Кадр з фільму «Безмежність зорі і співець». Режисер Алла Гусак. Полтава.

Присутні змогли переглянути фрагменти стрічок. Серед них – «Три зозулі з поклоном». Поетику фільму складають архівні кадри для документальної ілюстрації життєвих віх Григора Тютюнника, також інтерв’ю письменника. Його відповідь на запитання про секрет письменницького успіху: «Біль. Повна душа болю. Та навіщо це я вам кажу — все одно не використаєте...» стала для авторів фільму ключем у висвітленні постаті митця. Камера підтверджує: болю вистачає і в наші дні. Режисерові не довелося звертатися до архіву в пошуках яскравих типажів — люди, селяни зі сторінок оповідань Григора живуть поруч. Митцеві вдалося зафіксувати вічне, непроминуще, однак тішить, що сумне у його творах межує з надзвичайно радісними споминами. Адже «світ чорною фарбою не намалюєш, і навпаки». Як вічними є людські сльози і біль, так вершиною радості назавжди залишиться відчуття щастя хлопчика, який на плечах у тата пливе над зеленими левадами.

Фільм «Дихання духа живого» присвячено перебуванню Володимира Галактіоновича Короленка в Полтаві. Тут і досі зберігається його садиба. Авторів зацікавила таємниця цієї постаті: письменнику, який гостро критикував радянську владу, дозволили спокійно жити і природно завершити свій земний шлях. А робилося це для того, щоб згодом переписати творчу біографію митця. Мовляв, поважав і підтримував владу, тому-то жив і творив до останніх днів.

Стрічку «Безмежність зорі і співець» присвячено художникові з вірменським корінням на прізвище Мартиросян. Автор спробувала передати особливу манеру висловлювання, діалог митця зі своїм баченням майбутнього зображення на полотні. Поєднано кадри спомину дитинства і творчий процес — безпосередня робота художника над картиною.

Цікавим є спосіб висловлювання у стрічці «Мій у значенні невіддільний від мене будинок» (йдеться про будинок Капністів початку XVIII століття). Говорять суто кінемотографічні засоби: невіддільні від будинку звуки радіо за кадром і операторські знахідки, ракурси, коли речі оживають і розкривають власні таємниці. З волі авторів вони перестають бути просто музейними експонатами; передають дух епохи та настрій мешканців будинку.

Незвичну назву «Доля № В-502» має картина про Леоніда Рябченка (знімався у фільмі «Пропала грамота» в ролі козака в масовому епізоді.) Герой не був володарем власної долі відтоді, як не зміг демобілізуватися 1948 року і повернутись у рідний Снітин. У такий спосіб його було покарано за сказані в натовп слова про те, що Сталінові байдужі людські долі, він хоче стати імператором Європи. Леонід Рябченко перестав існувати як людина з ім’ям і прізвищем. Значився в документах під кодом «В-205» і тільки завдяки прагненню жити та молитвам до Бога залишився серед нас.

Також на вечорі було представлено телефільм «Скарби музеїв Полтавщини. Музей Панаса Мирного»; один із фільмів циклу «Галерея образів з Ольгою Курчаковою».

Видатній художниці, унікальному знавцеві іноземних мов, яку у Франції знають ще й як авторку «Щоденника Марії Башкирцевої», присвячено стрічку «Парижанка з Гавронців». Так, Марія Башкирцева народилася 11 листопада 1860 року в селі Гавронці на Полтавщині. Автори мали за мету простежити її шлях від народження в батьківському маєтку, становлення особистості аж до передчасної смерті в Парижі, передати враження і відчуття зі «Щоденника», які б засвідчували зв’язок героїні з рідною землею (сім’я Марії виїхала за кордон у пошуках кращих лікарів для дівчини).

Усі фільми Алли Гусак є не просто ілюстраціями до життя визначних осіб, певним чином пов’язаних із Полтавщиною, це авторське бачення історичних подій і постатей, передане кінематографічними засобами, операторськими знахідками. Ми познайомилися не з провінцією — з мистецтвом кіно, де панують свій ритм, образи і струнка режисура, відбуваються пошуки на естетичному рівні. Це було попереднє знайомство з картинами Алли Гусак. Сподіваємося, на фестивалі документальних фільмів наше знайомство продовжиться.