У Києві на вулиці Героїв Сталінграда, 10 є Дитяча Академія Мистецтв. Про неї розповідає її ректор.

МИХАЙЛО ЧЕМБЕРЖІ: "Я не хвилююся за Мистецтво - воно вічне! Я хвилююся за нас..."

Михайло Чембержі: У світовій практиці є багато прикладів, коли молоді таланти давали зразки дуже високої реалізації професійної майстерності, конкурували і конкурують з "ветеранами" мистецтва. Тому що сам собою вік обдарованої дитини - це акумулятор найсильнішої енергії. Я написав колись, що професійний рівень не може визначатися як такий виключно за досягненням певного віку, - просто існує професійний рівень шестирічного, семирічного, десятирічного, двадцятирічного, сорокарічного... Всі фахівці, в тому числі психотерапевти і психологи, вивчаючи унікальну можливість дитини самореалізуватись, спостерігають випромінювання надзвичайно потужної енергії. В цій енергії є чистота, щирість, абсолютна безкорисливість і є своє бачення життя. Поява Академії як закладу, який взяв на себе завдання і навчальні, і дослідницькі (вивчення потенціалу обдарованої дитини, особливостей її психіки, а також напрацювання педагогічного інструментарію), який забезпечив оптимальні умови для зростання та реалізації цього потенціалу, - об'єктивно зумовлена.

В Академії дитина має можливість збагачуватися, здобуваючи якусь одну вузьку спеціалізацію. В цьому просторі, де є картини, де звучить музика, створюється абсолютно нова духовна аура впливу, що сама по собі є педагогом. Якщо дитина постійно перебуває під таким впливом, то треба очікувати високих творчих результатів.

Як все починалось?

Я все життя займався педагогікою і мистецтвом. Коли людина набуває певного рівня знань, у неї виникає бажання зробити щось своє. Я вбачав, що така педагогічна модель може і має бути реалізована. На початку цей проект був представлений багатьом людям, у тому числі видатним діячам мистецтва, культури, науки, бо необхідне було його професійне тестування, а в разі позитивної оцінки - підтримка. З вдячністю згадую, що серед перших, з ким я розмовляв, був В'ячеслав Брюховецький, президент Києво-Могилянської Академії. Він навіть запропонував мені здійснити цей проект у них. Але я обрав Оболонь - романтичне місце на березі Дніпра-Славутича, де, на щастя, на той час вже добудовувалося це приміщення і де відчувалося бажання місцевої влади всіляко сприяти нам.

За моїми підрахунками, ця справа розпочалася десять років тому, так?

Першу публікацію про цей проект я зробив у 1992 році, а відкрилися ми в 1994. На перший курс набрали велику кількість дітей - не завжди навіть був належний добір. Ми не створювали навчальний заклад для еліти, ми створюємо елітарні умови, які мають дати високий результат. Зараз уже йде диференціація. Вищий мистецький коледж - один з навчальних закладів у системі Академії - буде давати власне професійну мистецьку освіту; він буде компактнішим. Школа мистецтв у складі КДАМ буде більша за континґентом, гуманітарна школа - ще більша. Але буде вільна міґрація між трьома вертикалями навчання, можливість повернутися на професійну вертикаль в будь-який час завдяки системі інтенсивної підготовки.

Скільки точно має бути курсів у КДАМ?

З 1-го по 14-й, поки що на рівні бакалавра.

12 - школа, потім - бакалаврат?

Ні, з 6 до 20 років - Вищий мистецький коледж. Тому наші діти від початку - студенти вищого навчального закладу, вони отримують з 7 років стипендію 45 гривень, у нас семестри, заліки, іспити - вся система вищої школи. Поки що ми орієнтуємося на рівень бакалаврату, але наші діти підростуть, ми побудуємо кращу базу і зможемо зробити наступний крок - рівень спеціаліста, а потім маґістратура, аспірантура, докторантура. Нещодавно ми здобули маленьку перемогу -бронзову медаль виставки "Сучасна освіта в Україні" у номінації "Впровадження новітніх технологій".

Вам не здається, що це великий ризик для батьків - обирати майбутню професію для своїх дітей, коли їм тільки 6-7 років?

