«Кіно зда­ва­ло­ся мені ми­с­тецтвом ви­со­ким і тон­ким».

«Найбільше по­трясіння - круп­ний план, ко­ли ба­чиш очі лю­ди­ни і в них чи­таєш все».

«З ро­ка­ми я зро­зумів, що не­має жод­них підстав чер­воніти з при­во­ду сво­го сільсько­го по­хо­д­жен­ня, що, на­впа­ки, зв'язок із се­лом - моє ща­с­тя, мій зо­ло­тий за­пас».

«В ро­боті над рол­лю ба­га­то та­ких ре­чей, які не підда­ють­ся раціональ­но­му по­яс­нен­ню. Тут над­то ба­га­то таємни­чо­го, не­сподіва­но­го, не­зро­зуміло­го навіть для са­мо­го се­бе».

«Я завжди на­ма­га­ю­ся зро­зуміти і відчу­ти внутрішній біль сво­го ге­роя».

«Гар­ний фільм по­ви­нен бу­ду­ва­ти­ся як му­зич­ний твір. Дра­ма­тургія му­зич­но­го тво­ру - найбільша і най­мо­гутніша дра­ма­тургія».

«Чи потрібно якось спеціаль­но тур­бу­ва­ти­ся про те, щоб ря­ту­ва­ти тра­диційну куль­ту­ру? Мені здається, що ні. Ря­ту­ва­ти тре­ба ду­шу на­ро­ду, ду­шу своєї нації. Всі найбільші цінності - в серці на­род­но­му. Як­що збе­ре­же­мо ду­хов­не здо­ров'я, то не за­гу­бить­ся і йо­го тра­диційна куль­ту­ра».

«Го­лов­не - вря­ту­ва­ти са­му лю­ди­ну. Підтри­ма­ти її. Зміцни­ти її віру в до­б­ро, в ми­ло­сер­дя».

«Невідво­рот­ний хід бут­тя ве­де нас від ба­га­ть­ох тра­диційних цінно­с­тей. Та я вірю, що ми до них обовяз­ко­во по­вер­не­мо­ся».

«Євро­па вже те­пер на­ря­д­жається в національ­ний одяг, на­ма­гається відро­ди­ти тра­диційні ри­ту­а­ли. І це не тільки інте­рес до ет­но­графії, гри в ми­ну­ле. За цим - серй­оз­ний по­тяг до справжніх і гли­бо­ких цінно­с­тей, з яки­ми Євро­па сво­го ча­су поспіши­ла роз­лу­чи­ти­ся».

З інтерв'ю кінознавця Валерія Фоміна 1980 року