Романтичний шарм

У двадцятих роках Остап Вишня писав про молодого Бориса Романицького: «Романицький – актор такого темпераменту, що коли він грає, то боязко біля нього сірника запалювати – може вибухнуть і розірватись на шмаття». Очевидно, те саме можна сказати і про гру Анатолія Хостікоєва. Досить згадати його танець у виставі Володимира Оглобліна «Васса Желєзнова» за Максимом Горьким або його Енея – справжнє акторське шаленство на сцені театру імені Івана Франка.

Ще раніше випускник Київського інституту театрального мистецтва чарував львівських глядачів, які дивилися виставу Сергія Данченка «Прапороносці» за романом Олеся Гончара.

Романтичний шарм, ефектна зовнішність, внутрішня привабливість актора притягують багатьох київських шанувальників театру.

На початку 1980-х на виставі «Благочестива Марта» Тірсо де Моліни досвідченого професіонала, чудової людини Володимира Оглобліна вперше перетнулися акторські дороги Бенюка і Хостікоєва (зіграв Дона Філіпе). Тоді, 1983 року, почалася їхня дружба, яка триває і донині. Хостікоєву таланило на чудових режисерів і вірних друзів. Режисери ставали його друзями, вони бачили людину, безмежно віддану театру. Не випадково йому дуже пасують ролі з театрального життя (Кін ІV, наприклад).

Ірина Молостова, його педагог, ставила в багатьох театрах Радянського Союзу. А принципово важливу для неї й для українського театру виставу «Майстер і Маргарита» за Михайлом Булгаковим поставила в театрі імені Франка. Воланда зіграв Анатолій Хостікоєв, Бегемота – Богдан Бенюк. Як бачимо, їх запрошували разом, оскільки для вистави важить глибоке порозуміння між партнерами. Обидва до такого рівня літератури вже були готовими. Йшлося не про звичайних людських персонажів, а про інфернальних у людській подобі. Це була данина насамперед Булгакову, і не меншою мірою її високості Творчій Фантазії. Величність Воланда і вертлявість Бегемота: персонажі різні, але контраст натур давав необхідний ефект. До того ж, Хостікоєв наділив свого Воланда теплим світлом, й обидва герої не несуть зла. Вистава мала успіх і довго не сходила зі сцени. На Міжнародному фестивалі, присвяченому творчості Булгакова, який відбувся в Києві, приз за кращу чоловічу роль дістався Анатолію Хостікоєву.

Київ кінця 1980-х – це час змін. Відбуваються зміни і в рідному театрі, розширюється репертуар, ставлять раніше заборонених авторів – Володимира Винниченка, Миколу Хвильового. Анатолій Хостікоєв зіграв Анарха в «Санаторійній зоні» за Хвильовим.

Але подією в театральному житті України стала бурлеск-опера «Енеїда» (прем’єра в грудні 1986-го) за знаменитим твором Івана Котляревського. Художній керівник театру – мудрий, проникливий і талановитий Сергій Данченко, немов чарівник, торкався спокійним голосом – і актори розкривалися, як квіти в зеніті цвітіння. Завзяття молодих троянців на чолі з Енеєм–Хостікоєвим перевершувало всі уявлення про акторський темперамент. Вистава – справжня візитівка театру – стала лауреатом міжнародного фестивалю «Слов’янські зустрічі» в Білорусії, з тріумфом йшла в Москві, Кракові, на Далекому Сході, в Греції. Усі відчули поступ історії – Україна стала незалежною. Завзяття Енея обнадіювало…

Минає час – не зовсім добре складаються справи і в рідному театрі, хворіє Сергій Данченко, приходять не завжди талановиті режисери, ставлять вистави-одноденки. А творча енергія акторів шукає виходу. Після смерті Сергія Володимировича театр очолив Богдан Ступка.

Хостікоєв і Бенюк стають учасниками однієї з перших ангажементних вистав в Україні. «Швейк» за твором Ярослава Гашека в постановці Мирослава Гринишина утвердив творчий тандем Бенюк–Хостікоєв (Швейка грав Богдан Бенюк), з виставою їздили по Україні, й стало зрозуміло, що глядачі обласних міст зголодніли за справжнім театром, за акторами-франківцями. Адже гастрольне життя фактично припинилося.

Хостікоєв грав у виставі кілька ролей, і був навіть невпізнаним. На питання, чи потрібно дивувати глядача, Хостікоєв пояснював, що це не самоціль. Що в житті він інакший – замкнений, не схильний до спілкування. Що акторство – то праця і таїнство. В яке не кожному вдається проникнути. Щодо професії, то одна з умов – дивувати. Дивувати глядачів і дивуватися самому, тому що, він упевнений: в актора, як і в будь-якої людини, немає амплуа. І тому був щасливий, що вдалося у «Швейку» бути різним.

Майже одночасно Анатолій Хостікоєв працює з невтомним експериментатором Андрієм Жолдаком – грає Хосе у виставі «Кармен» за Проспером Меріме, довівши, що ні жоден режисер, навіть такий диктатор, як Андрій Жолдак, не зможе підкорити його вільнолюбного духу. І що на акторській харизмі, а не на режисерських прийомах, тримається вистава.

Врешті-решт, 1999 року виникла компанія «Бенюк і Хостікоєв» у співпраці з Мирославом Гринишиним, який виступає як режисер і як продюсер. У репертуарі вже п’ять вистав: крім згаданого «Швейка», «Моя професія – синьйор з вищого світу», «Біла ворона», «Задунаєць за порогом» за оперою Гулака-Артемовського, «Про людей та мишей».

