П'єса швейцарця Урса Відмера (нар.1938) "Тор Dogs" вперше була поставлена Цюріхським Новомарктівським театром 1996 року. 1997 відзначена престижним Мюнхаймерівським драматургічним призом та інноваційним призом телевізійного мистецького каналу 3-sat. Дотепер здійснено 40 німецькомовних і 19 іншомовних постановок п'єси, зокрема, в Мадриді, Барселоні, Варшаві, Гельсінкі, Ґенуї, Таллінні, Люксембурзі, Стокгольмі.

Сфера економічної логіки, відображена у п'єсі Відмера, - рідкісна гостя світового театрального ландшафту. Не так сама тема несподівана, як буквальний, незавуальований спосіб її презентації. Адже про гроші та їх добування в театрі йшлося споконвіку, але якось сором'язливо метафорично, в етичному зіставленні з духовними потребами, з відтінком другорядності. Як правило, з економікою театр зустрічався поза межами сцени. Тому для неохочого до інтерпретації метафоричних нюансів глядача проблеми, з якими він раз у раз стикається в житті, - річ буденна.

Інакші почуття з'являються після знайомства з "Тор Dogs"- "королівською драмою економіки". У п'єсі йдеться про численну касту в світі професіоналів, яку офіційно називають вищим прошарком середнього класу суспільства (за прибутками), іронічно (як у Відмера) - топ-псами (топ-менеджери), народженими золотою ерою "нової економіки". Безробіття, хитромудро прозване реструктуруванням, - тема драми і актуальний стан північноамериканської та західно-європейської економіки. "Текст є відлунням багатьох розмов, які я вів з "потерпілими" і "радниками". Можна сказати, що вони писали п'єсу разом зі мною, навіть якщо жодного інтерв'ю в масштабі 1:1 у п'єсі не виринає, - описує Урс Відмер свої "польові дослідження в країні менеджменту". - Ми почали експедицію, сподіваючись ще щось точніше пізнати, і ми закінчили її з почуттям, що освоїли новий континент.

Топ-менеджери, які щойно сиділи за кермом влади, скинуті з Олімпу управління через нерентабельність, звільнені, бо підприємства перебудовуються, поглинаються монополіями і банкрутують. Що робити? Йти на біржу? Розпрощатися зі своїм комфортним життям і прийняти статус звичайного службовця, а то й взагалі на державну допомогу існувати? Ні, не одразу ж здаватися! Кожна проблема має своє розв'язання, в даному випадку - своєрідний психотерапевтичний центр реабілітаціїї безробітних менеджерів. У. Відмер збирає двох жінок і шістьох чоловіків у такому символічному місці, де вони мають можливість подолати шок, врівноважити психіку, підтримати почуття впевненості для подальшої боротьби за виживання в керівних ешелонах економічної влади.

Весь лікувальний процес дає фантастичну нагоду пізнати цю категорію людей, що, попри всі відмінності мають спільне коріння, породжене посадою, типом діяльності й розподілом здобутих професією благ. Глобальні гравці, ранок яких починався о 5-й телефонуванням до Японії, стають локальними, насичена, напружена реальність минулого - нинішньою терапевтичною грою.

Драма "Тор Dogs" не пропонує жодних рецептів чи стратегій поведінки. Вона не демонструє переваги інших життєвих можливостей і способів думання. Вона точно відповідає логіці своїх героїв, їхнім цілям і вподобанням, проектуючи єдино бажаний вихід - повернення в свій професійний будень. Лише наскрізна іронія "Тор Dogs" оздоровлює замріяний погляд на цей світ швидких автомобілів, лангуст на сніданок, енергійної ходи й блискавичних рішень. За скляними стінами живуть звичайнісінькі страхи, невпевненість, ризики, загострені економічною нестабільністю. Стара, як світ, тема - про нас, наших сусідів, про все тих же багатих, що досі плачуть.

Втім, незважаючи на свою приголомшливу злободенність, п'єса (у своєму оригінальному варіанті) не обов'язково актуально прозвучала б в Україні, адже в ній ідеться про специфічно західний феномен, спричинений реаліями "нової економіки" й глобалізації. Десятирічна ж українська економіка, незважаючи на зовнішньо спільні риси, має зовсім інші масштаби та міжнародний вплив. Куди цікавіше було б зареєструвати обриси державної номенклатури "кучмоленду" або особливості національного депутатства (наприклад, наслідків переобрання і т.ін.).

Отож, годі обслуговувати Шекспіром сучасні стреси. Ні, не те щоб Шекспір не впорався б з місією. Гамлет, Макбет, Ромео завжди віддзеркалюватимуть наші стани й конфлікти. Однак, мова класики, навіть при найталановитішій інтерпретації, залишається занадто символічною, щоб сенсаційно приголомшити глядача його ж сучасним. "Нова драматургія" - не менш модерне поняття, аніж "нова економіка". А ставити сучасників - не менш почесне завдання, аніж класиків. Чому тільки мусимо знов і знов повторювати?