«Присвячую цю книгу акторам Комеді Франсез, тим, хто ними керує, і тим, хто їх оточує, по- братськи – вони були і залишаються товаришами Мольєра».

Посвяту написав відомий французький історик театру, філолог Жорж Брондон. Його книга так і називається: «Мольєр».

Гадаю, процитовані рядки Брондона, адресовані французьким акторам, через століття звертаються і до наших українських артистів, які грають сьогодні на сцені театру ім. Шевченка спектакль, в основі якого – комедія Мольєра «Міщанин-шляхтич». Нова робота режисера А. Аркадіна-Школьника – по суті, композиція, основана на п’єсі Мольєра, а також версії його життя та творчості, створеній М. Булгаковим, який використав сюжетну лінію невеличкої одноактної п’єси Мольєра «Версальський експромт». Цей непростий підхід властивий і постановці «Божевільний Журден» (так назвали спектакль у театрі ім. Шевченка). Цікава історія створення сюжету.

У грудні 1669 року до двору французького короля Людовіка ХІV прибув посол із Туреччини. Він приїхав під іменем турецького султана. Його ім’я – Соломом Мамамута Харка. У Парижі поширювались чутки, що Мамамута не є султаном, а лише садівником. Справжній султан, будучи надзичайно зарозумілим, не вважав за потрібне зустрітись із королем Франції. Людовік XIV, звісно, був вельми розчарований, одначе зустрів прибулого не тільки за всіма правилами етикету, а й одягнув його у своє розкішне вбрання, оздоблене алмазами, але турок відреагував на це дуже зухвало. Він заявив, що його кінь оздоблений ліпше й багатше за французького короля, що вкрай розгнівало Людовіка, і той попросив Мольєра написати знамениту церемонію «посвяту у мамамуші». У тому невеличкому творі було багато танців, пісень, застілля, але головне – знущання над турком, оскільки у начебто такий високий дворянський титул «мамамуші» висвячували королівських лакеїв.

Успіх вистави перевершив очікування, і король попросив написати про це комедію. Так і народилася безсмертна комедія Мольєра «Міщанин-шляхтич», або, як назвав її театр ім. Шевченка, «Божевільний Журден».

Постановка має успіх у харків’ян. Так веселка іронії, сміху і таланту Мольєра, яка зародилась у XVII столітті, освітила ХХІ століття, поєднавши нас із Мольєром.

Вистава «Божевільний Журден» починається по-мольєрівськи, тобто так само, як і у «Версальському експромті». Мольєр сам, у театрі темно, актори б’ють байдики. Мольєр іде репетирувати свою комедію «Міщанин-шляхтич». Він буде грати Журдена, який розбагатів на продажі сукна буржуа. Мріючи стати дворянином (така собі забаганка), він наймає пройдисвітів, які видають себе за фахівців у сфері навчання дворянського етикету. Це і є основою – гострокомедійна ситуація. Адже усі ці «вчителі» – невігласи, які не знають того, чого повинні навчити Журдена, і вміло обманюють його.

Потрібно збирати на репетицію акторів, бо більшість із них навіть не знають слів своїх героїв. І тоді керівник радить їм імпровізувати (таким був творчий принцип Мольєра – керівника трупи). Йому вже доводилося стикатися зі складними характерами акторів, які часто не враховують його вимог. У постановці «Божевільний Журден» і Мольєра, і Журдена грає С. Пасічник. Актор не спрощує персонажа комедійністю, а, навпаки, драматизує його. Це правильниий хід, оскільки життя Мольєра було аж ніяк не радісним. Він рано втратив матір. Із дитинства хворів на туберкульоз. Конфліктував із батьком, який не дозволяв йому навіть думати про театр. Але всупереч батьковій волі Мольєр іде в театр, маючи наміри грати трагічні ролі. Утім, його покликанням була комедія, яка і зробила його відомим. Він покорив Париж своїми комедіями і грою в них, де завжди звучали драматичні нотки. С. Пасічник прекрасно доносить різнопланові ролі. На поверхні сміх, а в глибині душі – страждання.

Як уже зазначалося, режисер А. Аркадін-Школьник скомпонував фрагменти мольєрівської одноактової п’єси «Версальський експромт» із мольєрівською темою, розкритою в п’єсах про Мольєра і в книзі Булгакова про нього. Він створив свою композицію, яка і лягла в основу вистави «Божевільний Журден». Вистава вдалася, вона насичена яскравими фарбами, її комізм повністю позбавлений примітивної прямолінійності, і, що є особливо цінним, вона не є спрощено буфонною.

«Божевільний Журден» заражає зал нестримними веселощами, зачаровує дотепністю. Як відомо, постановка мольєрівських п’єс – завдання непросте для режисури, вона вимагає певної комедійної майстерності, особливої пластичної свободи. Втім, саме цим і зумовлюється успіх спектаклю, насиченого каскадом сміху. Кожну мізансцену наділено певним експресивним ритмом, музикальністю; не виняток і масові сцени, побудовані графічно точно і гострокомедійно. Комедійність спектаклю виникає не просто в дотепних репліках акторів, вона визначає кожну мізансцену. Вона у дієвій ситуації, а не просто в словесному гуморі, комедійність навіть в імпульсивній, яскравій театральній музиці, в тому, що актори ніби на ходу імпровізують події, а це закон Мольєра, який вважав, що імпровізація дає свободу сценічним діям.

Особливо зачаровує глядачів актор С. Пасічник. У виставі він названий іменем провідного актора театру Мольєра Луї Бежара. Ось де можна згадати і зрозуміти Л. Курбаса, котрий мріяв про «розумного Арлекіно». Беру на себе сміливість стверджувати, що Пасічник проник глибоко в цю філософську основу акторства і представив нам саме Арлекіно, але не просто такого, який розважає, а й розумного, що несе на сцену біль і радість людської душі. Пасічник – актор великого масштабу. Коли у фіналі вистави після комедійних ситуацій, фарсу «посвячення в мамамуші» гаснуть люстри (так вдало художник Т. Медвідь асоціювала звислі з колосників лампи-люстри з палацовими люстрами) і на сцені Мольєр (Пасічник), утомлений, змучений роботою і хворобою, повільно опускає завісу, мимоволі підкочується до горла клубок: розумієш, як важко цій самотній людині, автору веселих комедій, який у житті був трагічним персонажем. С. Пасічник вніс у роль серйозне філософське начало, роздуми про те, якою суперечливою може бути доля навіть Великої людини.

Не можна не згадати й такого актора, як С. Бережко. Йому доступні і драма, і комедія. У виставі «Божевільний Журден» Бережко вибухнув справжньою балетною пластикою, гумором, який передається через внутрішню іронію стосовно всього, що відбувається. На жаль, актриси театру, задіяні в епізодах, значно поступаються Бережко і Пасічнику. Поклони, привітання, поводження з аксесуарами у цих чоловіків просто-таки чудове. Запам’ятовується і молодий актор І. Ключник, який легко й вишукано зіграв слугу Ков’єля. А ще приємно вражає глядач: аплодисменти у фіналі вистави були тривалими. Сподіваємося на успіх наступних робіт, віримо в чудову, сильну, талановиту трупу.