Кадр з фільму «Порожній будинок». Режисер Кім Кі-дук. Південна Корея.

За 9 днів роботи SEMINCI (з 22 по 30 жовтня) було показано 248 стрічок різних жанрів і різної тривалості з усіх кінців світу. Поруч з офіційною віднедавна з'явилася теж конкурсна програма «Місце зустрічі», куди увійшло 57 повно- і короткометражних ігрових фільмів. Цікавим починанням є «Бачення Європи»: 25 режисерів із 25 країн-членів ЄС, маючи однаковий бюджет, створили 25 п’ятихвилинних ігрових фільмів, дія яких відбувається сьогодні або в недалекому майбутньому. Документальна програма «Період історії» виявила екстраординарне розмаїття цього виду кіномистецтва, представленого 24 фільмами. Європейський координаційний центр кінофестивалів завершив цього року свій проект «Docs in Europe-3» показом 5 коротких і 5 повнометражних документальних фільмів з Австрії, Ірландії, Люксембурга, Чеської Республіки та Іспанії. Остання була представлена в тому числі відомою документальною стрічкою Луїса Бунюеля «Земля без хліба» (1932), яка зберігає голос самого Бунюеля, котрий розповідає про надзвичайно драматичну долю одного з глухих регіонів країни (провінції Саламанка), порівняно з якою хіба що голод 1933 року в Україні міг би видатися страшнішим.

Дві ретроспективи, або як їх тут називають — цикли показу фільмів, були присвячені режисерам Амосу Гітаю (Ізраїль) та Іманолі Урібе (Іспанія). Перший цикл (11 ігрових і стільки ж документальних стрічок) доповнювався фотовиставкою Амоса Гітая, створеною на основі кадрів з його ж таки фільмів за допомогою спеціальної техніки (цифрове фото з напиленням фарб). Посвята гуманістично спрямованому, дуже плідному митцю з країни Дон Кіхота Іманолу Урібе складалася з 22 стрічок. До 14 найкращих ігрових, створених протягом цього року, потрапили фільми: «Сьомий день» Карлоса Саури, «Кармен» Вісенте Аранда (спільне виробництво з Великобританією та Італією), «Життя, що на тебе чекає» Мануеля Гутьєрреса Арагона. І нарешті «Погане виховання» Педро Альмодовара, котрий не був присутній на фестивалі, на відміну від Аранди, Арагона і багатьох інших режисерів молодшого покоління, для яких було важливо особисто представити свої фільми у програмі «Іспанське кіно» і безпосередньо поспілкуватися з гладачем. Запам’яталася сцена з фільму з інтригуючою назвою «Слабкість більшовика», коли середніх літ дисертант з історії пояснює юній дівчині, хто такі більшовики: «Це ті, хто спершу вирішили повбивати всіх багатіїв, а потім почали вбивати всіх підряд...» Лишається тільки дивуватися, чому нікому з наших творців не спало на думку таке визначення, яке зробили автори сценарію цього фільму Лоренсо Сільва і Мануель Мартін Куенка (він же режисер-постановник).

Запрошеною країною була цього разу Швейцарія, яка прийняла естафету від Бельгії. Було представлено по 15 повно- і короткометражних фільмів. Крім того, Китай цього разу у Вальядоліді показував 8 стрічок так званої шостої генерації, що виникла у 90-х роках. Але найголовнішою подією позаконкурсних програм для багатьох стала поява ВДІКу як першої кіношколи світу. Її представляли ректор Олександр Новиков і віце-ректор Тетяна Сторчак, які привезли 17 дипломних робіт своїх випускників (1958 – 2002 роки). Серед них – роботи Андрія Тарковського, Елема Климова, Кіри та Олександра Муратових, Рустама Хамдамова, Микити Михалкова, Василя Пічула, Івана Охлобистіна, Олександра Ламакіна, Юлії Колесник, Олександра Горновського та інших. В особистій бесіді з директором Тижня міжнародного кіно Фернандо Лара я нагадала про існування кіношколи в Києві, про те, що Олександр Довженко — це наш режисер, ім’я якого носить Національна кіностудія, що у 1998 році, коли ми зустрілися на кафедрі кіно Вальядолідського університету, йшлося про можливі ретроспективні покази. Він відповів, що про це пам’ятає. До речі, організатори SEMINCI не забули про власну кіношколу в Мадриді ECAM, показавши її роботи за 2004 рік. Отже, панорама Тижня цього разу виявилася досить розмаїтою, хоч, звичайно, в центрі уваги всіх залишалась перш за все офіційна програма і кожен вважав своїм обов’язком подивитись романтично-ностальгійний «2046» Вонг Кар Вая, «Bin Jip», або як тут його називали «Залізо-3» Кім Кі-дука, «Життя — це диво» Еміра Кустуріци. Несподівано вразила робота молодої данської режисерки Аннетте К.Олесен «У твоїх руках» – глибиною осягнення етичних проблем на тлі не зовсім для цього звичному: жіночої в’язниці. Цей фільм пройшов одним із перших на фестивалі, але відразу стало зрозуміло, що йому судився один із головних призів SEMINCI.

Міжнародне журі офіційної програми Тижня нараховувало сім представників різних кінопрофесій із різних країн. Очолював його Роберт Гедігян, французький режисер, сценарист і продюсер вірменського походження, що на 45-му Тижні у 2002 році отримав «Золотий колосок» за «Селище спокійне». Під час церемонії закриття цей «завсідник» фестивалю пожалкував, що присутній на цьому прекрасному кінофорумі усього лише(!) як голова журі, а не як учасник. Серед інших членів журі були: Шиям Бенегал – режисер і продюсер з Індії, Хуан Антоніо де ла Ріва – режисер, сценарист і продюсер з Мексики, Сусанна Фортес – письменниця й кінокритик із Іспанії, Хосе Марія Отеро – продюсер кіно і телебачення з Іспанії, Літа Стантік – продюсер і режисерка з Аргентини, Рудольф Томе – кінокритик і продюсер з Німеччини.

Премію найкращій актрисі Пілар Бардем отримував її син Хав’єр, племінник Хуана Антоніо Бардема, який у 1982 році знімав на кіностудії ім.Довженка деякі епізоди для свого фільму «Попередження». Поява на фестивалі Хав’єра, який, за одностайної думки як критиків, так і режисерів, є найкращим сучасним іспанським актором, стала подією. Далекий від будь-якої «зірковості», щасливий Бардем-син висловив подяку «усім жінкам, що боролися за нашу свободу і гідність». Церемонія нагородження і закриття фестивалю тривала майже до ранку.

Вальядолід.