Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2006:#6
Аномальна зона антикіно


Кіно – важливий інструмент формування іміджу держави – додаймо: держави молодої, якій треба самостверджуватися, інструмент формування патріотизму та інших життєво важливих цінностей. Але в Україні воно стало жертвою недалекоглядних державців, для яких цей вид мистецтва виявився непотрібним. Уряд з серпня не виділяє кошти, закладені у держбюджеті на кіно. В результаті – на деяких кіностудіях не виплачують зарплату, заплановані й запущені у виробництво фільми зупинено. Як і саму кіногалузь. За останні півтора року кінематографісти вже встигли забути про таку ситуацію, маючи якісь сподівання, але...

Та нарешті на арену вийшли інвестори, приватні особи, яких зацікавило кіно і які захотіли вкладати в нього гроші. Здавалося, слід радіти. Але радіти не випадає. Здебільшого це люди, які знають про кіно за рекламою та кліпами – найбільш ходовим продуктом рідного телебачення. Тому, як свідчать перші створені на їхні кошти фільми, що вийшли на всеглядацький огляд, тобто в прокат, інвестори піддалися впливу спритних псевдорежисерів, які зуміли виманити кошти на завідомо провальні картини. Втім, навіть після провалу в прокаті, автори продовжують запевняти, що фільми їхні чудові. Але правда жорстока: ті, хто поставив перші фільми на кошти інвесторів, маючи амбіції завойовників прокату, – безпорадні з професійної точки зору. Серед них є псевдорежисери з претензіями на «артхаузне» кіно, хоча насправді їхні вироби ніякого стосунку до мистецького кіно не мають. Вражає у цьому випадку тільки одне – вправність у маніпулюванні свідомістю інвесторів.

Очевидно, інвестори ще не знають, що про майбутній фільм необхідно судити: по-перше, за сценарієм (а якщо вони на сценаріях не розуміються, то варто звертатися до фахівців-експертів). По-друге, за попередніми роботами тих, хто претендує на постановку. Сліпе ж вкладання грошей у випадкових людей суперечить насамперед логіці комерційної діяльності.

Більш як десятирічна навала несмаку й низькопробного кіно на телебаченні та відеоринку підготувала ґрунт для аналогічних фільмів. Молодь, яку позбавили можливості зустрітися на екрані з чимось вартісним, починає сприймати псевдокіно всерйоз і не помічати, що її просто дурять. Автори розрекламованої «Штольні», нехтуючи оцінками фахівців, очевидно, сподівалися, що глядачі кинуться в кінотеатри віддавати свої «кревні» за їхнє видовище. Ілюзії розвіялись, але не охолодили бажання й далі продукувати щось аналогічно безглузде й безпорадне в сенсі професійному.

Ці факти наводять на думку, що в Україні формується небезпечна тенденція творення такого собі антикіно. Тенденцію можна порівняти з ринком споживання алкогольних напоїв, де продаж підробок набув неабиякого розмаху. Тому залишається сподіватися на залишки здорового глузду та певну ощадливість нашого стероризованого кіноглядача. Та ще на те, що отямляться інвестори і згадають, що в українському кіно є немало професіоналів.

І тут знову слід згадати першого гравця на території нашого кіновиробництва та прокату – державу. Її пасивність і бездіяльність перейшла всі межі, й уже мало хто чекає чогось серйозного. Щоправда, заради справедливості слід нагадати, що за останні два роки держава дала можливість дебютувати справді здібній і перспективній молоді – в документалістиці з'явилися імена Валентина Васяновича, Ганни Яровенко, Олени Бойко, Вікторії Мельникової, Анастасії Харченко, в ігровому кіно – Тараса Томенка, Тараса Ткаченка, Надії Кошман, Георгія Делієва, Асі Хребтової, Алли Пасікової, Наталі Ковальової. На підході – Богдана Смирнова, Марина Горбач та багато інших. Та поки що ніхто з них не зняв повнометражного фільму. На жаль.

Тим часом телеканали, які демонструють, а тепер і продукують фільми, формують оту аномальну зону антикіно, тим самим профануючи кіно українське. Один приклад: важко повірити, що на такому поважному телеканалі як «1+1» не було фахівця, який міг би оцінити фільм «Штольня». Однак канал зробив глядачам «подарунок» на День українського кіно – показав у вечірні години саме цю річ. Вважаючи, очевидно, що нашим глядачам і таке зійде. Але таке видовище завдає удару не тільки по іміджу кіно як такого, а й по іміджу телеканалу.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2006:#6

                        © copyright 2024