Кадр з фільму «Грбавіца». Рерисер Ясміла Збаніч. Боснія.

Берлінський кінофестиваль нинішнього року отримав 4462 фільми для перегляду, а на час його роботи приїхало 22000 режисерів, акторів, продюсерів, продавців кіно та журналістів (шалені цифри!). Проте, як кажуть кінознавці, такої поганої програми на «Берлінале» ще не було.

Щодо кінотворчості країн Центральної та Східної Європи, то увага до них помітно зменшується. На фестиваль відібрали по одній стрічці з Росії (на дитячий фестиваль «Ловитор» Фархота Абдулаєва) та Боснії (світова прем’єра фільму Ясміли Збаніч «Грбавиіця»; 2 роботи з України: анімаційні «Злидні» Степана Коваля і стрічку О.Шапіро. По три стрічки в різних програмах показали поляки і румуни («Панорама» та ін.).

Румунський фільм «Пнебовна хвороба» Тодора Джюрджю (Libta Film, Бухарест) показує, що Румунія, яка стоїть на порозі вступу до ЄС – така собі типова європейська країна, де все гаразд і все, «як у людей». Любов – не банальна. Героїня кохає і хлопця, і в той же час свою подругу. А хлопець не просто собі так, а брат героїні... Та Захід цим не здивуєш...

У динамічному польському фільмі «Судовий виконавець» (Perspektywa Film Studio, Варшава) — 48 годин з життя судового виконавця Люцека Боме. Якщо в попередніх польських фільмах ми зустрічали рекет, бандитизм тощо, то цього разу режисер Фелікс Фальк показує і бандитизм одного з працівників, і корупцію в державній судовій структурі. Судовий виконавець, що описує майно боржників, не забуває не тільки про державу, а й про себе. Він будує свою кар’єру й імідж жорстокими і навіть садистськими методами, викликає ненависть, прокльони, презирство людей, у яких іноді забирає останнє або єдину пам’ятну річ. Режисер вводить елементи психоаналізу, показуючи, як нужденне і принизливе дитинство сформувало в Люцека жадобу до багатства, влади над людьми і помсти колишнім ворогам. Проте і в цій молодій і цинічній людині ще щось залишилося на дні серця, добре, вдячне, наприклад, до своєї першої дівчини. Коли несподівано він зустрічає її (весь у моральній багнюці), він хоче бути порядним і чистим перед нею. Дві речі перевернули його життя. Коли він у хворої доньки нужденного боржника намагається забрати єдину пристойну річ — акордеон, раптом виявляється, що це донька тієї самої його першої коханої. У розпачі він тікає звідти. Але в суді на нього чекає ще одна жахлива річ — прямо біля дверей його кабінету, на перилах повісився молодик, якому він не допоміг і виявив садистську жорстокість до нього.

Від цього усього герой ледь не божеволіє. Йому здається, що і він, і його коханка (яку він не любить, а хоче принизити таким чином її чоловіка, свого колегу), і всі навкруги – в багнюці і смердять лайном.

І тут в сюжеті з’являється момент, до якого багато хто з кінокритиків ставиться скептично. Начебто молодику був знак від Божої матері. Він зрозумів, скільки поганого накоїв. Люцек, як у лихоманці, починає віддавати постраждалим відібрані ним речі, а нужденнішим з них роздає гроші, правда, не свої, а ті, що забрав у багатія. Коли Люцека арештовують колеги за ці гроші як за хабар і він розповідає, що віддав їх людям, ті відмовляються від цього (бо ненавидять його, та й з дармовими грошима розлучатися не хочеться). Лише кохана сама повернула гроші, які він залишив у її поштовій скриньці. Глядачеві пропонується щасливий фінал у майбутньому — можливе воскресіння і спасіння героя вірою і коханням. Фільм отримав почесну нагороду — премію Екуменічного журі.

Боснійський фільм «Грбавіца» (район Сараєва, де розгортається сюжет фільму) Ясміли Збаніч (копродукція зі студіями Відня, Німеччини і Хорватії) отримав найвищу нагороду «Берлінале» — «Золотого ведмедя» і премію Екуменічного журі.

