Савченко Б. Підводячи риску. Про кіно, професію кінорежисера та відповідальність мистця перед суспільством / Борис Савченко. – Дрогобич: Коло, 2018. – 384 с.

У короткій анотації до книги зазначено: «В основу видання автор поклав досвід свого життя у мистецтві – для аналізу, умовиводів, а інколи – і як приклад». Праця по суті є спробою осмислення й оцінки всього зробленого впродовж мистецького життя її автора, актора, режисера, сценариста, педагога і громадського діяча Бориса Івановича Савченка.

Одразу впадає в око різноплановість об’єднаного в книзі матеріалу. Автор, здається, і до написання текстів застосовує звичний для нього режисерський монтажний підхід. Отож кожен розділ складається радше за принципом колажного зіставлення, ніж послідовної, лінійної нарації.

Запропонований матеріал надзвичайно різноманітний і різноплановий. Тут і перелік студентських фільмів із майстерень Бориса Савченка, переможців міжнародних фестивалів, і навіть відгуки на дипломні роботи, і конспекти лекцій та рекомендації для майбутніх фахівців, і відгуки, інтерв’ю та власні публікації в пресі, освітні проекти, проекти кінофестивалів, а також розмірковування з приводу «ходіння… у владу» й невиголошена на з’їзді Національної спілки кінематографістів доповідь з роздумами. Художнім оформленням цього незвичного видання стали переважно фотографії й фотоколажі творчих майстерень Бориса Івановича та кадри з фільмів його талановитих учнів. Таким чином, у книзі присутній не тільки він сам, режисер і педагог Борис Савченко, а і його численні учні, послідовники й митці.

Автор веде неквапну довірливу розмову з читачем, не навантажуючи його зайвою термінологією й фактажем. Він систематизує увесь обшир матеріалу в три розділи.

У першому – «Що зробив» – зібрано тексти, пов’язані з педагогічною та режисерською діяльністю: матеріали про творчі майстерні, лекції, рекомендації, а також виступи і відгуки в пресі про кінематографічну діяльність режисера. Як оцінює сам Б. Савченко те, що вдалося зробити, чим задоволений і чим можна пишатися. Значна частина розділу – теоретичні засади і рекомендації, редаговані і вивірені впродовж педагогічної практики.

Другий розділ «Що не вийшло… І чому?» об’єднує документи про кіноосвітній проект кіноліцей, що мав би охопити всю Україну, з відгуками на нього, проекти кіносценаріїв та кінофестивалів з різною тематикою і в різних регіонах України. Серед інших Б. Савченку, зокрема, належала ідея створення телеканалу «Світ культури» з благородною й важливою місією репрезентувати все поле національної та світової культури, що мало сприяти підвищенню культурного рівня глядачів. Автор у цьому розділі ділиться з читачем не тільки важливими й цікавими ідеями та проектами, реалізація яких так і не відбулася, а й розмірковує про причини невдач і поразок.

Останній, третій, розділ «Ходіння… у владу» оповідає про зовсім інший, немистецький, адміністративний, бік авторового життя. У зібраних документах і роздумах знайшли втілення найкращі прагнення і вболівання Бориса Івановича щодо майбутнього Національної спілки кінематографістів України. Він викладає своє бачення можливостей її реорганізації й подальшого поступу на той період часу, коли очолював її.

Певно, не випадково останні слова книги – вибачення молодому поколінню митців-кінематографістів від старшого. І все ж…

По багатьох незвершених задумах автор не вважає себе переможеним, а справу розвитку українського кінематографа й культури взагалі програною. Основна його увага прикута до молодого покоління, й надія пов’язана саме із ним. «Є – послідовники! Є – ви! – стверджує він, звертаючись до творчої молоді. – У ваших руках – майбутнє».