Я б не сказав, що це абсолютне право батьків - обирати. Це спільне право. Дитина приходить на підготовчий факультет у чотири з половиною роки, ми маємо змогу за півтора року побачити її, і у нас є підстави рекомендувати дитину для навчання на тому чи іншому факультеті. Батьки мають спілкуватися з професіоналами для того, щоб визначити долю своїх дітей. Але є самі діти. За півтора року вони теж відкривають в собі ту силу, яка дана Богом, батьками, природою. Адже щастя, всупереч відомому постулату, - це не тільки коли тебе розуміють, а коли в тебе щось виходить, коли ти чогось досягаєш. Завдання Академії - створити такі можливості, аби дитина щоденно відчувала себе маленьким переможцем у безперервному радісному русі на шляху важких долань.

Я так розумію, найбільше всіх лякає те, що мистецтво мистецтвом, а загальноосвітній курс дітии мають пройти. І якщо в когось не вийде кар'єра в мистецтві, то вони зможуть вступити до будь-якого вузу і там навчатися.

А як встигають ті діти, які вчаться в загальноосвітній школі, приходять додому, потім у громадському транспорті і їдуть до спеціальної школи? Хіба це не втомливо - доїхати до іншої школи, побути в іншому просторі, а потім знову повернутися додому? А от коли після математики йде спеціальність, а потім фізична релаксація, потім музика, яка звучить під час занять, - може, це і є справжній відпочинок?! Це є комфорт і часу, і душі, і психологічних взаємин. Новітня освіта - це інформаційна освіта, треба не навчати сумі знань, а навчати сприймати той потік знань, який необхідний, і володіти інструментарієм сприйняття цих знань. А це може відбуватись тільки в комфортних умовах. А щодо загальноосвітніх дисциплін... У нас навіть рейтинг побудований таким чином, що "відмінно" або "добре" з загальноосвітніх дисциплін - не подія, привід для серйозного спостереження: а може, високий бал з математики свідчить про професійні задатки, може, треба дати серйозну науково-методичну пораду і навіть допомогти юному студенту пошукати реалізацію в іншій професії? Але справжнє задоволення, коли дитина перемагає на конкурсах, коли в неї "відмінно" зі спеціальних дисциплін і як мінімум "добре" з інших. Маю сміливість стверджувати, що за рівнем загальноосвітніх знань ми можемо навіть позмагатися з іншими.

Ми з самого початку виходимо з чіткого уявлення про потенціал дитини, її здібності, які треба розвивати. У випадку ж невдачі, від якої ніхто не застрахований, щоб вона не сприймалася драматично, ми надаємо дитині шанси далі рухатись у межах Академії по різних вертикалях, системах навчання, шукаючи найбільш комфортне для себе місце. Головний принцип, яким ми при цьому керуємося, класичний - не зашкодити.

Ви звертаєте увагу на дисципліни, які відповідають сучасним вимогам життя: підвищення рівня оволодіння іноземною мовою, комп'ютер, Інтернет?

Це складові нашої освітньої системи. Діти з шести років вивчають англійську, французьку, німецьку, з сьомого курсу - іспанську, італійську, комп'ютер обов'язково з шести років у тих межах, які медично дозволені, під наглядом спеціалістів, у тому числі і психологів. Шлях до успіху - інтеґрація у сучасний інформаційний простір. Можна скільки завгодно нарікати, що до нас погано ставляться за кордоном; хоча наше мистецтво високо оцінене в світі, і приймають нас там прекрасно, але ж гонорари... Чому? Розгляньмо цю проблему самокритично. Нам треба, щоб з нами була купа перекладачів, комп'ютерників, юристів. За все це треба заплатити і дорого, а те, що лишається, - це і є гонорар бідного-нещасного вітчизняного діяча мистецтв. Наші випускники, сподіваюсь, не потребуватимуть такого роду послуг, а самі зможуть читати зарубіжну літературу, зніматися в зарубіжних фільмах мовою ориґіналу, і ніщо не буде заважати стосункам з партнером саме на рівні партнерства. Вони здатні самостійно працювати з комп'ютером, спроможні надавати різноманітні творчі послуги, не тільки як актори і режисери, музиканти, а як діячі, що знають мистецтво, володіють проблемою сучасного підходу до соціокультурних процесів. Тому я бачу у них непогану перспективу. Академія - справді прагматичний соціальний проект, де майбутня доля наших вихованців - безперечна домінанта.

До речі, з приводу кінематографа: я чула, ви збираєтесь відкривати кінофакультет?

