Пострадянський час був досить важким для розвитку кіномистецтва. В більшості нових незалежних країн різко знизилося кіновиробництво, були складнощі з фінансуванням, але саме через це кількість культових творів певною мірою навіть зросла. Фільм з нормального повсякденного явища став винятком, нормою стали фільми американські. Через це в кожній національній кінематографії були створені фільми, високо оцінені тим вузьким колом утаємничених, яким вдавалося їх переглянути. В Україні одним із таких став «Шум вітру» Сергія Маслобойщикова. Цю картину я подивився ще на відеокасеті перед черговим Московським кінофестивалем. Каюся, тоді я не взяв її в конкурс, оскільки вона здалася мені надто локальною. Після цього я переглянув «Шум вітру» на форумі кінематографії СНД і Балтії в Москві, але справжнє відкриття зробив для себе після перегляду в Києві, коли побачив, які дискусії і суперечки ця картина там викликала. Саме там вона стала справді культовою, і ця культовість потім поширилася і на території інших країн. В чому ж полягає дискусійність «Шуму вітру»? Річ у тім, що Сергій Маслобойщиков у цьому фільмі ніби прощався зі своїм минулим, прощався з інтелектуально-філософським кіно, а якоюсь мірою і з українським поетичним кінематографом. У своєму прагненні розпрощатися з минулим він не один. В українському кіно сьогодні знаходимо твори, які так чи інакше відштовхуються від великої поетичної традиції, яка принесла славу цьому кінематографу, і водночас шукають нові шляхи розвитку. Напевно, найбільш скандальний з цих фільмів - «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка. У Сергія Маслобойщикова дещо інші точки відліку, ніж у цього режисера, він прихильник традиційних оповідних мотивів, традиційної культури, літератури, інтелектуального кіно. Не випадково він поставив картину «Від Булгакова», присвячену долі видатного письменника, зроблену в ігровому варіанті реконструкції як достеменних, так і вигаданих подій. В титрах цього фільму чимало прізвищ, знакових не тільки для українського, а й для радянського кіномистецтва. Дикторський текст читає Роман Балаян (постановник «Польотів уві сні і наяву»), одним із продюсерів є Олександр Роднянський — помітний діяч українського і російського телебачення, головну жіночу роль виконує Алла Сергійко, дружина режисера і постійна муза його творчості. Взагалі, представники київської і московської інтелектуальної еліти з’являються майже в кожній картині Маслобойщикова.

Ще один культовий твір сучасного українського кінематографа – «Мамай» Олеся Саніна, фільм, витриманий в оперній стилістиці, в якому перекидаються містки між українською і татарською культурою і відновлюється єдність євразійського культурного простору. «Мамай» був відзначений журі різноманітних переглядів і кінофестивалів, висувався на «Оскар» у номінації «неангломовний фільм». Одне слово, відродження охопило не тільки російську, а й кінематографію сусідніх країн.

Телепрограма «Культ кіно», Росія