Товариші, маємо невдоволення, що стосується мого вчорашнього виступу. Я хочу коротенько викласти наступне: коли я був у Москві, то до мене підійшов тов. Хміль (директор Кіноінституту) і просив мене, щоб я погодився викладати, вести кафедру режисерів у передбачуваній кіноакадемії в Києві.

Він це запропонував, мотивуючи тим, що в Кіноінституті режисерський факультет повинен бути закритий і замість нього повинна відкритися кіноакадемія. Я на це заперечив. Я вважаю, що в академії повинні читати лекції академіки й склад учнів повинен бути більше підібраним. Я сказав, що якби були курси, то я, можливо, й читав би.

Через якийсь час він мені заявив, що дійсно будуть курси й на ці курси будуть підбиратися люди з усієї України – краща молодь.

Коли я приїхав через кілька місяців, то я побачив на кінофабриці, на одній із дверей кімнати, вивіску «Режисерська майстерня Довженка». Я довідався, що в цій майстерні читаються лекції. Хто читають і які люди. І чому моя майстерня? Коли я запитав Нечеса, що це значить, то він відповів: «Ну, що ж робити? Курси відкрити в нас немає коштів! Нехай буде твоя майстерня».

Через кілька днів я одержую листа з Ленінграда від жінки на прізвище Чанукаєва, яка пише: «Шановний товариш Довженко, чи вчиться у Вашому інституті мій чоловік Ченукаєв. Він злодій, обікрав установу, обікрав мене, забрав всі мої речі й утік. Його зараз розшукують».

Говорять, що він і тут обікрав і виїхав.

Після цього я звернувся до голови СНК тов. Любченка і

сказав: «Для мене прийнятне виховання молоді, але я повинен сказати свою думку із цього приводу. Якби я міг як професор режисури викладати будь-якій кількості студентів свою дисципліну, то я не можу таку ж кількість виховувати.

Я вважаю, що майстерня окремого майстра повинна будуватися по тому або іншому принципі, що повинна бути єдність принципів майстра й учнів».

Я сказав, що людей я не знаю й важко взагалі знати, хто буде майбутнім майстром. І я прошу дати мені право прийняти в мою студію більш обмежену кількість людей — приблизно 6 чоловік. Коли я, проробивши із цими людьми, через два роки випущу з них трьох режисерів, то це буде велика справа.

Він відповів, «що дуже добре розумію, але візьміть більше людей, тому що, якщо дійсно з 6 чоловік виявиться багато негарних, візьміть 8-10. Навіть добре б було, якби ви взяли 12-15 і потім через півроку буде видно, можливо, доведеться, довідавшись здатності цих людей, замінити деяких новими.

У мене була така думка. Тому що до цього часу були скорочені ресурси, то я не знайшов можливості брати 12-15 чоловік, тим більше, що багато своєї великої роботи. І от я приступив до підбору людей. У мене екзаменувалося, якщо я не помиляюся, людей 18. Викладання я заборонив, тим більше, що програма навіть перед іспитами із мною не погоджувалася.

Коли я почав екзаменувати людей, то перше моє знайомство з людьми мене не задовольнило.

Товариші, яке завдання переді мною стояло? Я дав обіцянку уряду прикласти всі зусилля до того, щоб у найкоротший термін підготувати режисерів з молоді.

Крім того, що в мене режисерська майстерня, яка повинна прискорено випустити режисерів, і до того ж, режисерів доброякісних, інакше навіщо забивати фабрику бездарними людьми.

Я вважаю, що найважливішим у кінематографії, що в найбільшій мірі грає для нас роль на сьогоднішній день — це сценарій.

Сценарій — це найскладніша справа, де повинна бути закладена складна ідея.

Але буває так, що в картині закладена найвища ідея, правильно поставлена, але в результаті картина виходить поганою; і найчастіше глядач почуває, що картина погана, але не знає чому.

Крім того, я виходив з того, що якщо через 2 роки я приготую приблизно 5 режисерів, а Нечес дасть їм погані сценарії, а я не впевнений у тім, що найближчим часом будуть гарні сценарії, і сподіватися на те, що сценарії у нас народяться через два роки такі, по яких можна приступати до постановки – не доводиться.

В Америці виходить у рік 800 картин, а є 4.000 сценаристів, тобто на одну картину доводиться 5 сценаристів.

А мені бажано, щоб ми краще працювали, ніж працюють в Америці. Я уявляю собі такий шматок роботи! Тому я на сьогоднішній день вважаю потрібним для себе вчити молодих своїх студійців сценарній справі.

Я не вважаю обов’язковим виховувати сценаристів, але мені потрібно виховувати таких людей, які не сиділи б, як П.А.Коломийцев, а які разом з письменником могли б робити сценарії.

