Вва­жа­ють, що вік жит­тя ак­то­ра за­ле­жить від то­го, як він грає. Гра, що дає йо­му на­со­ло­ду, про­дов­жує жит­тя років на де­сять. Гра, що вик­ли­кає не­за­до­во­лен­ня, на­впа­ки, жит­тя ско­ро­чує...

Ан­тон Рибіцький жи­ве в Ав­ст­ралії. 30 груд­ня нинішньо­го ро­ку йо­му ви­пов­нюється 90 літ. Знімок, що зроб­ле­но зовсім не­дав­но, підтвер­д­жує вис­лов­ле­не спо­с­те­ре­жен­ня: лю­бов до сце­ни, радість від гри здат­на на­да­ти лю­дині воісти­ну без­межні ре­сур­си ду­хов­но­го та фізич­но­го здо­ров’я.

З ли­с­та А.Рибіцько­го: «Лю­бив те­а­т­раль­не ми­с­тецтво з ма­лих літ, брав участь у ди­тя­чо­му хорі та дек­ла­маціях, уч­нем стар­ших класів відвіду­вав дра­ма­тич­ний гур­ток. Грав На­за­ра в од­ной­менній п’єсі Т.Шев­чен­ка. Під час війни був ви­ве­зе­ний до Німеч­чи­ни і пра­цю­вав у гос­по­дарстві ба­у­е­ра. Пе­ред на­сту­пом ра­дянсь­ких військ, вирішив­ши не по­вер­та­ти­ся до більшо­виць­кої катівні, до­б­рав­ся до Ган­но­ве­ра, де ор­ганізу­вав­ся табір пе­ре­се­ленців імені М.Ли­сен­ка. Там по­чав діяти і те­атр, при яко­му пра­цю­ва­ла студія, яку я закінчив 1948 ро­ку. Ке­ру­вав на­шим на­вчан­ням Сидір Іва­но­вич Тер­лець­кий, відо­мий ук­раїнський те­а­т­раль­ний діяч на Бу­ко­вині. У 1943 році фа­ши­с­ти йо­го за­аре­ш­ту­ва­ли і ки­ну­ли в конц­табір. Я грав Гна­та у «Без­та­ланній» І.Тобіле­ви­ча, Ваг­не­ра у «Казці ста­ро­го мли­на» С.Чер­ка­сен­ка. У та­борі підгля­нув чу­до­ву дівчи­ну Зою. Во­на бу­ла врод­ли­ва, ро­зум­на, ма­ла ви­щу філо­логічну освіту. Че­рез рік по­бра­ли­ся. 1950 ро­ку емігру­ва­ли до Ав­ст­ралії. 1955 ро­ку на­ро­ди­ла­ся до­неч­ка Юля. У юно­му віці во­на вчи­ла­ся тан­цю, і цей хист кон­че зна­до­бив­ся на сцені».

Яс­на річ, су­туж­но бу­ло ста­ва­ти на но­ги (Ан­тон пра­цю­вав у хімічній про­мис­ло­вості «Дун­лоп-Олімпік», де ви­го­тов­ля­ли ска­ти для ав­то­ма­шин, Зоя – на швейній фа­б­риці), але у вільну го­ди­ну, мов на свя­то, бігли до те­а­т­ру – на про­би чи на ви­с­та­ву. З ча­сом до них приєдна­ла­ся і Юля. Відірваність від рідної землі за­го­ст­рює в лю­дях діас­по­ри святість ро­дин­них по­чуттів. Твоє теп­ло, моє теп­ло – от і не хо­лод­но...

Під те­а­т­раль­ни­ми софіта­ми про­май­ну­ло 30 років. Не­за­бутній час! У Мель­бурні пра­цю­вав ра­зом із зна­ме­ни­тою Марією Ма­лиш-Фе­до­рець та відо­мою співач­кою Київської опе­ри Євгенією Бес­па­ло­вою. Гра­ли «Сва­тан­ня на Гон­чарівці» (А.Рибіцький – Олексій, Є.Без­па­ло­ва –Уля­на, М.Ма­лиш-Фе­до­рець – Одар­ка, І.Мар­ти­нюк – Стець­ко). Потім – ро­бо­та в те­атрі імені Ле­ся Кур­ба­са (ре­жи­сер Сте­пан За­лесь­кий, учень Йо­си­па Гірня­ка). А далі – те­атр імені М.Ли­сен­ка під ми­с­тець­ким керівництвом Ми­хай­ла Кліоновсь­ко­го. Пізніше – те­атр «Чер­воні ма­ки» (ре­жи­сер Яро­слав Гев­ко, йо­го за­ступ­ник – А.Рибіцький). І ос­таннє місце – Ми­с­тець­ке об”єднан­ня Вікторії (МОВ) – на по­саді ре­жи­се­ра дра­ма­тич­ної секції.

«Лю­бив свої ролі, во­ни не­сли гля­да­чам підне­се­ний настрій, – пи­ше пан Рибіцький. – Це Ан­тон („По­ши­лись у дурні” М.Кро­пив­ниць­ко­го), Ва­лерій („На хви­лях ко­хан­ня” С.Га­в­ри­лю­ка), Бол­ван­ке­вич („Їде­мо до Рум­бу­раю” В.Во­ло­сянсь­ко­го), Мак­сим Вовк („Ваші знай­омі” Діми). Во­ни не­сли гля­да­чам відра­ду, підне­се­ний настрій, пісню, гу­мор. Для ме­не це бу­ло твор­че ща­с­тя! І за­раз по­дум­ки по­вто­рюю наші во­кальні ду­е­ти із чу­до­вою співач­кою Марією Вайс­брот!»

Батьківщи­на вша­ну­ва­ла плідну ми­с­тець­ку пра­цю па­на Ан­то­на на те­рені ук­раїнсько­го за­рубіжжя. На по­чат­ку 2000-х се­ред митців світо­вої ук­раїнської діас­по­ри він одер­жав по­чес­не зван­ня за­слу­же­но­го ар­ти­с­та Ук­раїни.

До­ро­гий па­не Ан­то­не! Я по­бу­вав у США, Ка­наді, Німеч­чині – сліда­ми ук­раїнсько­го по­воєнно­го те­а­т­ру виг­нанців. До Ав­ст­ралії, на жаль, не до­б­рав­ся – над­то да­ле­ко! Але скільки го­во­ре­но з Ва­ми по те­ле­фо­ну! Не один раз Ви чи­та­ли мені вірші, навіть співа­ли, і мені бу­ло лег­ко уя­ви­ти Вас на сцені! У Вас до­б­ра ак­торсь­ка ду­ша, мій стар­ший дру­же! Пані Зоя, яка вже у кра­що­му світі, не дасть, не доз­во­лить Вам втра­ти­ти ба­дь­орість, що є Ва­шим єством, ча­ст­кою Ва­шо­го сценічно­го по­кли­кан­ня. Біля вас чарівна Юля! Три­май­те­ся, яс­но­чо­лий!

З ро­си і во­ди!