Михайло Чехов

Редакції журналу «Кіно-Театр» час від часу щось дарують: переважно книжки, підшивки спеціальних журналів. Співробітник НаУКМА Наталя Осадчук подарувала родинну реліквію — колекцію листівок акторів театру і кіно, які збирав її батько у 20—30-х роках. Ми знайомитимемо читачів із цими листівками та з короткими інформаціями про акторів.

МихайлоЧехов (16.08.1891, Петербург — 01.10.1955, Голлівуд) — один із найвідоміших російських акторів початку ХХ століття, режисер і театральний педагог. Племінник письменника Антона Чехова.

Закінчив театральну школу при Суворинському театрі в Петербурзі. 1912 року перебирається до Москви й одразу стає актором МХТ, потім — першої студії МХТ і зрештою — другого МХАТ.

У московський період свого життя Михайло Чехов співпрацював зі Станіславським, Немировичем-Данченком, Сулержицьким. Його близьким другом був Вахтангов. Пізніше, спираючись на свій сценічний досвід, Чехов розробив власну систему акторської гри, яку виклав у книжці «Про техніку актора» (вперше вона з’являється в 50-х роках у Сполучених Штатах).

У 20-ті Чехов пережив душевну кризу й на певний час покинув театр. Лікувався від неврастенії у відомого російського психіатра П. Каптерева й навіть у кількох гіпнотизерів.

Після смерті Сулержицького та Вахтангова очолює МХАТ (1924—1927). Відразу ставить на сцені «Гамлета» і виконує в цій виставі головну роль. В цей час захопився російським символізмом і навіть зробив постановку «Петербурга» А.Бєлого (хоча російські театральні критики цієї вистави так і не сприйняли).

Записи гри Чехова до нас не дійшли. Та, на думку більшості театральних критиків, його найцікавіші акторські роботи — Хлестаков у «Ревізорі» Гоголя, Ерік в «Еріку XIV» А. Стріндберґа та згаданий шекспірівський Гамлет. Багато театрознавців вважають його актором «достоєвського» складу — схильним до «самокопання» (часом патологічного), трагічним і комічним водночас.

Пізніше Чехов потрапив до німецького режисера Макса Рейнгардта, грав у незвичному для себе амплуа міма у театрах Відня та Берліна.

Через постійні хвороби подорожував із дружиною різними європейськими країнами. З 1930 року жив у Франції, а згодом — у Прибалтиці (в Ризі він організував власну театральну школу).

Познайомившись із англійською акторкою Беатріс Бейт та її батьками-меценатами, Чехов знаходить кошти для відкриття нової театральної студії (і при ній — школи) на півдні Англії, в Дартинґтоні, де театр було перебудовано зі старовинного амбaру, а також була одна сцена під відкритим небом. Але вже 1938 року через загострення політичної ситуації в Європі студія мусила перебратися в Америку — в містечко Риджфільд, за 50 миль від Нью-Йорка. Прем’єрою Чехова на Бродвеї стає постановка «Бісів» Достоєвського.

Завдяки С.Рахманінову потрапив у Голлівуд, хоча визначних ролей у кіно так і не зіграв (варта уваги хіба що роль російського доктора-психіатра Алекса в стрічці А.Хічкока «Зачарований», де він грав разом із Ґреґорі Пеком та Інґрід Берґман). Натомість успішно проводив тут курси акторської майстерності. Скажімо, відомо, що його ученицею певний час була Мерилін Монро.

Чехов є автором двох автобіографічних книжок («Шлях актора» та «Життя й зустрічі»).

Помер Михайло Чехов 1955 року в Голлівуді.

Роксоляна Свято

Амвросій Бучма — видатний український актор і режисер.

14 березня 1891 р. у Львові, в родині залізничника і пралі, народився Амвросій Максиміліанович Бучма. Освіту отримав у Київському музично-драматичному інституті ім.М.Лисенка. Вперше ступив на сцену в 17 років. Під час Першої світової війни воював в австрійській армії, де потрапив у російський полон. У 1917 — 1919 рр. грав у театрі М. Садовського . У 1923 керував 1-м залізнич. театром. З 1922 протягом чотирнадцяти років грав у театрі «Березіль» у Харкові. На Одеській кінофабриці зіграв першу роль — Тараса Шевченка в однойменному фільмі 1926 року. Після «Нічного візника» (1929), де Бучма геніально виконав роль Гордія Ярощука, українське німе кіно стало відоме у світі. Найбільше глядачів вразила сцена, де герой Бучми, візник, дізнається про смерть доньки від руки білогвардійця. Він у нестямі йде нічною Одесою, а за ним слідує його кінь, немов розуміючи, що сталося.

З 1936 Амвросій Бучма працював актором і режисером Київського театру ім.І.Франка. З 1940-го викладав у Київському театральному інституті. Наприкінці 30-х років Бучма вперше нагороджений Сталінською премією за роль Леніна у «Правді» Корнійчука. Під час Другої світової одержав звання народного артиста СРСР, а вже 1948-го — другу Сталінську премію за роль шахтаря Макара у п’єсі «Макар Діброва» Корнійчука. Ця вистава також запам’яталася глядачам театру ім. Франка. Для епізоду, коли Макарові повідомляють про смерть сина, Корнійчук написав великий патетичний монолог. Відчуваючи штучність, Бучма потроху скорочував його. Зрештою, монолог замінився майстерно витриманою паузою. Мовчання Макара тривало п’ять хвилин. Потім він казав: «Сину мій, сину!» й завіса опускалася. Зал ридав.

Фільмографія: «Арсенал» (1928), «Остання ніч» (1935), «Вітер зі Сходу» (1941), «У далекому плаванні» (1945), «Нескорені» (1945), «Подвиг розвідника» (1947). 1954 року отримав перший режисерський досвід у кіно («Земля», 1954).

Помер Амвросій Бучма у Києві 6 січня 1957. На його честь названо одну з вулиць м. Києва.