Режисер повинен бути ідеологічно озброєним і бути в курсі сценарної справи. Це значить, що потрібно навчитися робити фільм на папері. Це — одне.

Я вважаю, що метод викладання молодим режисерам — почати роботу з невеликих картин, не більше 100-200 метрів. Коли режисер зробить 2-3 такі картини, тоді можна вважати, що він закінчив школу і йому можна приступитися до більших картин. Без попередньої перевірки творчої роботи на короткометражках давати серйозні, більші картини в жодному разі не можна. Ось основа викладання, що я тут ставлю.

Тепер відповідаю товаришам по суті питання такого порядку: як у майстерні Довженка вчилися в цьому випадку ті люди, які є троцькістами, як Сасин, Шопін, Ференц, Шепелєв. Я Сасина взяв у майстерню тому, що в мене він працював у картині «Іван», отже Сасина я, як студента, знав більше, ніж інших студентів. Він якось позитивно виявив себе в роботі.

Коли я приймав у студію людей, то ніяких абсолютно упереджень, інформацій навіть із боку дирекції інституту, з боку парт., комсомольської організації й навіть із боку окремих товаришів, які знали цих людей більше, ніж я, не було.

Наприклад, тов. Канєвський говорить тут, що Сасим троцькіст, і що він знав це. Я не ставлю за провину тов. Канєвському, що він знав це й не попередив, — він сам собі поставив за провину, але я не розумію, чому я повинен бути винний. Якби ви мене попереджали, то я б не взяв цих людей у студію. Але тому що мене ніхто не попереджав, тому що абсолютно ніяких попереджень не пішло, то я б не взяв цих людей у студію.

Ференца мені рекомендували партійна й комсомольська організації, як комсомольця. Я взяв його в студію. І я був задоволений, що послана парторганізацією людина виявилася здатною у роботі.

Я вважаю, що відносно підбору людей у мою студію й у тім, що серед них виявилися троцькісти, — візьміть провину на себе. Адже ви людей знаєте більше, ніж я... Я міркував так; я згадав той час, коли я йшов на фабрику працювати, як я починав.

У наш час (10 років тому) незрівнянно було легше починати. Виникає питання – чому? Тому, що в той час ... (не чутно)... і картини ставили дешеві й робилися картини швидко. Якщо наші картини виходили погано, нас легенько поругивали, давали іншу роботу й так, розтративши кілька тисяч державних грошей, ми виходили режисерами.

Зараз не можна виходити з поганою картиною, тому що вимоги нашого радянського глядача значно виросли, смак його піднявся... Питання зводиться до людської думки, питання зводиться до простоти винахідницьких засобів, а простота є справою дуже складною й великою.

Я міркував, як я буду випускати людей через два роки. Я страшно хвилювався й страшно боявся. Я думав, що якщо люди виявляться талановитими, розумними, вдумливими, що легко освоюють те, що їм будуть давати, то що я зумію дати їм за умови, якщо я буду... Я думав так: попрошу в тресті дати мені 30 або 50 тисяч грошей; на ці гроші куплю кращу для них бібліотеку з питань культури й залишу в їхній кімнаті...

Я починав екзаменувати по-шкільному. Я запитував з історії, з географії, з дуже модних предметів. Запитував по живопису й т. ін. Я не екзаменував, а визначав їхній рівень знань. Мої висновки були досить сумні. Знання виявилися слабкі.

Товариші, є якийсь рівень культури, без якого в мистецтві ніяк не можна обійтися.

Тепер треба підійти до найголовнішого. Отже, я прийняв таких людей, як: Дробищенко, Галинського, ...Дробинського, Іщенко, Крикуна, Сасіма, Шопіна й Вінярського. Інших я не прийняв. Зокрема, не прийняв Крапиненого, Нікітіна, Ненка, Розову, Пугача й ще декількох товаришів. Не прийняв з міркувань кошторисних і міркувань більше серйозних, — деякі із цих людей були недостатньо підготовлені, щоб через два роки зробити їх режисерами. Деяким неприйнятим товаришам я дав обіцянку такого порядку: якщо вас продовжує цікавити кінематографія, то я завжди готовий до ваших послуг, чи буде це вдома або в студії, я в міру сил і вільного часу завжди до ваших послуг.

В основу роботи я хочу покласти метод практики. Я дійшов цього висновку з наступного спостереження... (через шум не зафіксоване)...я побачив, що людям потрібно працювати. Навіть сценарій, що їм даний як практична робота, зроблений наспіх і нічого не має загального зі зразковим сценарієм. Я писав про це в газеті й зараз нагадую, як я це робив...