Ми хочемо відкрити факультет екранних мистецтв, і в принципі вже побудована його концепція, і є все, що необхідно згідно з нашими уявленнями про можливу базу, і дещо з обладнання. Але найкраще у нас склалося з кадрами, тому що кінематографісти України, видатні люди, підтримали цей проект і згодні брати в ньому участь.

Що включають в себе екранні мистецтва?

Телебачення і кіно, причому ми передбачаємо повний перелік спеціалізацій, необхідних для цих видів мистецтва.

Тобто оператори, звукорежисери..?

І тоді є вибір відповідно до індивідуальних особливостей дитини на базі осягнення засад школи класичного мистецтва.

Якщо дитина закінчить Академію і стане актором - прекрасно, але якщо вона просто навчиться вільно спілкуватися з людьми, позбудеться комплексів - це теж непогано, чи не так?

Не можна давати диплом бакалавра, спеціаліста, магістра тільки за те, що дитина позбулася комплексів і здобула впевненість у собі. Якщо у процесі навчання з'ясовується, що дитина не здатна осягнути певний комплекс професійних знань та навичок, вона може обрати інші вертикалі навчання, існування яких передбачається в Академії, - Школу мистецтв і гуманітарну школу.

Я так зрозуміла, що найбільша дискусія виникає з приводу театрального факультету?

Ті, хто нас критикує, думають, що тут готують акторів. Акторів неможливо підготувати, це є Божий дар. Висловлюються також певні застереження з приводу вад ранньої театральної освіти. Мовляв, діти не можуть бути лицедіями, тому що вони дуже щирі, адже актор має перевтілюватися, постійно грати іншого. Справді, якщо трактувати театральну освіту тільки як підготовку актора, можна було б погодитися з цим. Але ми розуміємо її ширше. Ми займаємося не акторською майстерністю, ми займаємося вивченням Театру. Це свого роду пропедевтика, входження до театрального мистецтва, коли дитина навчається у тому числі й акторської майстерності, але разом з тим готується до роботи в широкому театральному спектрі: це можуть бути театральні художники, режисери, звукорежисери, працівники сцени, які мають вищу освіту, володіють мовами і комп'ютером. А як цього навчити? Традиційно завершення середньої освіти, після займайся, чим забажаєш. Але ж у цьому віці людина вже сформувалася, вона інакше дивиться на світ. Наші діти входять в систему поглибленого вивчення мистецтва з раннього віку. І, можливо, актором або режисером будуть два-три з них - це нормально навіть з точки зору кон'юнктури ринку, решта шукатимуть кращої долі, обравши іншу театральну спеціалізацію. Відомо, що у нас одна з найкращих систем вищої і середньої освіти, у тому числі театральної. Але я думаю, що експерименти, які відрізняються від сталої системи, - це ситуація розвитку. Той, хто йде нетрадиційним шляхом, нерідко наражається на критику. Але треба визнати і позитивну роль інноваційних закладів, принаймні визнати, що вони працюють і мають творчі результати. Вихованці нашого факультету театрального мистецтва грають в театрах, знімаються в рекламі, в кіно, ведуть концерти і роблять це дуже добре і достатньо професійно. Взагалі я вважаю, що система навчання у нашому закладі має право на життя і розвиток ще й тому, що орієнтована на взаємодію і взаємозбагачення різних видів мистецтва. Наприклад, факультети об'єднуються для створення якогось ориґінального мистецького продукту, коли всі діти відчувають закони кожного виду мистецтва, розуміють їх.

У майбутньому театральний факультет буде поділятись на спеціальності?

Система побудована таким чином: у нас немає факультету акторської або режисерської майстерності. У нас є факультети: театрального мистецтва, музичного мистецтва, образотворчого, хореографічного, а далі йдуть спеціалізації, різноманітні підрозділи. Крім того, ми збираємось це регулювати відповідно до кон'юнктури ринку. Не треба випускати дітей, у яких не буде роботи. Треба дати їм ту спеціальність, яку потребують на ринку праці.

Як журналіст не можу не запитати, чи не збираєтесь створити ще й літературний факультет?

Крім факультету екранних мистецтв, у нас плануються факультети: флористики, дизайну і архітектури, літератури і критики. І наші студенти, що навчатимуться на дев'яти різних спеціальностях, впливатимуть один на одного, спілкуватимуться, що дасть можливість інтеґруватися в будь-який мистецький простір.

