Зберегти духовний кінопотенціал України сьогодні є надзавданням і держави, і самих кінематографістів. Щодо нашого кіноархіву — Національного центру Олександра Довженка, – то, на мою думку, сенс його існування якраз у цьому і полягає. Порівняно з Держфільмофондом Росії наш кіноархів — дитя, адже його створено всього кілька років тому. Робота здійснюється за трьома напрямами. Перший — наукова робота з історії кіномистецтва України, проведення різних кінозаходів та видання кінокаталогів тощо. Другий — накопичення фонду кінофільмів. І, нарешті, третій – збирання архівних фондів, грубо кажучи, всякого кінодобра, що не на плівці. Ось про цей, третій, напрям і піде мова.

Що ж це таке — архівні фонди, які ми збираємо? Насамперед, це особисті архіви кінематографістів, нині сущих і тих, хто вже пішов у вирій: рукописи літературних кінотворів — заявок на фільми, начерків, літературних та режисерських сценаріїв тощо. Для архіву все важливо і цікаво: негативні й позитивні зрізки з фільмів, кіноафіші чи кіноплакати, вирізки з публікаціями про фільми чи кіномитців, навіть іменні запрошення на творчі вечори в Будинок кіно тощо. Особливу цінність становлять фотографії, ті, на яких відображені кіномитці чи кінопроцес, тобто фотокадри з фільмів чи репортажні фотографії зі знімальних майданчиків. Думаю, всім зрозуміло, що кіно чи фотозображення — це відбиток певного періоду нашої історії та кіно зокрема.

Без фотографій неможливо видати жодного кінокаталогу, тому створення фонду фотоінформації є одним із головних напрямів нашої роботи.

Серед вже одержаного архівного масиву є речі, особливо дорогі нам: два рукописи Олександра Петровича Довженка. Один із них був в архіві Володимира Пилиповича Ляховицького, режисера «Київнаукфільму». Це клопотання Олександра Петровича про тарифікацію асистента режисера Ляховицького другим режисером фільму «Жизнь в цвету». До речі, в документі йдеться, що Ляховицький працював з Довженком ще й до війни на Київській кіностудії під час зйомок фільмів «Арсенал», «Іван» та інших. Другий рукопис передав нам редактор відділу музики газети «Культура і життя» Михайло Іванович Головащенко. Це відомий з публікацій лист Олександра Петровича до Президії Спілки письменників України, в якому він просить допомогти йому з житлом у Києві. Одначе досі ніхто не мав оригіналу тексту, навіть у Музеї О.П.Довженка на кіностудії його імені була представлена лише копія цього листа, написаного Олександром Петровичем за місяць до смерті. Десятки років зберігав М.Головащенко рукопис великого режисера і письменника України і ось подарував нашому архіву на вічне зберігання. Спасибі йому за велику добру справу!

Назву й інші фонди, з яких формується наш архів. Насамперед це фонд службових архівів, який поповнюється матеріалами Управління кінематографії Мінкультури України, кіностудій та Національної спілки кінематографістів України. Вже зібрано значний фонд монтажних аркушів, в якому на сьогодні зберігається понад 800 художніх, документальних та науково-популярних фільмів як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва. Поступово ми поповнюємо цей фонд, іноді самі виготовляючи монтажні аркуші методом ксерокопіювання.

У бібліотечному фонді зібрані такі комплекти журналів, як «Искусство кино», «Советский экран», «Новини кіноекрану», «Кіно-Театр», «КINO-Коло» та багато зарубіжних кіновидань. Зібрано великий комплект кінокаталогів з усього світу, більшість з яких нам передала дирекція Міжнародного кінофестивалю «Молодість», очолювана Андрієм Халпахчі (близько 800 назв).

Кілька слів про фонд відеозаписів. Його сформовано в основному за рахунок відеокасет, зібраних дирекцією МКФ «Молодість» за багато років його існування. Окремі зібрання відеозаписів кращих фільмів минулих років (радянського періоду) ми отримали в дар від Держфільмофонду Росії. Іноді кінематографісти передають нам копії кінофільмів, які роками зберігались десь під ліжком, на антресолях або й на дачах. Кінокопії ми, звісно, приймаємо і передаємо до відділу фільмофонду, як правило, зазначаючи в актах передачі, що фондоутворювачі, тобто кінематографісти, які передали нам копії, мають право безкоштовно скористатися ними в будь-який час.

Створили ми і фонд фонозаписів, над поповненням якого ревно і постійно працюємо. Спочатку записували на диктофон значні події, що проводились Спілкою кінематографістів за участі нашого кіноархіву, наприклад, творчі вечори чи вечори пам’яті видатних кіномитців, «круглі столи» чи конференції, а згодом вирішили планомірно записувати на аудіокасети спогади кінематографістів про свій шлях в кіномистецтві, про студії і час, в який їм випало творити, щоб зберегти для майбутнього голоси хоча б якоїсь частини провідних кінодіячів.

На сьогодні у цьому фонді вже нараховується близько 200 фонозаписів.

І нарешті, останній наш фонд, який ми досить умовно називаємо фондом кінотехніки та предметів кіновиробництва. Тут зібрано зразки знімальної кіноапаратури, освітлювальні прилади, апаратура для звукозапису, фотокамери, експонометри та подібні речі. Часом це якісь пристрої для кінозйомок. Наприклад, є серед цього добра бокс для проведення підводних зйомок, який колись сконструювали і виготовили талановитий режисер науково-популярного кіно Альмар Серебренніков та кінооператор Едуард Губський. Є тут і предмети реквізиту чи просто предмети, що використовувались на зйомках фільмів. Наприклад, унікальне сідло, яке привіз зі зйомок дуже відомого науково-популярного фільму «Мустанг» режисер Ігор Негреску.

Є тут і ляльки — герої анімаційних фільмів. Безумовно, всі ці речі згодом стануть експонатами майбутнього Музею кіно України.

Тож ми запрошуємо всіх, хто вже готовий передати архіву всі чи частину своїх припорошених пилом кіноскарбів, знайти дорогу до Національного центру Олександра Довженка, що в місті Києві на вулиці Васильківській,1, у Голосієвому (територія Київської кінокопіювальної фабрики), або ж зателефонувати нам за тел.(044)201-65-74. Ми ж будемо сумлінно зберігати ваші кіноскарби для майбутнього.