— Як виникла ідея організувати Фестиваль українського кіно в Бостоні?

– Інститут сучасного мистецтва планував виставку українського фотографа Бориса Михайлова, чиї світлини охоплюють більш ніж 35 років, пробуджуючи до життя один з найбільш хвилюючих розділів ХХ століття: велич, занепад, розпад Радянського Союзу і його руйнівні наслідки. Як тільки я почула про цю виставку, відразу запропонувала моїм колегам створити супроводжувальну кіно— та відео— програму з України. Мої колеги відгукнулися і зацікавилися проведенням виставки у галереях ІСМ разом із показом фільмів у театрі ІСМ, що мало дати відвідувачам музею повніше уявлення про українську культуру.

— За яким принципом ви відбирали фільми?

— Україна знана своєю багатою традицією «школи поетичного кіно». Ще з часів навчання в Університеті драматичних мистецтв у Бєлграді, де відомий дослідник кіно професор Владімір Петрік (пізніше – засновник Гарвардського кіноархіву) ознайомив нас із картинами Довженка, аналізуючи їх крок за кроком, я була зачарована роботою Сергія Параджанова. Пізніше, працюючи куратором фільмів у ІСМ, я ознайомилася з роботами Кіри Муратової та Юрія Іллєнка. Після переїзду з Бєлграда до Бостона у 1989 році, у мене прокинувся особливий інтерес до фільмів, вироблених у країнах тієї частини світу, що близька до моєї батьківщини. Тому я вирішила представити деякі з найкращих нових та класичних українських фільмів. Наприклад, фільм Олеся Саніна «Мамай» (2002) сприймається відмінно, якщо ви і не знайомі з джерелом багатьох посилань його фільму: картинами Довженка й Параджанова.

Я хотіла охопити найважливіші періоди історії кіно, починаючи з 1930-х і до сьогодні. Інакше кажучи, зробити огляд українського кіно. Таким чином ми продемонстрували найбільш пізнаване німе кіно «Земля» Довженка (1930), «Тіні забутих предків» Параджанова, починаючи з 1960-х — найкращі приклади поетичного кіно; тоді ж Кіра Муратова почала робити свої фільми, які зображали нову еру та розповідали про повсякденність і жіночі проблеми; ця міні-ретроспектива закінчувалася фільмом «Мамай», що замкнув повне коло — постмодерне представлення старих тем і легенд, а також новий, вражаючий підхід у школі поетичного кіно, який, здається, відбився на новому поколінні українських кіномитців.

— Якою була реакція на фестиваль, чи виправдав він ваші сподівання?

— Реакція була дуже позитивною, зацікавлення кінопоказом перевищило наші очікування. Нам було приємно побачити різних глядачів — українців та американців, студентів та університетських професорів, тих, що бачили деякі фільми вперше, або тих, що прийшли зустрітися зі своїми улюбленими режисерами. Після показів відбувалися живі дискусії.

– Чи ви плануєте організувати дещо подібне наступного року або розширитися до меж фестивалю?

— Так, ми б хотіли провести більше показів у театрі ІСМ. Зараз у нас є одне обмеження — ми можемо демонструвати роботи у 16 міліметровому і цифровому форматах. Хорошою новиною є те, що ІСМ збирається переїхати на нове місце, де буде новий, реальний театр на 325 місць. Ми плануємо показати найкраще зі світового кіно.

На сам кінець я хочу подякувати Віталію Чернецькому, літературному і кінокритику, що спеціалізується на сучасній Росії та Україні, гостьовому викладачу Гарвардського університету професору Джейн Таубман, яка нещодавно опублікувала книгу про Кіру Муратову, а також Віді Джонсону, професору з кіно у Татському університеті, який приймав показ фільмів.

Спеціально для «Кіно-Театру» .

З англійської переклала Інна Вірясова.

Інститут сучасного мистецтва (ІСМ) — головний музей сучасного мистецтва Нової Англії — представляє провокативні програми і виставки національних та іноземних митців, які досліджують ідеї, проблеми та образи нашого часу. Вже більше 65 років сміливі виставки ІСМ знайомлять громадськість із всесвітньо відомими сучасними митцями: від Пабло Пікассо та Едварда Мюнха до Енді Ворхола та Сінді Шермана, тим самим передбачаючи, що буде далі у сучасному мистецтві. Щоб вийти за межі своїх стін, ІСМ відбирає митців за двома програмами - ІСМ/Віта Бревіс та Митці-у-резиденції в Бостонському національному історичному парку — для того, щоб створити тимчасові мистецькі роботи, які розміщують у незвичних місцях по всьому Бостону. У 2006 році ІСМ переїде до нової будівлі на Бостонській набережній, спроектованої архітекторами Діллером + Скофідіо. ІСМ буде культурним центром набережної та найвидатнішою міською архітектурною спорудою. Це перший за останніх 100 років музей мистецтва, що буде збудований у Бостоні.

Завдяки чіткому архітектурному баченню проекту Міллером Скофідіо + Ренфро та вдалому розташуванню на узбережжі буде створено динамічний центр для виступів та навчальних заходів, який також надасть виставковий простір для сучасного мистецтва. Головні елементи дизайну нового музею площею 65 000 квадратних футів: гнучкі галереї, що потроюють виставковий простір, театр на 325 місць зі скляними стінами, крізь які видно Бостонський порт, а також високотехнологічне навчальне та цифрове медіаоснащення.