просто. Станіслав Віткевич є знаним у світі письменником. Його п'єса «Мама» - як на мене, видатний драматургічний твір. Коли я довідався, що в Україні не було реалізовано на сцені жодної його п'єси, у мене не залишилося сумнівів, що треба це зробити. Отже, вистава «Мама, або Несмачний витвір на 2 дії з епілогом» - це прем'єра Віткевича в Україні.
- Вистава перенасичена текстом, водночас там дуже мало дії. Складно було працювати з таким матеріалом?
- Це дуже складний матеріал. У п'єсі - багато монологів Мами та Леона, головного героя. Справа в тому, що Віткевич популяризував свої філософські ідеї через літературну творчість, пишучи п'єси й повісті. Цим він оригінальний і цікавий.
- Чому Ваш вибір зупинився саме на цій п'єсі, коли майже через століття піля її написання на подібні теми вже сказано досить багато.
- Так, справді, у світовій драматургії є багато ретельно виписаних характерів, схожих на Леона. Осіб із тотально критичним мисленням про світ і про людей. Скільки зараз є таких Леонів - таких чесних по відношенню до себе, як він? Чи легко сьогодні сформолювати правду про світ і про людей? Очевидно, це важко. Леон цю правду шукає. І робить це без компромісу.
З іншого боку, у виставі є ціла низка почуттів щодо стосунків між мамою й сином, які будуть завжди актуальними.
- Як працювалося з українськими акторами?
- Фантастично! Прекрасні актори, чудова творча атмосфера, без конфліктів. Після прем'єри у мене тут залишаться друзі.
- Ви відчували, що це трошки інша театральна школа?
- Так. І не трошки, а досить істотно. Для мене це був цікавий досвід. Я зміг познайомитись із зовсім іншим стилем акторської роботи, якої не зустрічав у Польщі.

- В чому ця особливість?
- Я не теоретик, щоб робити глибокий аналіз цієї проблеми. Але що я найперше зауважив - це різницю в методах роботи. У нас актор більше пропонує. Тут я побачив зовсім протилежну тенденцію (може я помиляюсь): режисер керує актором від першої репетиції до прем'єри. Для мене як для режисера - це цікава ситуація. Я отримав акторів, на яких можна грати, як на інструментах.
- В яких театрах ви працюєте на батьківщині.
- Ой, у багатьох. Я - незалежний режисер, не пов'язаний із жодним конкретним театром. Працював у багатьох містах Польщі, за кордоном.
- Цей матеріал для вас, напевно, не випадковий. Чи багато ви працювали з цим драматургом раніше?
- Це моя друга реалізація Віткевича. Десять років тому поставив його п'єсу «Монтфо, або Хирканічний поворот світу».
- Чим Вас може зацікавити п'єса.
- Коли я натряпляю на текст, який збуджує в мені певні внутрішні імпульси. Це таємничий процес, який спонукає шукати форму для його втілення на сцені.
- Віткевич може провокувати на нові театральні форми?
- Він це зробив! П'єса написана у 1924 році, тоді ж і поставлена. Якщо подивитися на її структуру - очевидно, що це була провокція! Віткевич був новатором на театрі, у філософії театру. Він заклав у своїх творах те, що потім у шістдесятих, сімдесятих роках з'явиться в мистецтві Америки і Європи. Наприклад, хеппенінги, перфоманси - у нього це все було. Окрім п'єс, я б хотів зацікавити українську публіку величезним письменницьким доробком автора, де викладені його філософькі ідеї. Окрім того він іще був художником - взагалі, всебічно обдарованим митцем.