Друга черга - наступний крок розвитку Академії, це має відбутися і відбудеться обов'язково. В цій структурі і музично-драматичний театр, і хореографічний театр, і картинна галерея. Я хочу і тут бути оптимістом.

З якого віку буде розподіл за спеціальностями?

Після дев'ятого курсу. А щодо Школи мистецтв, то в ній не будуть домінувати певні професії. Треба бути вимогливими, а не чинити насилля над дитиною. Ми будемо шукати неповторне для кожної дитини: незвичайне в її духовному, фізичному, інтелектуальному образі. Знаєте, чому бувають педагогічні невдачі? Не тому, що погано навчають, а тому, що погано знають дитину. Дитина - це приймач, який записує на свою генетичну плівку інформаційні потоки, що йдуть від педагогів. Джон Локк, видатний британський педагог, сказав: "Дитина нагадує мені грифельну дошку, на якій можна записати все що завгодно". Можливо, це перебільшення, але я погоджуюсь. Це дуже відповідальна робота, тому що від того, як "записалось", залежить якість творення. Не "навчити" - у цьому є певний вольовий диктат, - а знайти можливість відкрити ті канали, по яких іде інформація, і віддати її в час, найбільш комфортний для її засвоєння.

Чи є проблема "перехідного" віку? Чи не боїтеся ви, що Ваші студенти на 8-9 курсах, коли зможуть в називатись професіоналами, почнуть спекулювати своїми навичками, десь знімаючись або беручи участь у якихось проектах, що суперечать концепції Академії?

Досвід, якого вони набувають, в тому числі морально-духовний, діє, як щеплення, не дозволяє хворіти на це. І далі вони можуть уже стартувати тільки з того рівня, що вже є, - це високий старт. Звичайно, існують потужні, в тому числі неґативні впливи суспільства, родини, засобів масової інформації, комунікацій. Але і я, і мої колеґи намагаємося знайти вакцину проти цього. ТБ показує бійки, вбивства, фільми жахів, але ми не в змозі це заборонити, і діти все одно це дивляться. Але якщо поставити педагогічне завдання: яка музика, які тексти, які діалоги, які костюми, який ландшафт, яка режисура, яка звукорежисура, то діти починають сприймати все це по-іншому - професійно. Якщо є професійне забарвлення, якась мета, то це сприймається на іншому рівні.

Вони здобувають ту морально-етичну, естетичну, смакову платформу, яка дозволяє їм рухатись тільки вище, вже володіючи професією.

Наступне питання випливає з того, що ви щойно сказали. Студенти Академії дивляться мало дорослих вистав, а в основному дитячі. А коли вони виростуть, то вже зможуть сприймати театр тільки "зсередини", так би мовити. Це стосується інших галузей мистецької освіти КДАМ. Чи не позбавляєте ви їх чистоти сприйняття театрального, музичного, іншого мистецтва?

А у вас ніколи не виникало тривоги, що люди мало ходять до театру? Театр не стадіон, він розрахований на дуже камерну аудиторію. Я думаю, що нашим студентам уже прищеплений інтерес до театру на все життя, у них уже є смакові залежності високого рівня. Це ж прекрасно! Вони не будуть звичайними глядачами, тому що професійно оцінюють той чи той вид мистецтва. І того, що буде на кічевому рівні, вони не сприйматимуть. Це добре і для самого виконавця - коли актор знатиме, що його оцінюють ті, хто розуміється на цьому, він просто повинен грати якнайкраще, інакше у нього немає шансів. Я хотів би, щоб у театрах була професійна публіка. Я бачу в цьому тільки позитив.

В якому стані, на ваш погляд, перебуває наше мистецтво?

Мистецтво в прекрасному стані, а ось підтримка мистецтва не адекватна цьому. Не тільки державна, а й позадержавна і, коли хочете, громадська, з точки зору зацікавленості і пріоритету. Наш проект є проектом підтримки мистецтва, тому що він готує якісно нову генерацію. Я не хвилююсь за мистецтво: воно вічне і завжди буде існувати й перемагатиме. Я хвилююся за те, аби ми були завжди у стані готовності підтримати Мистецтво, його видатну місію на Землі, шукати і знаходити в ньому неосяжну силу натхнення, надії і оптимістичне бажання жити.