Проект під назвою «Світова кінокласика» виявився живучим. Очевидно, самі його творці не очікували, що збірник виходитиме кожних два роки й тішитиме шанувальників кіно сучасним поглядом на світове кіно.

Проект унікальний – так систематично і системно в Україні досі зарубіжне кіно ще не досліджували (щоправда, аналогічно не працювали і з українським). Невелике за обсягом, компактне ілюстроване видання стильно оформлене, і той стиль зберігається у кожному випуску (дизайнер Оксана Брюховецька): гра білого й чорного тла і шрифтів гармоніює з ілюстрацією, що є кадром із фільму, винесеним на обкладинку не випадково – він сигналізує основний акцент книжки. Скажімо, в попередньому, четвертому, випуску чимало місця було присвячено українському поетичному кіно, тож на обкладинці з’явилися «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Обличчям п’ятого випуску став кадр із фільму Еміра Кустуріци «Аризонська мрія» з молодим Джонні Деппом та Фей Данавей – про творчість цього режисера йдеться у двох статтях.

Звісно, держава, як у нас заведено, ніяк не підтримує цю конкретну і дуже потрібну справу, взагалі наукова діяльність Центру кінематографічних студій НаУКМА тримається суто на ентузіазмі його нечисленних співробітників. Тож перш, ніж розглянути саму книжку, варто коротко сказати про видавничу діяльність Центру, який виник 2005 року на базі кафедри культурології та редакції журналу «Кіно-Театр» і продовжив «Бібліотеку журналу «Кіно-Театр», започатковану ще 1999 року книжкою Л. Брюховецької «Леонід Осика». За цей час у «Бібліотеці» вийшло 14 книг: як монографії (про Юрія Іллєнка, Івана Миколайчука, «Приховані фільми»), так і колективні праці та збірники наукових статей: «Поетичне кіно: заборонена школа», «Олександр Довженко і кіно ХХ століття», «Микола Гоголь. Інтерпретації»), готуються нові видання. Ця наукова робота має важливе значення насамперед тому, що не дає знівелювати погляд на кіно, зберігаючи його в іпостасі мистецтва, не дає забути видатних досягнень кіно українського. Це вселяє надію на те, що настане час, коли в Україні зніматимуть не тільки «мило» і кліпи, а й повноцінне кіно, а взірці у нас є.

У п’ятому випуску – тринадцять статей. Цінне те, що їхні автори не просто розповідають про той чи той фільм – така інформація доступна всім зацікавленим, адже йдеться про уславлені фільми та їхніх авторів: Федеріко Фелліні, Робера Брессона, Жана-Люка Ґодара, Альфреда Гічкока, Стенлі Кубрика, Еміра Кустуріцу, Джима Джармуша, Вонга Кар-Вая, Хуліо Медема. Важливі підходи і тлумачення творчості, її естетичні й морально-етичні виміри. Вододіл між реальним та ірреальним, взаємозв’язок між творчістю Федеріко Фелліні та вченням Карла-Густава Юнґа дослідила Олена Дмитрик. Як акцентується замкненість світу й трагізм життя у фільмах Робера Брессона – цього аспекту торкнулася Жанна Левицька. Складний світ фільму Андрія Тарковського «Дзеркало» цінний тим, що суб’єктивні переживання режисер зміг висловити універсальними образами. Як він цього домігся – аналізує Мар’яна Матвейчук. Складну діалектику бунтарства героїв Бернардо Бертолуччі Анна Гуріна розглядає як революцію «зовнішнього» і «внутрішнього». Творчість Еміра Кустуріци глибоко вкорінена в народне життя Балкан: що ж вийшло внаслідок перенесення його самобутності на чужий ґрунт, – про це розмірковує Євгенія Сарапіна. Відомо, що творчість будь-якого митця, в тому числі такого, як режисер сталого реноме Альфред Гічкок, можна розглядати під різним кутом зору: Оксана Щерба звернулася до виміру екзистенційно-соціального. Анна Топіліна присвятила своє дослідження голлівудській системі кіно й адаптації європейських режисерів у Голлівуді.

Загалом збірник відзначається цілісністю композиції та концепції, а також гідним науковим рівнем.