У 2006-му році виповнилося сто років від дня народження письменника, художника, літературознавця Святослава Гординського. З цього приводу Кабінетом Міністрів України було створено організаційний комітет для підготовки ювілейних заходів. Крім виставок та наукових конференцій, присвячених творчості митця, передбачалися зйомки документального фільму про його життя. У 2007-му Міністерство культури влаштувало конкурс кінопроектів цього фільму. Нарешті, у 2009-му обраний комісією проект набув завершення у фільмі режисера Тараса Ткаченка «Станіслав Гординський. Повернення».

Біографія Гординського – надзвичайно привабливий матеріал для документального фільму. Феноменальність цієї особистості в тому, що це був не лише художник, учень Олекси Новаківського, але одночасно й ілюстратор книг, поет, мистецтвознавець, історик, публіцист, перекладач. Більшу частину свого життя він провів поза Україною – навчався в Берліні, потім у Парижі, перед приходом радянської влади на Західну Україну у 1939-му році емігрував разом з родиною до США. Людина різнобічних зацікавлень, Гординський перебував у самому центрі культурного життя Львова 20-х років, а пізніше став одним з найзначніших популяризаторів української культури на Заході. Якщо в молодості його художні пошуки зосереджувалися на авангардних модерністських течіях (а в 30-х роках разом з Богданом-Ігорем Антоничем та Богданом Кравцевим він, крім того, був ще й одним з найбільших представників модернізму в галицькій поезії), то в другій половині життя Гординський звернувся до найбільш традиційного жанру живопису – іконопису. Його розписи та мозаїки прикрашають стіни храмів у 11-ти країнах світу, в тому числі собори у Відні, Берліні, Римі. Таким чином автори фільму «Повернення» мали змогу на прикладі багатої біографії окремої людини розгорнути панораму цілого історичного пласту, в якому українська культура міцно пов’язана з європейською. На початку коротка розповідь про родину Гординських переносить глядача у середовище міської інтелігенції епохи fin-de-sieclе, далі у чорно-білих архівних матеріалах оживають вулиці Львова, Берліна та Парижа 20–30-х років. Перебування Гординського в Європі пов’язує його з цілим поколінням українських художників, які того часу прагнули здобути мистецьку освіту та визнання в Парижі і Берліні, серед них Микола Глущенко, Михайло Андрієнко-Нечитайло. Але фільм не лише допомагає зануритися в історію першої половини ХХ сторіччя, а й торкається життя української діаспори – автори знайшли кошти на те, щоб побувати в США і поспілкуватися з родиною Гординського. Це дало можливість не лише отримати унікальні свідчення, а й показати роботи митця, його картини та рисунки, що дбайливо зберігаються за океаном. Крім того, у фільмі лунають спогади сучасників Гординського та коментарі багатьох мистецтвознавців – Володимира Овсійчука, Любові Волошин, Романа Яціва, Олени Федорчук, Романа Василика. Окремо слід відзначити чудовий саундтрек із українських шлягерів 30-х років, що посилює враження присутності в історичному часі, зображуваному у фільмі.

«Оце оточення Святослава Гординського, яке він сам формував і яке він притягував до себе, і водночас про яке він дуже дбав, пишучи про багатьох українських поетів, письменників, про художників, про перекладачів, про світову літературу, оце тло для нас надзвичайно важливе, тому що воно розширює горизонти розуміння такої яскравої самобутньої постаті, як Святослав Гординський», – говорить літературознавець Микола Жулинський. Але, перебуваючи в центрі культурного життя, допомагаючи робити виставки, видавати збірки, Гординський так і не встиг написати нічого про себе. Тому повернення цієї постаті в український культурний обіг потребує саме таких майстерних фільмів, що дають змогу почути справжнього свідка епохи.