Паралельно зберігається хороший темп роботи в рідному театрі: «Кін ІV» за Г. Горіним (у цій виставі Хостікоєв успішно виступив і як режисер), «Пігмаліон» за Б. Шоу, «Отелло» за Шекспіром у постановці Віталія Малахова, де Хостікоєв грав Отелло, а Бенюк – Яго. Цю виставу Хостікоєв присвятив пам’яті свого батька.

Найновіша робота – заголовна роль у виставі «Грек Зорба» за Н. Казандзакісом, яку також поставив Віталій Малахов. Актор з великою любов’ю змалював образ розхристаного, стихійного, але вільнолюбного грека – вгадується в характері цього персонажа щось від самого актора. Хоча… Зорба не зміг нічого зі своїх намірів до пуття здійснити. Анатолій Хостікоєв – це безперервно діючий вулкан акторської снаги і завзяття.

На екрані

Шанувальникам кіно 26-річний Анатолій Хостікоєв запам’ятався у фільмі «Вавилон ХХ» Івана Миколайчука за повістю Василя Земляка «Лебедина зграя». Романтичний поет-комунар Володя Яворський у червоній сорочці верхи на коні – це перша вагома робота в кіно. І яка! Потрібно було вписатися у стилістику химерного жанру. І працювати в дуеті з російською актрисою Любою Поліщук, яка за сюжетом фільму була його коханою. І зніматися поруч з такими асами, як Іван Миколайчук, Борислав Брондуков, Лесь Сердюк, Іван Гаврилюк, Таїсія Литвиненко. Блискучий акторський ансамбль, режисер, який сам був актором від Бога, ентузіазм – все разом принесло чудовий результат: на Всесоюзному кінофестивалі фільм здобув приз за кращу режисуру. Анатолій Хостікоєв успішно пройшов хрещення в кіно.

Кінець 1980 – початок 1990-х: час активної роботи в кіно. Серед ролей – Дмитро Марусяк – головний герой фільму «Камінна душа» Станіслава Клименка за однойменним твором Гната Хоткевича, Антось, закоханий у свою чарівну дружину, яка за його відсутності організувала кримінальну оборудку – поставляла дівчаток воякам на Балкани, де точилася війна, – у фільмі «Для домашнього вогнища» Бориса Савченка. За головні ролі у фільмах «Пастка» і «Злочин з багатьма невідомими» Олега Бійми за творами Ів. Франка актор був удостоєний Національної премії ім. Тараса Шевченка. На «Укртелефільмі» він знявся також у головній ролі в серіалі «Роксолана» Бориса Небієрідзе.

Афіші чужих фільмів на кінотеатрах… У другій половині 1990-х на зміну оптимістичному завзяттю і світлим надіям приходить усвідомлення, що держава не виявляє зацікавлення та уваги ні до театру, ні до власного кінематографа. Але якщо театри відвідують глядачі, купують квитки й театри продовжують працювати, то в кіно справи кепські, всі кінозали віддано на відкуп зарубіжній халтурі, а українські фільми, що зрідка виходять, доступу до глядача не мають. А відтак немає і коштів на кіновиробництво.

Незабутній вечір

…16 лютого 2013 року. Національний театр імені Івана Франка. Багато людей перед входом, вщерть заповнений зал. На сцені – жодних декорацій… Тільки актор зі стільцем. Триває ювілейний вечір з нагоди 60-річчя народного артиста України Анатолія Хостікоєва. Він постійно на сцені; вечір вибудувано як автобіографія, розказана по-акторськи талановито, щиро й емоційно. Почалася розповідь з Володимирської вулиці в Києві, де вона спускається до вулиці Саксаганського, з будинку, де народився майбутній актор, де в «комуналці» мешкали 12 сімей (фото проектувалися на екран). Там минуло його дитинство. Навчався хлопчина в українсько-англійській школі №87, закінчив також музичну і спортивну школи. На вечорі він розповів про свого батька – Георгія Хостікоєва (осетин) і маму Валентину Хоменко (українка), які познайомились на фронті: мама лікувала Георгія після поранення. Вони покохали одне одного й після війни приїхали до Києва, де й оселилися з мамою Валентини: її називали «мадам Хоменко – Велика Ведмедиця» через високий зріст. Згодом батьки одержали нову квартиру, але Анатолій залишився з бабусею, аби не міняти свої три школи. Пам’яті батька актор виконав осетинський танець.

На ювілейному вечорі Анатолій Георгійович дякував своїм учителям, запросивши їх на сцену. Зворушливий момент: його літня учителька англійської й заодно класний керівник Роза Борисівна сказала: «Якби винайшли еліксир добра, то його б назвали Анатолій Хостікоєв». Вечір тривав п’ять годин, Хостікоєв дякував колегам, а ті дарували йому веселі й так само щирі вітання.

Хостікоєв розповідав у давньому інтерв’ю: «Для актора важливо якомога довше залишатися дитиною». На запитання журналістки: «Як ви входите в стан дитячої наївності?» відповів: «Важко. Багато проблем, які існують поза театром. Побутовість світу накладає відбиток. Але театральний організм самолікується, і лікується актор як його частинка. Сцена лікує. Коли ввечері відповідальна вистава – організм із самого ранку готується до зустрічі зі сценою. Не так з глядачем, як зі сценою, тому що глядач – необхідне, але вторинне. Може, це звучить незрозуміло, але головне – це ти і сцена. Важливо приходити туди, коли немає глядача, немає акторів. Сцена дає мені силу».