|
Повідомлення про те, що на кіностудії ім. О.Довженка знімають "Чінгісхана", викликало подив: - невже своїх проблем немає? Але постановник (виявляється, він народився в Казахстані) звернувся до цієї постаті й об'єднав талановитих митців, щоб нагадати про смиренність перед вічністю. Це скоріше не фільм, а телевистава з дотриманням єдності місця дії і часу. Так, дві години розмов на крупних планах. Без простору, в юрті. Ясно, що стихія Чінгісхана - це безмежний простір, де на конях мчить численне військо, це підкорення цивілізованого світу дикою навалою. Але це фільм про цю історичну постать в іншій якості, лишилося йому жити кілька днів. Він агонізує, виглядає тигром у клітці. Він всесильний і безсилий водночас - саме щоб підкреслити це і потрібен цей замкнений простір, з якого вже не виборсатись. Тобто, місце дії виправдане змістом твору. Тирани в кіно стали об'єктом прискіпливої уваги, причому в момент їхнього безсилля, як, наприклад, Ленін у "Тільці" Олександра Сокурова. Вдаючись до можливостей кіно у творенні фізіологічно непривабливої, понурої документальності моменту, коли людина на порозі смерті, режисери нагадують відомі істини: сила й могутність не вічні, минущі, і навіть якщо ти надлюдина, тобі слід пам'ятати про смерть. "Таємниця Чінгісхана" занурюється у психологію тяжкохворої людини. Чінгісхан, як свого часу лицар із "Сьомої печаті", просить у смерті відстрочки: але не для того, щоб зрозуміти сенс життя, а захопити і знищити чергове місто. Проте хвороба пожирає людину, перед якою плазує все її оточення (природа тиранії в усі часи незмінна). Фільм не тільки про тирана, а й про холуїв і про непокірних. Без зусиль можна розгледіти, як холуй ловить кожний жест, вгадує найменше бажання свого повелителя - Сергій Романюк передає це точно і навіть натхненно. Богдан Ступка, безперечно, купається у своїй ролі - ще в молодому віці він грав Річарда ІІІ, тому черговий тиран для нього вже просто забавка. Тим більше, що велич його героя досить пластично грає оточення, включаючи артиста балету Сергія Марченка, який не то лікар, не то чаклун, не то скоморох: в розкішному костюмі вміє бути мовчазно-багатозначним.
|
Непокірною у відеофільмі виявилась жінка (Поліна Лазова), яка втратила сім'ю після різанини при захопленні ординцями її міста. Знищені носії знань, культури. "Ось ти, такий могутній, а життя твоє залежить від мене, слабкої жінки", - скаже вона Чінгісхану, бо тільки вона є втіленням знань, вона має ліки від хвороби, тільки вона могла б врятувати Чінгісхана. Та ні, жінка відмовляється, хоч і знає, що її знищать. Таким чином на переший план виходить філософія життя, в якому стикаються інстинкт патологічного владолюбства і насильства над людьми і непокора та людська гідність. Звісно, якби цей сюжет переносили на екран в Голлівуді, екран був би залитий ріками крові, перевантажений трупами. В картині українських кінематографістів поєдинок на рівні інтелекту і моральності, бо саме така розмова має силу більшу, ніж сила зброї. Сприймати розмовний фільм, звісно, нелегко, але з екрана струмує енергія акторів. Логічно було б запросити на ролі казахських акторів, але можливості акторського перевтілення та мистецтва костюма і гриму настільки значні, що віриш у справжність історичних персонажів, запропонованих акторами українськими. Тим більше, коли зображуване супроводжується вишуканою музикою Євгена Станковича. А загалом - "Таємниця Чінгісхана" - це прорив в екзотику. Відтворити час і середовище Чінгісхана неможливо, розвіялося згадки про нього по степах, а після ординських походів лишились не пам'ятки, а руїни. Та ще легенда про те, що рід могутнього тирана походив від вовчиці. "Таємниця Чінгісхана"
|