Чим же так зачепив цей фільм членів журі? Так, талановито грає відома актриса Мір'яна Каранович (знімалася у Е.Кустуріци та інших, навіть разом із Софією Лорен в якомусь американському міні-серіалі), і підліток Луна Мійович та інші. Сюжет же матері-одиначки, яка віддає усі сили єдиній дитині, не новий. Драма людей, життя яких понівечила війна (героїня навчалася медицині, обранець — економіки, а зараз вони — обслуга)? Гарні ліричні деталі показу трепетного почуття між героями? Вже було.

Здається, журі зачепило зґвалтування жінки і її стосунки з народженою від цього небажаною колись дитиною. Під час війни 1992 р. на боснійській території в таборах опинилися тисячі жінок, яких зґвалтували вояки-окупанти. Есма, віддана, любляча мати, ніколи не розповідала дівчинці про свою жахливу історію і казала, що тато її загинув за батьківщину. Дочка-тінейджер товаришує із хлопцем, у якого батько справді герой, що загинув на фронті. Коли Сара дізнається правду про свого батька, вона в шоковому стані із пістолетом свого товариша в руці домагається правди у матері й звинувачує її в тому, що вона все життя їй брехала. Інтелігентна, глибоко травмована жінка, яка до того ж саме перед цим цинічно ображена шефом, втрачає владу над собою, в нестямі піднімає на дитину руку, б’є її і каже брутальну правду про її батька-гвалтівника... Потім у психолога Есма в сльозах розповість, як не бажала ні дивитися на народжену дитину, ні забирати її. Коли почало прибувати молоко і їй принесли «таку маленьку і таку гарненьку істоту», її серце не витримало, і вона прийняла своє дитя. Правду кажучи, гвалтування жінок — це вічна тема. Зокрема, тема зґвалтування німецьких жінок радянськими солдатами не раз порушувалася в німецькому суспільстві. (А один німецький історик розповідав, що на колишній радянській території зустрічав людей, котрі розшукували своїх німецьких батьків, колишніх німецьких солдат.) Може, ця болюча тема розчулила шефа «Берлінале» Д. Кослика, який, розповідають, умовляв журі віддати головну нагороду цій стрічці. Безумовно, і політичний підтекст картини про країну-жертву сербсько-боснійської війни мав неабияке значення для політично заангажованого Берлінського кінофестивалю.

Треба трохи знати жителів невеликої і скромної Боснії-Герцеговини, щоб зрозуміти, яке величезне суспільне значення має для них ця нагорода. Вона привертає увагу до не дуже відомої гілки південних слов’ян, до яких і досі у хорватів і сербів має місце зверхнє ставлення. Як розповідала мені неекранна, а реальна Есма, боснійка, що разом із чоловіком і донькою покинула країну, боснійці — це колишні православні, що називалися «богуміли». Коли сильніші сусіди — православні серби або хорвати-католики намагалися залучити їх до себе, вони вирішили прийняти мусульманство, щоб відокремитися. В наукових розвідках пишуть, що протягом кількох віків османської влади боснійці просто не змогли зберегти свою віру... До цього середовища належав і член націоналістичної групи «Молода Боснія», який вбив наступника престолу Австро-Угорської імперії Франца Фердинанда та його дружину... Пострілом в Сараєві почалася Перша світова війна. У Другу світову боснійці воювали то в стані партизанів разом із сербами, то поруч із фашистами...

Один із глядачів фільму з Сараєва висловив таку думку: «Я — мусульманин. Це не має значення. Серед моїх друзів і серби, й хорвати. В тому, що сталося з нами, винен Захід. Комусь потрібно було посварити нас між собою і зруйнувати нашу міцну, багату, красиву Югославію»...

Після перегляду фільму біженці Боснії і Герцеговини, біженці, що ще залишилися в Німеччині, стоячи вітали режисера Ясміну Збаніч та зі сльозами на очах казали: «Дякуємо, що ви розказали всьому світові про нашу землю, наш біль, і що світ тепер знатиме, що ми є культурною європейською нацією».