З 1995 року в Росії по гарячих слідах подій починають з’являтися ігрові фільми про Чеченську війну, в яких автори концентруються на болях і стражданнях, ведуть пошуки ще не остаточно втраченої воюючими сторонами людяності («Кавказький бранець»), показують притягальний і згубний для молодих душ магнетизм війни («Війна»), безумство війни на тлі божевільні та її мешканців («Дім для дурнів»). Щойно вийшов на широкі екрани (в кінотеатрах Києва – у вересні) фільм Олександра Велединського «Живий». Війни як такої тут не показано, але вона присутня як кровоточива рана, що постійно нагадує про себе.

«Живий».

Автори сценарію Ігор Порублев, Олександр Велединський

Режисер Олександр Велединський

Оператор Павло Ігнатов

Художники Едуард Галкін, Сергій Тирін

Композитор Олексій П. Зубарєв

Продюсер Сергій Чільянц

В ролях Андрій Чадов, Олексій Чадов, Максим Лагашкін,

Володимир Єпіфанцев, Ольга Арнтгольц.

Виробництво: компанія «Пігмаліон Продакшин». Росія, 2006

...Троє бійців після бою виносять тяжкопораненого. Лікарня, через певний час хлопця (Андрій Чазов) виписують, тільки замість ноги – протез. Черга біля віконця каси, де мають виплатити гроші воякам Чеченської війни, а на віконці – оголошення «Денег нет». Кабінет начальника фінансової частини, відверте вимагання в хлопця відповідної суми за те, що виплатять без затримки. Той погоджується, а наступного дня приходить до начальника-фінансиста і в запалі розмови вбиває його, після чого виходить вночі на трасу, намагається зупинити машину, але безуспішно. Зрештою, стає посеред дороги і, збитий машиною, летить у кювет.

Це – зав’язка, і з цього моменту починається основна дія фільму. Над хлопцем нахиляються двоє озброєних у маскхалатах. Той вражений: «Та ви ж загинули!». Справді, залишившись прикривати відхід бійця з пораненим на плечах, вони обидва загинули – і про це знає герой. Але відбувається вихід у простір трансцендентного (одна з помітних тенденцій сучасного кіно) і нам пропонується розгортання сюжету саме в цьому вимірі: примари загиблих бійців бачить наш герой, вільно й невимушено спілкується з ними, а всі інші, зрозуміло, їх не бачать. Обидва бійці дотепні, режисер підкреслює їх позаземний статус ще й побутовими штрихами: задовольнити бажання випити вони не можуть, але з насолодою нюхають відкорковану пляшку. Можна це спілкування з покійниками тлумачити і як плід уяви героя. Так чи інакше, ми з непослабною увагою стежимо за подальшими нехитрими подіями – повернення хлопця додому в супроводі примар друзів-вояків, спілкування з матір’ю, скромне застілля, пасивна спроба налагодити контакт із колишньою нареченою. Далі – поїздка до Москви, зустріч із бійцем, що його виніс на плечах і врятував. І ще один обов’язок: знайти кладовище, де поховані ті, хто його прикривав. Але з цього моменту примари зникають, вони залишили хлопця.

Його підібрав і підвіз до кладовища на своєму авто священик, але в хлопця істерика, бо не може збагнути, чому зникли його товариші – тільки їхні фото на пам’ятниках. Неприйняття слів священика, випад проти Бога. Знову траса, знову вищать гальма, знову хлопець летить у кювет. І вдруге поява тих двох – нарешті вони разом. На завершення – красива картина: утрьох у військовому спорядженні стоять на повний зріст на засніжених Кавказьких горах.

«Живий» – фільм-трагедія. Трагедія хлопця не тільки в тому, що залишився інвалідом і не може пристосуватись до мирного життя, а в тому, що скрізь захланність і несправедливість, які він не може прийняти. Надто високою була планка моралі там, на війні, де один може віддати життя за іншого, не замислюючись (про воєнних супротивників, тобто іншу воюючу сторону, не згадується). А щойно ступивши на мирну територію, герой тут же стикається із самовдоволеним хамом, який хоче нажитись на ньому. Хлопцеві не шкода грошей, для нього це папірці, але стерпіти образи він не може. Травмований війною, герой фільму не приймає мотивацію »воював заради грошей» – жбурляє в обличчя опоненту пачку банкнотів. Це жест мілітарного ідеаліста, який наразився на тупу, нездоланну силу, що все вимірює виключно грішми. Якоюсь мірою це виправдовує протест героя фільму. Щоправда, до проблеми розв’язання конфлікту кривавим способом автори повернуться тоді, коли хлопець запитає священика: що робити, якщо вбив людину? Уточнивши, що вбив не на війні, священик радить каятися.

У фільмі зіштовхуються два погляди на мирне життя: відсторонений погляд автора і суб’єктивний – героя, для якого воно вороже, викривлене, не варте принесених жертв. Виходить, саме війна, (хоча вона не ідеалізується) і є тими екстремальними умовами, що породжують істинну людяність. Фільм змушує поглянути на «схибленість» суспільства очима людини, яка жертвувала собою на війні.

Фільм цікавий не тільки складністю колізій, а й характерами, акцент на яких традиційно притаманний якісному російському кіно. Автори «Живого» запропонували характер, породжений сьогоденням, а поруч з ним архетипічний – мати героя як втілення невисловленого страждання, безмежної любові до своєї дитини і страху за неї.

Фільм цікавий і з погляду концептуального – це ніби вузол ідеологічного, морально-етичного і трансцендентного. Ідеологічне полягає у сповідуванні авторами пацифізму. Герой не сприймає мирного життя, але це і є одним із жахливих наслідків війни, яка калічить не тільки людські тіла, а й душі. Бодай один штрих – на рекламних щитах, якими всіяні вулиці великого міста, він бачить не рекламу, а знайому фотографію, де він серед групи бійців. Думки його тільки довкола товаришів по зброї. Підсилюють пацифістський настрій фільму і зворушливе зображення загиблих, а також тривалий передфінальний епізод зустрічі героя зі священиком (Олексій Чадов), який повинен виконати свій обов’язок: справити панахиду за загиблими, а заодно примирити хлопця з невідворотністю їх смерті. Священик у фільмі потрібен ще й для того, аби нагадати елементарне: це альтернатива війні, пиятиці, курінню та іншим згубам, тобто ідолів, що заполонили повсякденне життя сучасної людини, її свідомість. Не в силі подолати розпач юної душі, священик також закурює, але з богохульством хлопця він не мириться. Морально-етичним ствердженням фільму є непримиренне ставлення до тих, хто хоче нажитися на горі інших. Саме тому фільм сьогодні такий актуальний. Щоправда, з іншого боку, здоровий глузд не приймає самосуду, вчиненого героєм фільму над кривдником.

Показуючи знервованого, психічно неврівноваженого, імпульсивного героя, автори тим самим протестують не тільки проти війни, а й проти деградації, морального спустошення, що проявляється в умовах суспільства споживання. У цьому – чітке й відверте послання фільму.

«Живий» – фільм-волання. Максимально чіткими і зрозумілими широкому глядачеві є колізії та його ідейна суть. Це свого роду діагноз хворого суспільства, де найпорядніші є приреченими.

Зображаючи героя на межі між життям і смертю, автори стверджують, що живий він, а не покручі, яким потрібно тільки сите існування, котрі паразитують на стражданнях жертв війни. Апеляція до гуманістичних цінностей сприймається як здорова тенденція в російському кіно.